Архив автора


Добавлено в (Новости) admin от 19-08-2012
Глава 13
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ,
ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ, МЕТРОЛОГІЇ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ

( Назва глави 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 79/95-ВР від 01.03.95 )

Стаття 167. Випуск і реалізація продукції,
яка не відповідає вимогам стандартів

Випуск (в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 167 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3683-12 від 15.12.93, N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 168. Випуск у продаж нестандартної продукції

Випуск у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 168 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3683-12 від 15.12.93, N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 667-IV ( 667-15 ) від 03.04.2003 )

Стаття 168-1. Виконання робіт, надання послуг
громадянам-споживачам, що не відповідають
вимогам стандартів, норм і правил

Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 168-1 згідно із Законом N 3683-12 від 15.12.93; із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 168-2. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог
щодо медичних попереджень споживачів тютюнових
виробів

Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 168-2 згідно із Законом N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005 )

Стаття 169. Передача замовнику або у виробництво
документації, яка не відповідає вимогам
стандартів

Передача замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 169 із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 170. Недодержання стандартів при транспортуванні,
зберіганні і використанні продукції

Недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 170 із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 170-1. Введення в обіг продукції, щодо якої немає
сертифіката відповідності або свідоцтва про
визнання відповідності чи декларації про
відповідність, а також неправомірне
застосування національного знака
відповідності

Введення виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 170-1 згідно із Законом N 3683-12 від 15.12.93; із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 543-IV ( 543-15 ) від 20.02.2003 )

Стаття 171. Порушення правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки

Випуск з виробництва засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації; випуск з ремонту та у продаж і видача напрокат засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд і які не пройшли повірки або державної метрологічної атестації; порушення умов і правил проведення ремонту засобів вимірювальної техніки; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології про діяльність з виробництва, ремонту, продажу, прокату та застосування засобів вимірювальної техніки, а так само неподання або несвоєчасне подання до цих органів на погодження переліків засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають повірці, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 171 із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону N 898-XIV ( 898-14 ) від 09.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1765-IV ( 1765-15 ) від 15.06.2004 )

Стаття 171-1. Порушення умов і правил проведення повірки і
калібрування засобів вимірювальної техніки та
виконання вимірювань

Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення повірки та калібрування засобів вимірювальної техніки неуповноваженими повірочними та неатестованими або неакредитованими калібрувальними лабораторіями; порушення правил виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а також проведення вимірювань у цих сферах з використанням неатестованих методик або неатестованими вимірювальними лабораторіями, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 171-1 згідно із Законом N 898-XIV ( 898-14 ) від 09.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1765-IV ( 1765-15 ) від 15.06.2004 )

Стаття 172. Порушення правил застосування засобів вимірювальної техніки

Порушення правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 172 із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону N 898-XIV ( 898-14 ) від 09.07.99 )

Стаття 172-1. Порушення встановленого порядку
видачі сертифіката відповідності

Порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 172-1 згідно із Законом N 79/95-ВР від 01.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Глава 14
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА
ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК І ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ

Стаття 173. Дрібне хуліганство

Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Стаття 173 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 173-1. Поширювання неправдивих чуток

Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.
( Доповнено статтею 173-1 згідно з Указом ПВР N 9082-11 від 20.04.90, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 173-2. Вчинення насильства в сім’ї або невиконання
захисного припису

Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений,-

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Доповнено статтею 173-2 згідно із Законом N 759-IV ( 759-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи
пневматичної зброї в населених пунктах і в не
відведених для цього місцях або з порушенням
установленого порядку

Стрільба з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.
( Стаття 174 в редакції Закону N 148/96-ВР від 25.04.96, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 175. Порушення встановлених законодавством
вимог пожежної безпеки

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням -
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 175 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3282-11 від 19.12.86, N 7542-11 від 19.05.89, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 651/97-ВР від 19.11.97, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1142-XIV ( 1142-14 ) від 08.10.99, N 1155-IV ( 1155-15 ) від 11.09.2003 )

Стаття 175-1. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях

Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 175-1 згідно із Законом N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005 )

Стаття 176. Виготовлення, зберігання самогону та апаратів
для його вироблення

Виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення -
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 176 виключена на підставі Указу ПВР N 316-11 від 29.05.85; Кодекс доповнено статтею 176 згідно з Указом ПВР N 4135-11 від 12.06.87, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 177. Придбання самогону та інших міцних спиртних
напоїв домашнього вироблення

Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення -
тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 177 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 316-11 від 29.05.85, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 177-1. ( Стаття 177-1 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
Продаж громадянами вина домашнього
вироблення, що не відноситься до міцних спиртних
напоїв

Продаж громадянами вина домашнього вироблення, що не відноситься до міцних спиртних напоїв -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі до п’ятдесяти карбованців з конфіскацією вина домашнього вироблення.
( Доповнено статтею 177-1 згідно з Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86 )

Стаття 177-2. Виготовлення, придбання, зберігання або
реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв
або тютюнових виробів

Виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації або використання за призначенням обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

Реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само обладнання для їх вироблення -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.
( Кодекс доповнено статтею 177-2 згідно із Законом N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000 )

Стаття 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях
і поява в громадських місцях у п’яному вигляді

Розпивання спиртних напоїв на вулицях, на стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж спиртних напоїв на розлив дозволений виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, або поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в громадських місцях у п’яному вигляді, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а у виняткових випадках, якщо за обставинами справи і з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Стаття 178 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 316-11 від 29.05.85, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 179. Розпивання спиртних напоїв на виробництві

Розпивання спиртних напоїв на виробництві (на робочих місцях, у приміщеннях і на території підприємств, установ, організацій) або перебування на роботі в нетверезому стані -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Участь майстрів, начальників дільниць, змін, цехів та інших керівників у розпиванні з підлеглими їм працівниками спиртних напоїв на виробництві або невжиття ними заходів до відсторонення від роботи осіб, які перебувають у нетверезому стані, або приховування ними випадків розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі в нетверезому стані підлеглих їм працівників -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 179 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 316-11 від 29.05.85, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 180. Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння

Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами -
тягне за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 180 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 316-11 від 29.05.85, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 181. Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях

Участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетку, “наперсток” та інші) на гроші, речі та інші цінності, а так само прийняття ставок приватними особами на спортивних та інших змаганнях -
тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від семи до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.
Незаконна організація азартних ігор на гроші, речі та інші цінності -
тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі.
Ворожіння у громадських місцях -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 181 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2444-11 від 27.06.86, N 6976-11 від 14.12.88, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 181-1. Заняття проституцією

Заняття проституцією -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 181-1 згідно з Указом ПВР N 4134-11 від 12.06.87, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

( Статтю 181-2 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 182. Порушення вимог законодавчих та інших
нормативно-правових актів щодо захисту населення
від шкідливого впливу шуму чи правил додержання
тиші в населених пунктах і громадських місцях

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші або без такої і на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші. ( Стаття 182 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, в редакції Закону N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004 )

Стаття 183. Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб

Завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 183 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -
тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України ( 2001-05, 2002-05 ), якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -
тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 4452-11 від 21.08.87; Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Глава 15
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА
ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК УПРАВЛІННЯ

Стаття 184-1. Неправомірне використання державного майна

Використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -
тягне за собою накладення штрафу від двох з половиною до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 184-1 згідно із Законом N 358/95-ВР від 05.10.95 )

Стаття 184-2. Порушення порядку або строків подання
інформації про дітей-сиріт і дітей, які
залишилися без опіки (піклування) батьків

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 184-2 згідно із Законом N 210/98-ВР від 24.03.98 )

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або
вимозі працівника міліції, члена громадського
формування з охорони громадського порядку
і державного кордону, військовослужбовця

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку -
тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Стаття 185 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6347-11 від 03.08.88, N 647-12 від 18.01.91, Законами N 388/96-ВР від 02.10.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення
зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій

Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Кодекс доповнено статтею 185-1 згідно з Указом ПВР N 6347-11 від 03.08.88; із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005 )

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення
з порушенням установленого порядку зборів,
мітингів, вуличних походів або демонстрацій

Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-2 згідно з Указом ПВР N 9082-11 від 20.04.90, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 185-3. Прояв неповаги до суду

Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, -
тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд -
тягне за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-3 згідно з Указом ПВР N 9166-11 від 04.05.90; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 647-12 від 18.01.91, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005 )

Стаття 185-4. Злісне ухилення свідка, потерпілого,
експерта, перекладача від явки до органів
досудового слідства або дізнання

Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-4 згідно з Указом ПВР N 9166-11 від 04.05.90; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 647-12 від 18.01.91, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 185-5. Перешкодження явці до суду народного
засідателя

Перешкодження посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя для виконання покладених на нього обов’язків -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-5 згідно з Указом ПВР N 9166-11 від 04.05.90, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 185-6. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи
окремої постанови судді, подання органу
дізнання, слідчого або протесту, припису чи
подання прокурора

Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, а так само несвоєчасна відповідь на подання, протест чи припис -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-6 згідно з Указом ПВР N 9166-11 від 04.05.90; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 647-12 від 18.01.91; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 185-7. Публічні заклики до невиконання вимог
працівника міліції чи посадової особи
Військової служби правопорядку у Збройних
Силах України

Публічні заклики в будь-якій формі до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у зв’язку з виконанням ним обов’язків по охороні громадського порядку або поширення завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції, якщо ці дії призвели до порушення громадського порядку, -
тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.
( Доповнено статтею 185-7 згідно з Указом ПВР N 647-12 від 18.01.91, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 185-8. Ухилення від виконання законних вимог
прокурора

Невиконання посадовою особою законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств, установ, організацій або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів -
тягне за собою накладення штрафу від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ухилення від прибуття за викликом в прокуратуру -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 185-8 згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 185-9. Злісна непокора законному розпорядженню або
вимозі працівника транспорту, який здійснює
контроль за перевезенням пасажирів

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, пов’язана з фізичним опором або образою, а так само з іншими протиправними діями, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.
( Кодекс доповнено статтею 185-9 згідно із Законом N 210/95-ВР від 02.06.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 185-10. Злісна непокора законному розпорядженню чи
вимозі військовослужбовця або працівника
Державної прикордонної служби України або
члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону

Злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від десяти до п’ятнадцяти діб.
( Кодекс доповнено статтею 185-10 згідно із Законом N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3048-III ( 3048-14 ) від 07.02.2002, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 2600-IV ( 2600-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 185-11. Розголошення відомостей про заходи безпеки
щодо особи, взятої під захист

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, -

тягне за собою накладення штрафу до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 185-11 згідно із Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

Стаття 185-12. Створення перешкод у виконанні робіт,
пов’язаних з обслуговуванням об’єктів
електроенергетики

Створення перешкод у виконанні робіт, пов’язаних з обслуговуванням об’єктів електроенергетики, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 185-12 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 186. Самоуправство

Самоуправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям, -
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 186 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 186-1. Незаконні дії щодо державних нагород

Купівля, продаж, обмін чи інша оплатна передача ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання, а так само їх привласнення або носіння особою, яка не має на те права, чи незаконне зберігання -
тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Доповнено статтею 186-1 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

{ Статтю 186-2 виключено на підставі Закону N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006 }


Стаття 186-3. Порушення порядку подання або використання
даних державних статистичних спостережень

Неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України -

тягне за собою накладення штрафу на громадян - від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело -

тягне за собою накладення штрафу на громадян - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Кодекс доповнено статтею 186-3 згідно із Законом

N 2992-12 від 04.02.93, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 1929-III ( 1929-14 )
від 13.07.2000 )

{ Статтю 186-4 виключено на підставі Закону N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006 }

Стаття 186-5. Порушення законодавства про об’єднання
громадян

Керівництво об’єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об’єднань -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 186-5 згідно із Законом N 3582-12 від 11.11.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 186-6. Порушення законодавства про друковані засоби
масової інформації

Виготовлення, випуск або розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації після припинення діяльності цього друкованого засобу масової інформації, а так само ухилення від перереєстрації друкованого засобу масової інформації у передбачених законом випадках, чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 186-6 згідно із Законом N 1107-IV ( 1107-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 187. Порушення правил адміністративного нагляду

Порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме:

1) неявка за викликом органу внутрішніх справ у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

2) неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста);

5) нереєстрація в органі внутрішніх справ -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
( Стаття 187 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 1418-IV ( 1418-15 ) від 03.02.2004 )

Стаття 188. Незаконна передача заборонених предметів особам,
яких тримають у слідчих ізоляторах, установах
виконання покарань або лікувально-трудових
профілакторіях

Прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань або лікувально-трудових профілакторіях, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з

конфіскацією заборонених предметів.
( Стаття 188 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3070-11
від 03.11.86, N 4452-11 від 21.08.87, N 4995-11 від 01.12.87,
Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2377-IV ( 2377-15 ) від
20.01.2005 )

Стаття 188-1. Невиконання розпорядження державного або
іншого органу про працевлаштування

Невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів
- тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-1 згідно з Указом ПВР N 9280-11 від 14.05.90; із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2960-IV ( 2960-15 ) від 06.10.2005, N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }

Стаття 188-2. Ухилення від виконання законних вимог
посадових осіб органів виконавчої влади
у сфері захисту прав споживачів

Невиконання посадовими особами, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про проведення перевірки діяльності по продажу товарів, виконанню робіт, наданню послуг громадянам-споживачам або про надання необхідних для цього матеріалів -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ухилення посадових осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від своєчасного виконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів -
тягне за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-2 згідно із Законом N 3683-12 від 15.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 188-3. Невиконання вимог органів державного контролю
за цінами

Невиконання законних вимог органів державного контролю за цінами щодо усунення порушень порядку формування та застосування цін і тарифів чи припинення операцій по рахунках в установах банків та інших фінансово-кредитних установах -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-3 згідно із Законом N 179/94-ВР від 22.09.94, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 188-4. Невиконання законних вимог органів спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці

Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод для діяльності цих органів -
тягне за собою накладення штрафу на працівників від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-4 згідно із Законом N 8/95-ВР від 19.01.95; із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2197-IV ( 2197-15 ) від 18.11.2004 )

Стаття 188-5. Невиконання законних розпоряджень чи
приписів посадових осіб органів, які
здійснюють державний контроль у галузі
охорони навколишнього природного середовища,
використання природних ресурсів, радіаційної
безпеки або охорону природних
ресурсів

Невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-5 згідно із Законом N 8/95-ВР від 19.01.95; із змінами, внесеними згідно із Законами N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003, N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 188-6. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади з державного нагляду за
додержанням законодавства про працю або
створення перешкод для діяльності цих органів

Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цих органів -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-6 згідно із Законом N 8/95-ВР від 19.01.95, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 666/97-ВР від 21.11.97, в редакції Закону N 1725-IV ( 1725-15 ) від 18.05.2004 )

Стаття 188-7. Невиконання законних вимог (приписів)
посадових осіб органів Державної інспекції
зв’язку Національної комісії
з питань регулювання зв’язку

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів Державної інспекції зв’язку Національної комісії з питань регулювання зв’язку щодо усунення порушень законодавства про телекомунікації, поштовий зв’язок та радіочастотний ресурс України -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-7 згідно із Законом N 386/96-ВР від 01.10.96, в редакції Закону N 1876-IV ( 1876-15 ) від 24.06.2004 )

Стаття 188-8. Невиконання приписів та постанов посадових
осіб органів державного пожежного нагляду

Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності -
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-8 згідно із Законом N 651/97-ВР від 19.11.97, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1142-XIV ( 1142-14 ) від 08.10.99, N 1155-IV ( 1155-15 ) від 11.09.2003 )

Стаття 188-9. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів виконавчої влади у сфері
стандартизації, метрології та сертифікації

Невиконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації щодо усунення порушень законодавства про стандартизацію, метрологію та сертифікацію або створення перешкод для діяльності цих органів, а також невиконання вимог приписів, пов’язаних з порушенням вимог стандартів, норм і правил щодо якості продукції, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-9 згідно із Законом N 73/98-ВР від 04.02.98, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 188-10. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів державного контролю якості
лікарських засобів

Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів щодо усунення порушень законодавства про лікарські засоби або створення перешкод для діяльності цих органів -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс Доповнено статтею 188-10 згідно із Законом N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 )

Стаття 188-11. Невиконання постанов, розпоряджень, приписів,
висновків, а так само інших законних вимог
посадових осіб органів, установ і закладів
державної санітарно-епідеміологічної служби

Невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо усунення порушень санітарного законодавства, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-11 згідно із Законом N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 )

Стаття 188-12. Невиконання законних вимог посадових осіб
спеціально уповноважених органів виконавчої
влади у сфері захисту рослин

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-12 згідно із Законом N 1368-XIV ( 1368-14 ) від 11.01.2000; із змінами, внесеними згідно із Законом N 736-V ( 736-16 ) від 14.03.2007 }

Стаття 188-13. Невиконання законних вимог державного
виконавця

Невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, втрата або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця -

тягне за собою накладення штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-13 згідно із Законом N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 188-14. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів Державної інспекції з
енергозбереження

Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження щодо усунення порушень законодавства про енергозбереження, ненадання їм передбаченої законодавством інформації або надання недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, створення перешкод для доступу до енергоспоживаючих об’єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності від двадцяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-14 згідно із Законом N 2550-III ( 2550-14 ) від 21.06.2001; із змінами, внесеними згідно із Законом N 760-V ( 760-16 ) від 16.03.2007 }

Стаття 188-15. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів морського і річкового транспорту

Невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-15 згідно із Законом N 2686-III ( 2686-14 ) від 13.09.2001 )

Стаття 188-16. Невиконання законних вимог посадових осіб
спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади, до компетенції якого
віднесено питання захисту населення і
територій від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру щодо розроблення та реалізації заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме діяння, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-16 згідно із Законом N 666-IV ( 666-15 ) від 03.04.2003 )

Стаття 188-17. Невиконання законних вимог посадових осіб
спеціально уповноваженого органу виконавчої
влади з питань державного експортного
контролю

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю щодо усунення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю або створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-17 згідно із Законом N 749-IV ( 749-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 188-18. Невиконання законних вимог (приписів)
посадових осіб органів державного регулювання
ядерної та радіаційної безпеки

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо усунення порушень законодавства про ядерну та радіаційну безпеку, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-18 згідно із Законом N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003 )

Стаття 188-19. Невиконання законних вимог Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини,
Рахункової палати, народного депутата України

Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи Рахункової палати або створення перешкод у їх роботі, або надання їм завідомо неправдивої інформації, а так само недодержання встановлених законодавством строків надання інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-19 згідно із Законом N 1128-IV ( 1128-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 188-20. Ухилення від виконання або несвоєчасне
виконання приписів Державної інспекції з
енергетичного нагляду за режимами споживання
електричної та теплової енергії

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-20 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 188-21. Ухилення від виконання або несвоєчасне
виконання рішень Національної комісії
регулювання електроенергетики України

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Національної комісії регулювання електроенергетики України -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-21 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 188-22. Невиконання законних вимог посадових осіб
державної санітарно-епідеміологічної служби
та державної служби ветеринарної медицини

Невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або державної служби ветеринарної медицини щодо знищення небезпечних для споживання людиною, твариною чи для іншого використання харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок та допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 188-22 згідно із Законом N 3078-IV ( 3078-15 ) від 15.11.2005 )

Стаття 188-23. Перешкоджання уповноваженим особам органів
Пенсійного фонду України у здійсненні
перевірок

Вчинення дій, що перешкоджають уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, зазначене у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Кодекс доповнено статтею 188-23 згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005 )

Стаття 188-24. Перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок

Вчинення дій, що перешкоджають уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням, сплатою страхових внесків та цільовим використанням коштів Фонду, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, зазначене у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. { Кодекс доповнено статтею 188-24 згідно із Законом N 435-V ( 435-16 ) від 12.12.2006 }

Стаття 188-25. Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації щодо усунення порушення законодавства про страховий фонд документації -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-25 згідно із Законом N 695-V ( 695-16 ) від 22.02.2007 }

Стаття 188-26. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів Державної служби з карантину рослин
України

Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про карантин рослин, а також створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 188-26 згідно із Законом N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007 }

Стаття 189. Порушення правил відкриття та функціонування
штемпельно-граверних майстерень

Порушення правил відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 189 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 189-1. Порушення порядку видобутку, виробництва,
використання та реалізації дорогоцінних
металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного
каміння органогенного утворення та
напівдорогоцінного каміння

Порушення затверджених норм вилучення, норм втрат дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння у процесі видобутку, встановленого порядку обліку або відсутність такого обліку, незабезпечення належних умов зберігання видобутих дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння та порушення встановленого порядку їх реалізації суб’єктами видобування -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від восьми до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення затверджених норм використання, норм втрат дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, норм повернення їх у вигляді відходів і брухту у процесі виробництва, встановленого порядку обліку або відсутність такого обліку, незабезпечення належних умов зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння у процесі виробництва, встановленого порядку реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, встановленого порядку збирання і здавання їх відходів та брухту -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від восьми до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 189-1 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 1986-III ( 1986-14 ) від 21.09.2000 )

Стаття 189-2. Порушення правил виготовлення та порядку
обліку і зберігання печаток та штампів, а так
само виготовлення, ввезення, реалізація та
використання самонабірних печаток

Порушення правил виготовлення печаток та штампів (крім самонабірних), а так само виготовлення, ввезення, реалізація та використання самонабірних печаток -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку обліку і зберігання печаток та штампів, що потягло за собою їх втрату, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
( Кодекс доповнено статтею 189-2 згідно із Законом N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 190. Порушення громадянами порядку придбання,
зберігання, передачі іншим особам або продажу
вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї

Придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ -
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією

зброї.
( Стаття 190 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12
від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97,
N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 191. Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на зберігання зазначеної зброї, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів або без такого.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.
( Стаття 191 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12 від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 192. Порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік

Порушення громадянами встановлених строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду або правил взяття їх на облік в органах внутрішніх справ у разі зміни місця проживання -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 192 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12 від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 193. Ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів.
( Стаття 193 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12 від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 194. Порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Продаж працівниками торговельних підприємств (організацій) вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям та громадянам, що не мають на це відповідного дозволу органів внутрішніх справ, -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 194 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12 від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 195. Порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

Порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів працівниками підприємств, установ, організацій, відповідальними за їх охорону, а так само використання ними зазначеної зброї і бойових припасів не за призначенням -
тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до

семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до

десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 195 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3806-12
від 24.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97 )


Стаття 195-1. Порушення порядку розробки, виготовлення,
реалізації спеціальних засобів самооборони

Порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони або без такої.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.
( Кодекс доповнено статтею 195-1 згідно із Законом N 3806-12 від 24.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 195-2. Порушення порядку придбання, зберігання,
реєстрації або обліку газових пістолетів
і револьверів та патронів до них

Порушення порядку придбання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них або без такої, а на посадових осіб - від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них або без такої.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них, а на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією газових пістолетів і револьверів та патронів до них.
( Кодекс доповнено статтею 195-2 згідно із Законом N 3806-12 від 24.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 195-3. Порушення правил застосування спеціальних
засобів самооборони

Застосування спеціальних засобів самооборони з порушенням установлених правил -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.
( Кодекс доповнено статтею 195-3 згідно із Законом N 3806-12 від 24.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 148/96-ВР від 25.04.96, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 195-4. Порушення порядку виробництва, придбання,
зберігання чи продажу електрошокових
пристроїв і спеціальних засобів, що
застосовуються правоохоронними органами

Порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів.
( Кодекс доповнено статтею 195-4 згідно із Законом N 148/96-ВР від 25.04.96, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 195-5. Незаконне придбання або зберігання
спеціальних технічних засобів для зняття
інформації з каналів зв’язку, інших засобів
негласного отримання інформації

Незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації та на посадових осіб - від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації.
( Кодекс доповнено статтею 195-5 згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

Стаття 195-6. Порушення порядку виробництва, зберігання,
перевезення, торгівлі та використання
піротехнічних засобів

Порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти п’яти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією піротехнічних засобів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією піротехнічних засобів.
( Кодекс доповнено статтею 195-6 згідно із Законом N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

Стаття 196. Порушення правил навчання карате

Порушення встановлених правил відкриття секцій спортивного карате або набору до них громадян чи навчання в секціях прийомів, заборонених спортивними правилами, а також самовільне, без дозволу відповідних органів, навчання прийомів карате -
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 196 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР
від 07.02.97 )

Стаття 197. Проживання без паспорта

Проживання громадян, зобов’язаних мати паспорт, без паспорта або за недійсним паспортом, проживання без реєстрації -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 197 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 198. Умисне зіпсуття паспорта чи втрата його з
необережності

Умисне зіпсуття паспорта чи недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 198 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 199. Допущення проживання без паспорта

Допущення особами, відповідальними за додержання правил паспортної системи, проживання громадян без паспортів або за недійсними паспортами чи без реєстрації, а так само допущення громадянами проживання у займаних ними жилих приміщеннях осіб без паспортів, без реєстрації -
тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 199 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 200. Прийняття на роботу без паспорта

Прийняття посадовими особами підприємств, установ, організацій на роботу громадян без паспортів або з недійсними паспортами, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Те саме порушення, допущене посадовою особою після застосування до неї протягом року заходу адміністративного стягнення за такі дії, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 200 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, 390/97-ВР від 20.06.97 )

Стаття 201. Незаконне вилучення паспортів і прийняття їх у
заставу

Незаконне вилучення посадовими особами паспортів у громадян або прийняття паспортів у заставу -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 201 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 202. Порушення прикордонного режиму або режиму в
пунктах пропуску через державний кордон
України

Порушення прикордонного режиму або режиму у пунктах пропуску через державний кордон України -
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 202 із змінами, внесеними згідно із Законами N 296/95-ВР від 11.07.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99 )

Стаття 203. Порушення іноземцями та особами без громадянства
правил перебування в Україні і транзитного
проїзду через територію України

Порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром набути статусу біженця незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення до відповідного органу міграційної служби із заявою про надання їм статусу біженця відповідно до Закону України “Про біженців” ( 2557-14 ).
( Стаття 203 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, в редакції Закону N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002, в редакції Закону N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 204. Порушення порядку працевлаштування, прийняття на
навчання, надання житла, реєстрації, прописки або
виписки іноземців та осіб без громадянства та
оформлення для них документів

Порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб’єктів господарської діяльності, що діють на території України, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 204 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 204-1. Незаконне перетинання або спроба незаконного
перетинання державного кордону України

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку або набуття статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм притулку чи статусу біженця.
( Кодекс доповнено статтею 204-1 згідно із Законом N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, в редакції Закону N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004 )

Стаття 205. Невжиття заходів до забезпечення своєчасної
реєстрації іноземців і осіб без громадянства

Невжиття громадянами, які запросили в Україну іноземців і осіб без громадянства в приватних справах і надали їм жилу площу, заходів до забезпечення у встановленому порядку їх своєчасної реєстрації -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 205 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 206. Порушення порядку надання іноземцям та особам
без громадянства житла, транспортних засобів та
сприяння в наданні інших послуг

Надання громадянами іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів, сприяння їх незаконній реєстрації, оформленню документів на проживання чи навчання, прийняттю на роботу, а також надання інших послуг на порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і правил транзитного проїзду їх через територію України, якщо ці дії безпосередньо не пов’язані із незаконним переправленням осіб через державний кордон України, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 206 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, в редакції Закону N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 206-1. Незаконне перевезення іноземців та осіб без
громадянства територією України

Перевезення водіями іноземців та осіб без громадянства на порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду їх через територію України, якщо ці дії безпосередньо не пов’язані із незаконним перетинанням осіб через державний кордон України, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання власниками або водіями транспортних засобів спеціально прихованими або замаскованими місцями, які використовуються для перевезення нелегальних мігрантів, -

тягне за собою накладення штрафу на власників транспортних засобів або посадових осіб підприємств, установ, організацій, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, - від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортного засобу чи без такої і на водіїв - від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або групою осіб, або щодо кількох іноземців та осіб без громадянства, а так само перевезення іноземців та осіб без громадянства в обладнаних власниками транспортних засобів або водіями спеціальних схованках для перевезення людей, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортних засобів чи без такої.
( Кодекс доповнено статтею 206-1 згідно із Законом N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 207. Неповернення капітаном іноземного судна
перепусток на право сходження на берег осіб
суднового екіпажу

Неповернення капітаном іноземного судна, крім військового, на контрольно-пропускний пункт перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу і перебування їх на території порту і портового міста під час стоянки судна в порту України, за винятком випадків неподання перепустки внаслідок самовільної неявки особи суднового екіпажу, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 207 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

( Статтю 208 виключено на підставі Закону N 2415-III ( 2415-14 ) від 17.05.2001 )

( Статтю 208-1 виключено на підставі Закону N 2415-III ( 2415-14 ) від 17.05.2001 )

( Статтю 209 виключено на підставі Закону N 2415-III ( 2415-14 ) від 17.05.2001 )

Стаття 210. Порушення військовозобов’язаними чи призовниками
законодавства про військовий обов’язок
і військову службу

Порушення військовозобов’язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах -
тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Стаття 210 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 308/97-ВР від 04.06.97, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }

Стаття 210-1. Порушення законодавства про мобілізаційну
підготовку та мобілізацію

Порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 210-1 згідно із Законом N 2197-IV ( 2197-15 ) від 18.11.2004 )

Стаття 211. Умисне зіпсуття обліково-військових документів
чи втрата їх з необережності

Умисне зіпсуття або недбале зберігання військовозобов’язаними і призовниками обліково-військових документів (військових квитків і посвідчень про приписку до призовних дільниць), яке спричинило їх втрату, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті або частиною першою статті 210 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 211 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97 )

Стаття 211-1. Неявка на виклик у військовий комісаріат

Неявка громадян на виклик у військовий комісаріат без поважних причин для приписки до призовної дільниці -
тягне за собою накладення штрафу до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
( Доповнено статтею 211-1 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законом N 308/97-ВР від 04.06.97 )

Стаття 211-2. Неподання у військові комісаріати списків
юнаків, які підлягають приписці до призовних
дільниць

Неподання керівниками або іншими відповідальними за військово-облікову роботу посадовими особами житлово-експлуатаційних організацій, підприємств, установ та організацій, які здійснюють експлуатацію будинків, власниками будинків, органами місцевого самоврядування, яким делеговано ведення первинного обліку військовозобов’язаних і призовників, підрозділами по роботі з кадрами підприємств, установ, організацій, навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності щорічно в строки, встановлені Міністерством оборони України, до відповідних районних (міських) військових комісаріатів списків громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 211-2 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 211-3. Прийняття на роботу військовозобов’язаних і
призовників, які не перебувають на військовому
обліку

Прийняття керівниками або іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств і навчальних закладів на роботу (навчання) військовозобов’язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку за місцем проживання, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 211-3 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97 )

Стаття 211-4. Незабезпечення сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкода їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці

Незабезпечення керівниками або іншими відповідальними за військово-облікову роботу посадовими особами підприємств, установ, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств і навчальних закладів на вимогу військових комісаріатів сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати або перешкода зазначених посадових осіб своєчасній явці громадян на збірні пункти чи призовні дільниці -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 211-4 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97 )

Стаття 211-5. Несвоєчасне подання документів, необхідних для
ведення військового обліку
військовозобов’язаних і призовників,
несповіщення їх про виклик у військові
комісаріати
Несвоєчасне подання керівниками або іншими відповідальними за військово-облікову роботу посадовими особами житлово-експлуатаційних організацій, підприємств, установ і організацій, що здійснюють експлуатацію будинків, а також власниками будинків у військові комісаріати і органи місцевого самоврядування, на які покладено ведення первинного обліку військовозобов’язаних і призовників, домових книг, карток прописки і обліково-військових документів (військових квитків, посвідчень про приписку до призовних дільниць) на жильців, які є віськовозобов’язаними або призовниками, для оформлення взяття на військовий облік або зняття з обліку, а також несповіщення їх про виклик у військові комісаріати -
тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 211-5 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 211-6. Неподання відомостей про військовозобов’язаних
і призовників

Неподання відомостей про всіх військовозобов’язаних і призовників, визнаних інвалідами незалежно від групи інвалідності, посадовими особами медико-соціальних експертних комісій, на яких покладено обов’язок подавати такі відомості у військові комісаріати, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Неподання посадовими особами державних органів реєстрації актів цивільного стану районним (міським) військовим комісаріатам відомостей про зміну військовозобов’язаними і призовниками прізвища, імені, по батькові про внесення до актових записів цивільного стану змін про дату і місце їх народження, а також про випадки реєстрації смерті військовозобов’язаних і призовників -
тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 211-6 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 308/97-ВР від 04.06.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004 )

Стаття 212. ( Стаття 212 виключена на підставі Закону
N 2354-12 від 15.06.92 )

Порушення законодавства про релігійні об’єднання

Ухилення керівників релігійних об’єднань від реєстрації об’єднання в органах державного управління, порушення встановлених законодавством правил організації і проведення релігійних зборів, походів та інших церемоній культу, організація і проведення служителями культу і членами релігійних об’єднань спеціальних дитячих та юнацьких зборів, а також трудових, літературних та інших гуртків і груп, що не мають відношення до відправлення культу, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до п’ятдесяти карбованців.

Стаття 212-1. Повідомлення неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану та несвоєчасна реєстрація народження дитини

Утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану -

тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
( Кодекс доповнено статтею 212-1 згідно із Законом N 2547-12 від 07.07.92, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, в редакції Закону N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004 )

Стаття 212-2. Порушення законодавства про державну таємницю

Порушення законодавства про державну таємницю, а саме:
1) недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
2) засекречування інформації:
про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян;
про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення;
про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена;
3) безпідставне засекречування інформації;
4) надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
5) порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;
6) невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці;
7) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщення державних замовлень на виконання робіт, доведення мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
8) недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними;
9) невиконання норм і вимог криптографічного та технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочування її технічними каналами,-
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 212-2 згідно із Законом N 1080-XIV ( 1080-14 ) від 21.09.99, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України “Про інформацію” ( 2657-12 ), “Про звернення громадян” ( 393/96-ВР ) та “Про доступ до судових рішень” ( 3262-15 ), -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Посадові особи, на яких поширюється дія Закону України “Про боротьбу з корупцією” ( 356/95-ВР ), притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією.
( Кодекс доповнено статтею 212-3 згідно із Законом N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3262-IV ( 3262-15 ) від 22.12.2005 )

Стаття 212-4. Порушення законодавства в галузі державного
експортного контролю

Порушення законодавства в галузі державного експортного контролю, а саме:

1) проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення експорту товарів військового призначення, а також товарів подвійного використання, на поставки яких до відповідної іноземної держави встановлено часткове ембарго, без отримання відповідного позитивного висновку спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю;

2) неподання або несвоєчасне подання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю звітів та відповідних документів про підсумки проведення переговорів, зазначених у пункті 1 цієї статті, а також про фактично здійснені міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання на підставі отриманих дозволів чи висновків, а також про використання цих товарів у заявлених цілях;

3) навмисне знищення документів, пов’язаних з укладанням чи виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого законом, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 212-4 згідно із Законом N 749-IV ( 749-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 212-5. Порушення порядку обліку, зберігання і
використання документів та інших носіїв
інформації, які містять конфіденційну
інформацію, що є власністю держави

Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, яке призвело до розголошення такої інформації, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до тринадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 212-5 згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

Стаття 212-6. Здійснення незаконного доступу до інформації в
інформаційних (автоматизованих) системах,
незаконне виготовлення чи розповсюдження копій
баз даних інформаційних (автоматизованих)
систем

Здійснення незаконного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється чи передається в інформаційних (автоматизованих) системах, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу, або без такої.

Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене в частині першій цієї статті, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу.

Дія, передбачена частиною першою цієї статті, вчинена стосовно інформаційних (автоматизованих) систем, призначених для зберігання та обробки інформації з обмеженим доступом, -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією програмних або технічних засобів, що використовувалися для незаконного доступу.

Незаконне копіювання інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовлених копій баз даних.

Безоплатне незаконне розповсюдження інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно розповсюджених чи призначених для розповсюдження копій баз даних.

Незаконний збут інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно збутих чи призначених для збуту копій баз даних, а також грошей, отриманих від їх продажу.
{ Кодекс доповнено статтею 212-6 згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 698-V ( 698-16 ) від 22.02.2007 }

Глава 15-А
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ,
ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ТА
ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 212-7. Порушення порядку ведення Державного реєстру
виборців, порядку подання відомостей про
виборців до органів Державного реєстру
виборців, виборчих комісій, порядку складання
та подання списків виборців, списків громадян
України, які мають право брати участь у
референдумі, та використання таких списків

Порушення встановлених законом порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку та строків подання відомостей про виборців до органу Державного реєстру виборців, виборчої комісії, порушення порядку складання та подання списку виборців, списку громадян України, які мають право брати участь у референдумі, посадовою особою, на яку законом покладено такий обов’язок, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановлених законом порядку та строків надання списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, відповідним виборчим комісіям, комісіям з референдуму, надання недостовірного списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, посадовою особою, на яку законом покладено такий обов’язок, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування, -
тягне за собою накладення штрафу на членів виборчої комісії від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Стаття 212-7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 698-V ( 698-16 ) від 22.02.2007 }

Стаття 212-8. Порушення права громадянина на ознайомлення з
відомостями Державного реєстру виборців, зі
списком виборців, списком громадян, які мають
право брати участь у референдумі

Порушення права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, а так само відмова у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до відомостей Державного реєстру виборців або запиту щодо відомостей Державного реєстру виборців, про внесення змін до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, або порушення строків видачі копії такого рішення -
тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Стаття 212-8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 698-V ( 698-16 ) від 22.02.2007 }

Стаття 212-9. Порушення порядку ведення передвиборної
агітації, агітації під час підготовки і
проведення референдуму з використанням засобів
масової інформації

Порушення передбаченого законом порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням друкованих, електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації або надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих засобах масової інформації будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх передвиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації -
тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення заборони протягом визначеного законом часу у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата, політичної партії (блоку), давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї політичної партії (блоку) власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації -
тягне за собою накладення штрафу від сорока до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування як кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів -
тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-10. Порушення обмежень щодо ведення передвиборної агітації, агітація в день проведення референдуму

Здійснення передвиборної агітації особою, участь якої у передвиборній агітації заборонена законом, проведення передвиборної агітації поза строками, встановленими законом чи в місцях, що заборонені законом, здійснення передвиборної агітації у формах і засобами, що суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) або законам України, або інше порушення встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації, крім випадків, передбачених статтями 212-9, 212-13 та 212-14 цього Кодексу, а так само агітація в день проведення референдуму -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-11. Ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу

Ненадання відповідному суб’єкту виборчого процесу, щодо якого оприлюднено інформацію, яку він вважає недостовірною, на його вимогу (звернення) можливості у визначеному законом порядку оприлюднити відповідь щодо такої інформації -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-12. Порушення права на користування приміщеннями
під час виборчої кампанії

Порушення встановленого законом права кандидатів, політичних партій (блоків) на використання на рівних умовах будинків (приміщень) для проведення передвиборного публічного заходу чи передвиборної агітації -
тягне за собою накладення штрафу від вісімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-13. Виготовлення або розповсюдження друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск

Виготовлення або замовлення виготовлення під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розповсюдження (рознесення, вивішування, роздавання) під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, а так само організація такого розповсюдження -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-14. Порушення порядку розміщення агітаційних
матеріалів чи політичної реклами або
розміщення їх у заборонених законом місцях

Порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях громадянином -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи матеріалів політичної реклами підприємствами - розповсюджувачами реклами -
тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-15. Порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії

Порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії, якщо у зазначених діях відсутній склад злочину, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-16. Замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену кількість

Замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-17. Ненадання копії виборчого протоколу

Ненадання у випадках та порядку, встановлених законом, головою відповідної виборчої комісії або особою, яка відповідно до закону виконує його обов’язки, копії виборчого протоколу -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-18. Невиконання рішення виборчої комісії, комісії з референдуму

Невиконання рішення виборчої комісії, комісії з референдуму, прийнятого в межах їх повноважень, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-19. Відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов’язків або його безпідставне звільнення з роботи

Відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов’язків за основним місцем роботи на час виконання ним повноважень члена виборчої комісії -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Звільнення члена виборчої комісії з роботи або переведення його на нижчу посаду з підстав, пов’язаних із виконанням його обов’язків у виборчій комісії, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-20. Порушення порядку опублікування документів, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму

Порушення встановленого законом порядку опублікування документів та іншої інформації, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму виборчою комісією чи засобом масової інформації, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено главою 15-А згідно із Законом N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006 }

{ ст.213 - ст.330 ( 80732-10 )}

( ст.1 - ст.212-20 ( 80731-10 )

{ Про порядок застосування заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу додатково див. Закон N 2467-12 від 17.06.92 }

Розділ III. ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Глава 16
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 213. Органи (посадові особи), уповноважені
розглядати справи про адміністративні
правопорушення

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;
( Пункт третій статті 213 виключений на підставі Закону N 244/94-ВР від 15.11.94 ) 3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;
4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);
5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
( Стаття 213 із змінами, внесеними згідно із Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 214. Розмежування компетенції органів, уповноважених
розглядати справи про адміністративні
правопорушення

Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб).
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (пункт 5 статті 213) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх відання.
( Стаття 214 із змінами, внесеними згідно із Законами N 244/94-ВР від 15.11.94; N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 215. Порядок утворення колегіальних органів,
уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення

Адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Порядок діяльності адміністративних комісій встановлюється цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.
Порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначаються законами України.
( Стаття 215 із змінами, внесеними згідно із Законом N 244/94-ВР від 15.11.94, в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 216. Правомочність засідань колегіальних органів

Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення при наявності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - при наявності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету.
Правомочність засідань інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законодавством України.
( Стаття 216 із змінами, внесеними згідно із Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 217. Повноваження посадових осіб, які розглядають
справи про адміністративні правопорушення

посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків.
Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пункті 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. ( Стаття 217 із змінами, внесеними згідно із Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 17
ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 218. Адміністративні комісії

Адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1 - 104-1, частинами першою, третьою, четвертою і п’ятою статті 111 (за порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статтею 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 186-1, 189, 189-1, 196, 212-1 цього Кодексу.
Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 92, статтею 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 103-1, 103-2, 104, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 141, 142, 150-152, 155, 156, 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186, 186-1, 196, 212-1 цього Кодексу.
( Частину третю статті 218 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )
{ Стаття 218 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 1117-11 від 16.10.85, N 2010-11 від 03.04.86, N 2444-11 від 27.06.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 3690-11 від 12.03.87, N 4134-11 від 12.06.87, N 4135-11 від 12.06.87, N 4452-11 від 21.08.87, N 6976-11 від 14.12.88, N 7542-11 від 19.05.89, N 8711-11 від 19.01.90, N 8918-11 від 07.07.92, N 1369-12 від 29.07.91; Законами N 2354-12 від 15.05.92, N 2547-12 від 07.07.92, N 2977-12 від 03.02.93, N 3785-12 від 23.12.93, N 3888-12 від 23.12.94, N 3890-12 від 28.01.94, N 4044-12 від 25.02.94, N 84/94-ВР від 05.07.94, N 209/94-ВР від 14.10.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 79/95-ВР від 01.03.95, N 296/95-ВР від 11.07.95, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 386/96-ВР від 01.10.96, 497/96-ВР від 14.11.96, N 308/97-ВР від 04.06.97; N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99, N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2360-III ( 2360-14 ) від 05.04.2001, N 2550-III ( 2550-14 ) від 21.06.2001, N 2888-III ( 2888-14 ) від 13.12.2001, N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003, N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004, N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006, N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007 }

Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських
рад

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 104, 141, 142, 152, 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186-1.
( Стаття 219 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 1117-11 від 16.10.85, N 2010-11 від 03.04.86, N 2444-11 від 27.06.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 4135-11 від 12.06.87, N 6976-11 від 14.12.88; Законами N 2547-12 від 07.07.92, N 3785-12 від 23.12.93, N 209/94-ВР від 14.10.94, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 148/96-ВР від 25.04.96; в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004, N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005 )

Стаття 220. ( Стаття 220 виключена на підставі Закону
N 244/94-ВР від 15.11.94 )
Комісії в справах неповнолітніх

Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні, районні у містах комісії в справах неповнолітніх розглядають справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, крім справ про правопорушення, передбачені статтею 185 цього Кодексу. Справи про правопорушення, передбачені статтями 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, частинами першою і другою статті 131, статтями 173, 174, 190-195 цього Кодексу, розглядаються ними лише в тих випадках, коли орган (посадова особа), до якого надійшла справа про зазначені правопорушення, передає справу на розгляд цих комісій. Комісії в справах неповнолітніх розглядають також справи щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють, про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 180, частинами першою, третьою, четвертою і п’ятою статті 184 цього Кодексу.
( Стаття 220 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91 )

( Статтю 220-1 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні
суди (судді)

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41-1 - 41-3, 42-1 - 42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51 - 51-2, частинами другою, четвертою та п’ятою статті 85, статтями 85-1, 88 - 88-2, 90, 91, 92-1, 96-1, 98, 101-103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155-1, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 160-2, 162, 163 - 163-4, 164, 164-3, 164-5 - 164-14, 166-1 - 166-4, 166-7 - 166-12, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 - 185-11, 186-5 - 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17, 188-19, 188-22, 188-25, частиною першою статті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 - 195-6, частиною першою статті 203, статтями 204 - 206-1, 212-2 - 212-20 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
{ Стаття 221 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 2444-11 від 27.06.86, N 4452-11 від 21.08.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 6976-11 від 14.12.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 8710-11 від 19.01.90, N 8711-11 від 19.01.90, N 8918-11 від 07.03.90, N 9082-11 від 20.04.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91, N 661-12 від 28.01.91, N 1369-12 від 29.07.91, N 1413-12 від 09.08.91; Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2857-12 від 15.12.92, N 2992-12 від 04.02.93, N 3039-12 від 03.03.93, N 3350-12 від 30.06.93, N 3582-12 від 11.11.93, N 3785-12 від 23.12.93, N 3888-12 від 28.01.94, N 179/94-ВР від 22.09.94, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 8/95-ВР від 19.01.95, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 123/95-ВР від 05.04.95, N 210/95-ВР від 02.06.95, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 386/96-ВР від 01.10.96, N 666/97-ВР від 21.11.97, N 210/98-ВР від 24.03.98, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, N 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99, N 1080-XIV ( 1080-14 ) від 21.09.99, N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, N 1986-III ( 1986-14 ) від 21.09.2000, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 2114-III ( 2114-14 ) від 16.11.2000, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 2359-III ( 2359-14 ) від 05.04.2001, N 2550-III ( 2550-14 ) від 21.06.2001, N 2703-III ( 2703-14 ) від 20.09.2001, N 2747-III ( 2747-14 ) від 04.10.2001, N 2787-III ( 2787-14 ) від 15.11.2001, N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002 - набирає чинності 11.06.2003 року, N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003, N 666-IV ( 666-15 ) від 03.04.2003, N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, N 749-IV ( 749-15 ) від 15.05.2003, N 759-IV ( 759-15 ) від 15.05.2003, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003 ), N 1128-IV ( 1128-15 ) від 11.07.2003, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004, N 2188-IV ( 2188-15 ) від 18.11.2004, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004, N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005, N 2806-IV ( 2806-15 ) від 06.09.2005, N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005, N 3078-IV ( 3078-15 ) від 15.11.2005, N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006, N 577-V ( 577-16 ) від 11.01.2007, N 695-V ( 695-16 ) від 22.02.2007, N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція)

Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, за порушення правил паспортної системи, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя і четверта статті 109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, статті 122-3, 124-1 - 128-1, частини перша і друга статті 129, стаття 132, частини перша, друга, четверта і п’ята статті 133, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статті 137, 139, 140, 161, 164-4, 173, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 189-2, 192, 194, 195, статті 197-201).
Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, частиною другою статті 106-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 119, частинами першою, другою і п’ятою статті 133, частиною другою статті 135, статтею 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статтями 137, 161, статтями 164-4, 173, статтею 203 цього Кодексу, - начальники органів внутрішніх справ та їх заступники, а статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частинами першою і другою статті 178, статтями 189-2, 192, 194, 195, 197-201 цього Кодексу - начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;
за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 133, частиною другою статті 135 цього Кодексу, крім того, - начальники лінійних пунктів міліції, а за порушення, передбачені частиною третьою статті 109, статтею 110 цього Кодексу, - також і інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил. Розмір штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177 частинами першою і другою статті 178 цього Кодексу, крім того - начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а за правопорушення, передбачені статтею 177 і частинами першою та другою статті 178 цього Кодексу, - також дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;
( Абзац четвертий пункту 1 частини другої статті 222 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )
2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 121-1, 122-3, 124-1, частинами першою і другою статті 126, частинами третьою і четвертою статті 127, статтями 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129, частиною четвертою статті 133, статтями 139, 140 цього Кодексу, - начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у районному, міському, районному у місті відділі внутрішніх справ відділення (відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових колективів і громадських організацій;
3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 125, частиною третьою статті 126, частинами першою і другою статті 127 цього Кодексу, - працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.
( Стаття 222 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 1117-11 від 16.10.85, N 2444-11 від 27.06.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 4134-11 від 12.06.87, N 4135-11 від 12.06.87, N 4452-11 від 21.08.87, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 3890-12 від 28.01.94, N 155/94-ВР від 29.07.94, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 296/95-ВР від 11.07.95, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 398/96-ВР від 02.10.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004, N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005 )

Стаття 222-1. Органи Державної прикордонної служби України

Органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, а також з неповерненням капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 207).

Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники;

керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.
( Кодекс доповнено статтею 222-1 згідно із Законом N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99; в редакції Закону N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду

Органи державного пожежного нагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду (статті 120, 175, 188-8).
Від імені органів державного пожежного нагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
1-1) старші державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 223 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3282-11 від 19.12.86, Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 651/97-ВР від 19.11.97, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1155-IV ( 1155-15 ) від 11.09.2003 )

Стаття 224. Органи залізничного транспорту

Органи залізничного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті (статті 109, 110, частина перша статті 120, частина перша статті 133, частина перша статті 134, частини перша і третя статті 135, стаття 136).
Від імені органів залізничного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
начальники станцій та їх заступники, начальники локомотивних (вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів (механіки-бригадири пасажирських поїздів);
контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролю доходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальники дистанцій сигналізації та зв’язку;
начальник відділу Управління воєнізованої охорони Міністерства транспорту України та його заступник, начальники відділів (загонів, команд, пожежних поїздів) та їх заступники, старші інструктори та інструктори по протипожежній профілактиці, начальники відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, старші в місці розташування станцій посадові особи воєнізованої охорони;
( Абзац п’ятий частини другої статті 224 виключено на підставі Закону N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 ) головний санітарний лікар залізничного транспорту та його заступник, головні санітарні лікарі залізниць та їх заступники, головні санітарні лікарі метрополітенів, головні санітарні лікарі відділків залізниць, головні санітарні лікарі лінійних дільниць.
Розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів (механіками-бригадирами пасажирських поїздів), дорожніми майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 224 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3282-11 від 19.12.86, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту

Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському і річковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп’яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння, порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понад установлені норми на морському і річковому транспорті, безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту (статті 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, частина перша статті 120, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, стаття 131, частина друга статті 133, частина перша статті 134, абзац десятий статті 135, статті 136 і 188-15 цього Кодексу).

Від імені органів морського і річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 114, частиною другою статті 133 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту;

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 115 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту, капітан судна;

3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 116, 116-1, 116-2, 117, 118, частиною третьою статті 129, частинами третьою і четвертою статті 130, статтею 131 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан річкового порту;

4) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники;

5) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники, капітан порту;

6) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 120 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан порту, капітан судна;

7) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 134 та абзацом десятим статті 135 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальник пристані і вокзалу, капітан судна;

8) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 136 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальники районів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту), начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна;

9) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188-15 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, Головний державний реєстратор флоту України та його заступники.
( Стаття 225 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3282-11 від 19.12.86, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, в редакції Закону N 2686-III ( 2686-14 ) від 13.09.2001 )

( Статтю 226 виключено на підставі Закону N 2686-III ( 2686-14 ) від 13.09.2001 )

( Статтю 227 виключено на підставі Закону N 2686-III ( 2686-14 ) від 13.09.2001 )

Стаття 228. Органи повітряного транспорту

Органи повітряного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки авіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти (стаття 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частина перша статті 112, стаття 113, частина друга статті 120, частина друга статті 135, стаття 137).
Від імені органів повітряного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частиною першою статті 112, частиною другою статті 120, частиною другою статті 135, статтею 137 цього Кодексу:
керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники, начальник інспекції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступник, інспектори та регіональні інспектори спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України, керівники авіапідприємств та аеропортів або їх заступники, начальники служб організації перевезень авіапідприємств та аеропортів, командири повітряних суден;
посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції;
( Абзац четвертий пункту першого частини другої статті 228 виключено на підставі Закону N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 ) начальник санітарно-епідеміологічного відділу, головний санітарний лікар центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства цивільної авіації СРСР, головний лікар санітарно-епідеміологічної станції цивільної авіації;
начальники загонів і окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів).
Розмір штрафу, що накладається посадовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції, начальниками служби організації перевезень авіапідприємств (аеропортів), начальниками окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів), не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 113 цього Кодексу, - керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники.
( Стаття 228 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3282-11 від 19.12.86, Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2360-III ( 2360-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та
електротранспорту

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п’ята статті 133, статті 133-1, 133-2, частина друга статті 134, частина четверта статті 135).
Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) на автомобільному транспорті - директор Державного департаменту автомобільного транспорту - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники директора Державного департаменту автомобільного транспорту, начальники автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники начальників автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; контролери автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - начальники трамвайно-тролейбусних управлінь, начальники трамвайно-тролейбусних депо, начальники служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, контролери трамвайно-тролейбусних управлінь.
( Стаття 229 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3282-11 від 19.12.86, N 7542-11 від 19.05.89; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 2029-III ( 2029-14 ) від 05.10.2000 )

Стаття 230. ( Стаття 230 виключена на підставі Закону
N 8/95-ВР від 19.01.95)
Правові і технічні інспектори праці
професійних спілок

Правові і технічні інспектори праці професійних спілок розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням законодавства про працю і правил щодо охорони праці (стаття 41).
Розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) за порушення законодавства про працю - правові інспектори праці - штраф у розмірі до десяти карбованців і головні правові інспектори праці - до п’ятдесяти карбованців;
2) за порушення правил щодо охорони праці - технічні інспектори праці - штраф у розмірі до десяти карбованців і головні технічні інспектори праці - до п’ятдесяти карбованців.

Стаття 230-1. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів (стаття 188-6).

Від імені органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори праці територіальних органів - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Головний державний інспектор праці України, його заступники; головні державні інспектори праці територіальних органів, їх заступники; державні інспектори праці спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 230-1 згідно із Законом N 666/97-ВР від 21.11.97, в редакції Закону N 1725-IV ( 1725-15 ) від 18.05.2004 )

Стаття 231. Органи спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади з нагляду
за охороною праці

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядають справи: про порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт, зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, про порушення законодавства про надра, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (частина друга статті 41 (за винятком порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статті 47, 57, 58, 93, 94, 188-4).

Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) за порушення законодавства про надра, нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 231 із змінами, внесеними згідно із Законами N 8/95-ВР від 19.01.95, N 55/97-ВР від 07.02.9, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98; в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2197-IV ( 2197-15 ) від 18.11.2004 )

Стаття 231-1. Органи державного геологічного контролю

Органи державного геологічного контролю розглядають справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр України (статті 57, 58).

Від імені органів державного геологічного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

головний державний інспектор державного геологічного контролю та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 231-1 згідно із Законом N 1379-XIV ( 1379-14 ) від 13.01.2000 )

Стаття 232. ( Стаття 232 виключена на підставі Закону
N 8/95-ВР від 19.01.95 )
Органи держатоменергонагляду

Органи держатоменергонагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил, норм та інструкцій по безпечному веденню робіт на об’єктах, підконтрольних органам держатоменергонагляду (стаття 95).
Від імені органів держатоменергонагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) начальники інспекцій держатоменергонагляду - штраф у розмірі до тридцяти карбованців;
2) начальники управлінь округів держатоменергонагляду та їх заступники - штраф у розмірі до п’ятдесяти карбованців;
3) Голова Державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в атомній енергетиці та його заступники - штраф у розмірі до ста карбованців.

( Статтю 233 виключено на підставі Закону N 2342-III
( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

( Статтю 234 виключено на підставі Закону N 2415-III ( 2415-14 ) від 17.05.2001 )

Стаття 234-1. Органи державної контрольно-ревізійної
служби в Україні

Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (стаття 164-2), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).
Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальник Головного контрольно-ревізійного управління України та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 234-1 згідно із Законом N 2941а-12 від 26.01.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2372-III ( 2372-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 234-2. Органи державної податкової служби України

Органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164-1), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).
Від імені органів державної податкової служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники, начальники державних податкових інспекцій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і районів у містах та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 234-2 згідно із Законом N 323/96-ВР від 12.07.96, із змінами, внесеними згідно із Законами N 23/97-ВР від 23.01.97, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2372-III ( 2372-14 ) від 05.04.2001, N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003 )

Стаття 234-3. Національний банк України

Національний банк України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166-5), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).
Від імені Національного банку України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова Національного банку України та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 234-3 згідно із Законом N 1342-XIV ( 1342-14 ) від 22.12.99, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2372-III ( 2372-14 ) від 05.04.2001, N 2747-III ( 2747-14 ) від 04.10.2001 )

Стаття 235. Військові комісаріати

Військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов’язаними чи призовниками законодавства про військовий обов’язок і військову службу, про порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрату їх з необережності, про неявку на виклик у військовий комісаріат, про неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць, про прийняття на роботу військовозобов’язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, про незабезпечення сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці, про несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати, про неподання відомостей про військовозобов’язаних і призовників (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).
Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.
{ Стаття 235 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11 від 03.04.86, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; в редакції Закону N 308/97-ВР від 04.06.97; із змінами, внесеними згідно із Законами N 2197-IV ( 2197-15 ) від 18.11.2004, N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }

Стаття 235-1. Військова інспекція безпеки дорожнього руху
Військової служби правопорядку у Збройних
Силах України

Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушення, передбачені частинами першою і другою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою і третьою статті 122, статтею 122-3, частинами першою і другою статті 123, статтею 125, частиною другою статті 132, частиною четвертою статті 133 цього Кодексу.

Від імені військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Посадова особа військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, розглянувши справу про зазначені у частині першій цієї статті правопорушення, може накласти на винних адміністративне стягнення у вигляді попередження або передати матеріали про ці правопорушення відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України ( 551-14 ).

Протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків порушення правил дорожнього руху, за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду.

Матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 цього Кодексу, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України ( 551-14 ).
( Кодекс доповнено статтею 235-1 згідно із Законом N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, в редакції Закону N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної
санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90-1, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), та статтею 188-11 цього Кодексу.
Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об’єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:
1) головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об’єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об’єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з’єднань, частин та підрозділів і їх заступники;
2) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 41, а також статтями 42, 78, 80 - 83, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).
( Стаття 236 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3282-11 від 19.12.86, Законами N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року )

Стаття 237. ( Статтю 237 виключено на підставі Закону
N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 )
Медичні служби Міністерства оборони СРСР,
Міністерства внутрішніх справ СРСР і Комітету
державної безпеки СРСР, що здійснюють санітарний
нагляд

Медичні служби Міністерства оборони СРСР, Міністерства внутрішніх справ СРСР і Комітету державної безпеки СРСР, що здійснюють санітарний нагляд, розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (в тому числі по охороні атмосферного повітря) відповідно на об’єктах, розташованих на території військових містечок і навчальних центрів Міністерства оборони СРСР, та на об’єктах, підвідомчих Міністерству внутрішніх справ СРСР і Комітету державної безпеки СРСР (стаття 42).
Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення на посадових осіб мають право:
1) головний епідеміолог Міністерства оборони СРСР та його заступник - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; начальник Центральної санітарно-епідеміологічної лабораторії Міністерства оборони СРСР, а також головні епідеміологи видів Збройних Сил СРСР, військових округів, округів ППО, груп військ і флотів - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) начальник Центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства внутрішніх справ СРСР та його заступник, а також начальник санітарно-епідеміологічного загону внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) начальники санітарно-епідеміологічних станцій Міністерства внутрішніх справ Української РСР і управлінь внутрішніх справ виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів, а також начальники санітарно-епідеміологічних станцій виправно-трудових установ - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) начальник санітарно-епідеміологічної станції Комітету державної безпеки СРСР та його заступник, а також головний епідеміолог військ Комітету державної безпеки СРСР - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) начальник медичної служби Комітету державної безпеки Української РСР, начальники медичних служб управлінь Комітету державної безпеки Української РСР по областях, а також начальники санітарно-епідеміологічних загонів військ Комітету державної безпеки СРСР - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 237 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97 )

Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Органи державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107).
Від імені органів державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення:
1) головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його заступники - штраф на громадян до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) головні державні інспектори ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні та їх заступники - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних пунктів - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфекційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Посадовими особами органів державної ветеринарної медицини штраф може стягуватися на місці з громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і з посадових осіб - до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
{ Стаття 238 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86; Законами N 4045-12 від 25.02.94, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 }

Стаття 238-1. Органи державного контролю за використанням
та охороною земель

Органи державного контролю за використанням та охороною земель розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель (статті 52-56 та 188-5 цього Кодексу).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Головний державний інспектор України з контролю за використанням та охороною земель і його заступники, головні державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і їх заступники, старші державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель і державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель відповідних територій.
{ Кодекс доповнено статтею 238-1 згідно із Законом N 2977-12 від 03.02.93; в редакції Закону N 81/96-ВР від 06.03.96; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003; в редакції Закону N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 238-2. Органи Державної служби з карантину рослин
України

Органи Державної служби з карантину рослин України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням вимог щодо виконання фітосанітарних заходів (стаття 105), ввезенням в Україну, вивезенням з України, транзитом через її територію, вивезенням з карантинних зон або ввезенням до них об’єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю (стаття 106), невиконанням законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України (стаття 188-26).
Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) начальник Головної державної інспекції з карантину рослин України - Головний державний інспектор з карантину рослин України та його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) головні державні інспектори з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та їх заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) державні інспектори з карантину рослин - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 238-2 згідно із Законом N 4044-12 від 25.12.94, із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007 }

Стаття 238-3. Органи державного контролю в галузі
насінництва та розсадництва

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (стаття 104-1).

Від імені органів державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) Головний державний інспектор України з насінництва - начальник Української державної насіннєвої інспекції, державний інспектор України з розсадництва - начальник Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Головний державний інспектор України з квітково-декоративного насінництва та розсадництва - начальник Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, Головний державний інспектор України з лісового насінництва - начальник Української державної лісонасіннєвої інспекції - штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори з насінництва Автономної Республіки Крим, областей, районів і міст, головні державні інспектори з лісового насінництва - начальники зональних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з насінництва державних насіннєвих інспекцій, державні інспектори з розсадництва державної помологічно-ампелографічної інспекції, державні інспектори з квітково-декоративного насінництва та розсадництва державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, державні інспектори з лісового насінництва державних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 238-3 згідно із Законом N 1228-XIV ( 1228-14 ) від 17.11.99, в редакції Закону N 1805-IV ( 1805-15 ) від 17.06.2004 )

Стаття 238-4. Спеціально уповноважені органи виконавчої
влади у сфері захисту рослин

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про захист рослин (стаття 83-1), а також щодо невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин (стаття 188-12).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) Головний державний інспектор захисту рослин України і його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей та їх заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) головні державні інспектори захисту рослин районів - штраф на громадян до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{ Кодекс доповнено статтею 238-4 згідно із Законом N 1368-XIV ( 1368-14 ) від 11.01.2000; із змінами, внесеними згідно із Законом N 736-V ( 736-16 ) від 14.03.2007 }

Стаття 239. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади
в галузях водного господарства, геології та
використання надр

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил використання, охорони водних ресурсів (статті 48, 59, 60, 61 (за винятком випадків забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод).

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 59, 60, 61 цього Кодексу, у випадках забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод.

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) заступники керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, заступники керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі водного господарства Автономної Республіки Крим, начальники, заступники начальників управління комплексного використання водних ресурсів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства та управління водних ресурсів і водогосподарських систем спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі водного господарства Автономної Республіки Крим, начальники басейнових водогосподарських об’єднань та їх заступники, до компетенції яких належать питання використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів, начальники регіональних (обласних) управлінь та відділів комплексного використання водних ресурсів (водного господарства) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, заступник керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів, до компетенції якого належать питання контролю за охороною підземних вод, керівники, заступники керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) начальники відділів водних ресурсів, завідуючі гідрохімічними лабораторіями басейнових управлінь водних ресурсів, регіональних управлінь та відділів комплексного використання водних ресурсів, обласних управлінь водного господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, директори державних регіональних та казенних підприємств спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр - штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) провідні інженери басейнових управлінь водних ресурсів, регіональних (обласних) управлінь і відділів комплексного використання водних ресурсів (водного господарства) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Стаття 239 із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Законів N 1040-XIV ( 1040-14 ) від 14.09.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 240. Органи рибоохорони

Органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу.
Від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі рибного господарства та його заступники, начальники басейнових управлінь по охороні, відтворенню рибних ресурсів і регулюванню рибальства та їх заступники, начальники відділів рибоохорони зазначених басейнових управлінь, начальники державних інспекцій рибоохорони, старші державні інспектори та державні інспектори рибоохорони.
( Стаття 240 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, в редакції Закону N 81/96-ВР від 06.03.96, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 241. Органи лісового господарства

Органи лісового господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5 цього Кодексу.
Від імені органів лісового господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі лісового господарства та його заступники, начальник, його заступники та спеціалісти управління охорони і захисту лісу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі лісового господарства, керівники, головні лісничі, начальники, старші інженери та інженери відділів охорони і захисту лісу державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим та областей, керівники, головні лісничі, старші інженери та інженери по охороні і захисту лісу держлісгоспів та інших державних лісогосподарських підприємств і організацій, начальник, заступник начальника з льотно-виробничої служби, командири авіаланок, старші льотчики-спостерігачі та льотчики-спостерігачі баз авіаційної охорони лісів, лісничі, помічники лісничих, майстри лісу.
Старшими інженерами та інженерами відділів охорони, захисту лісу державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим та областей, старшими інженерами та інженерами по охороні і захисту лісу держлісгоспів та інших державних лісогосподарських підприємств і організацій, старшими льотчиками-спостерігачами та льотчиками-спостерігачами баз авіаційної охорони лісів, лісничими, помічниками лісничих та майстрами лісу штраф до

трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за
правопорушення, передбачені статтями 70, 73 та 77 цього Кодексу,
може стягуватися на місці.
( Стаття 241 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11
від 03.04.86, в редакції Закону N 81/96-ВР від 06.03.96, із
змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97,
N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 242. Органи мисливського господарства

Органи мисливського господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил ведення мисливського господарства і полювання, передбачені статтею 50, частиною першою статті 85, статтями 91-2 і 188-5 цього Кодексу.
Від імені органів мисливського господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, начальник управління мисливського господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, керівники, головні лісничі, головні мисливствознавці територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, державні районні мисливствознавці, керівники, головні лісничі, лісничі, головні мисливствознавці, мисливствознавці держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських та державних мисливських господарств.
Керівниками, головними лісничими, головними мисливствознавцями територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, державними районними мисливствознавцями, керівниками, головними лісничими, лісничими, головними мисливствознавцями, мисливствознавцями держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських та державних мисливських господарств штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за правопорушення, передбачені частиною першою статті 85 цього Кодексу, може стягуватися на місці
( Стаття 242 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, в редакції Закону N 81/96-ВР від 06.03.96, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 242-1. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52-55, 57 - 74, 76 -77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 78-1 - 79-1 та статтями 80 - 83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5.
Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52- 55, 57 - 74, 76 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 78-1 - 79-1 та статтями 80 - 83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм та норм ядерної безпеки), статтею 153 (щодо вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і радіаційної безпеки), статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 (щодо вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і радіаційної безпеки) цього Кодексу, - Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного, Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища.
( Пункт 2 частини другої статті 242-1 виключено на підставі Закону N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003 )
Старшими державними інспекторами та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за правопорушення, передбачені статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85, статтею 153 цього Кодексу, може стягуватися на місці. ( Кодекс доповнено статтею 242-1 згідно із Законом N 3176-12 від 04.05.93; із змінами, внесеними згідно із Законами N 8/95-ВР від 19.01.95, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 254-IV ( 254-15 ) від 28.11.2002, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003, N 1254-IV ( 1254-15 ) від 18.11.2003, N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003 )

Стаття 243. Органи Національної комісії з питань регулювання зв’язку та Адміністрації зв’язку та радіочастот України

Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про телекомунікації та поштовий зв’язок (стаття 148-5).

Органи Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Український державний центр радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про телекомунікації, про поштовий зв’язок та радіочастотний ресурс України (статті 144, 145, 147, 148-1 - 148-4, 188-7).

Від імені органів Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Українського державного центру радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники Державної інспекції зв’язку і Українського державного центру радіочастот та уповноважені ними посадові особи.
( Стаття 243 в редакції Законів N 386/96-ВР від 01.10.96, N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003, N 1876-IV ( 1876-15 ) від 24.06.2004 )

Стаття 244. Органи держсільтехнагляду

Органи державного нагляду за технічним станом машин і обладнання у сільському господарстві розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації (стаття 108).
Від імені органів держсільтехнагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право посадові особи управлінь агропромислового комплексу районних державних адміністрацій.
( Стаття 244 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 244-1. Органи, які здійснюють державний
пробірний контроль

Органи, які здійснюють державний пробірний контроль, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням встановленого порядку виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина друга статті 189-1).
Від імені органів, які здійснюють державний пробірний контроль, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право голова Державної пробірної служби та його заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-1 згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, із змінами, внесеними згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 1986-III ( 1986-14 ) від 21.09.2000 )

Стаття 244-2. Органи Пенсійного фонду України

Органи Пенсійного фонду України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями законодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (стаття 165-1) та перешкоджанням уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок (стаття 188-23).

Від імені органів Пенсійного фонду України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-2 згідно із Законом N 2704-12 від 16.10.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 305/95-ВР від 13.07.95, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003; в редакції Закону N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005 )

Стаття 244-3. Органи державної статистики

Органи державної статистики розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень (стаття 186-3).

Від імені органів державної статистики розглядати справи і накладати адміністративні стягнення мають право керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики та його заступники, керівники органів державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах і містах та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-3 згідно із Законом N 3350-12 від 30.06.93, в редакції Закону N 1929-III ( 1929-14 ) від 13.07.2000 )

Стаття 244-4. Органи виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів

Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про захист прав громадян-споживачів (статті 155, 155-2 частина друга статті 156, статті 156-1, 156-2, 167 - стосовно правопорушень під час реалізації продукції промисловими підприємствами громадянам-споживачам (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статті 168, 168-1 (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), стаття 168-2, стаття 170 - стосовно правопорушень під час транспортування, зберігання і використання продукції, призначеної для реалізації громадянам-споживачам (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), стаття 170-1 - щодо правопорушень під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, стаття 172 - стосовно порушень на підприємствах (в організаціях) торгівлі, громадського харчування, сфери послуг і громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, стаття 188-2).

Від імені органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації і його заступники;

керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим та його заступники, начальники управлінь у справах захисту прав споживачів областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-4 згідно із Законом N 3683-12 від 15.12.93; із змінами, внесеними згідно із Законами N 79/95-ВР від 01.03.95, N 23/97-ВР від 23.01.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001; в редакції Закону N 2443-III ( 2443-14 ) від 24.05.2001 - набирає чинності 01.09.2001 року; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005 )

Стаття 244-5. Органи державного контролю за цінами

Органи державного контролю за цінами розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування та застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами (статті 165-2, 188-3).
Від імені органів державного контролю за цінами розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної інспекції з контролю за цінами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-5 згідно із Законом N 179/94-ВР від 22.09.94; із змінами, внесеними згідно із Законом N 860-IV ( 860-15 ) від 22.05.2003 )

Стаття 244-6. Інспекції державного архітектурно-будівельного
контролю

Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97).

Від імені інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної архітектурно-будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та їх заступники.
{ Кодекс доповнено статтею 244-6 згідно із Законом N 209/94-ВР від 14.10.94, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007 }

Стаття 244-7. Органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації

Органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації (стаття 167 - за винятком правопорушень під час реалізації продукції промисловими підприємствами громадянам-споживачам і правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; статті 169, 170 - за винятком правопорушень під час транспортування, зберігання і використання продукції, призначеної для реалізації громадянам-споживачам і правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; стаття 170-1 - за винятком правопорушень під час випуску, реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг громадянам-споживачам, статті 171, 171-1, 172, 172-1, 188-9).
Від імені органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації і його заступники;
директори центрів стандартизації, метрології та сертифікації Автономної Республіки Крим, області, міста та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-7 згідно із Законом N 79/95-ВР від 01.03.95; із змінами, внесеними згідно із Законами N 73/98-ВР від 04.02.98, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 898-XIV ( 898-14 ) від 09.07.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 244-8. Органи державного контролю якості лікарських
засобів

Органи державного контролю якості лікарських засобів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов під час виробництва, зберігання, транспортування, реалізації чи використання лікарських засобів, передбачені статтями 167 - 170 цього Кодексу, з порушенням встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (стаття 45-1), а також з невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів (стаття 188-10).
Від імені органів державного контролю якості лікарських засобів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з контролю якості лікарських засобів та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники та державні інспектори з контролю якості лікарських засобів.
( Кодекс доповнено статтею 244-8 згідно із Законом N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 244-9. Органи Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок
безробіття

Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, несвоєчасною або неповною сплатою страхових внесків (стаття 165-3).

Від імені Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-9 згідно із Законом N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Стаття 244-10. Органи Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України

Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (стаття 165-4), а також перешкоджанням уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок (стаття 188-24).

Від імені Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники, керівники районних та міських відділень виконавчої дирекції Фонду.
{ Кодекс доповнено статтею 244-10 згідно із Законом N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 435-V ( 435-16 ) від 12.12.2006 }

Стаття 244-11. Органи Фонду соціального страхування
з тимчасової втрати працездатності

Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, несвоєчасною або неповною сплатою страхових внесків, а також порушенням порядку використання страхових коштів (стаття 165-5).

Від імені Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники виконавчих дирекцій відділень Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-11 згідно із Законом N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Стаття 244-12. Органи державного регулювання ядерної
та радіаційної безпеки

Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (стаття 95), а також з невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (стаття 188-18).

Від імені органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор з ядерної безпеки України, його заступники.
( Кодекс доповнено статтею 244-12 згідно із Законом N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003 )

Стаття 244-13. Органи Державної інспекції з енергетичного
нагляду за режимами споживання електричної
та теплової енергії

Органи Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 95-1 (у частині порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації енергетичного обладнання споживачів) і статтею 188-20.

Від імені органів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) головний державний інспектор з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії та його заступники - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) старші державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 244-13 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 244-14. Органи Державної інспекції з експлуатації
електричних станцій і мереж

Органи Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 95-1 (крім порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації енергетичного обладнання споживачів).

Від імені органів Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) начальник Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж та його заступники - попередження або штраф на посадових осіб до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні та старші інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж - попередження або штраф на посадових осіб до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 244-14 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Стаття 244-15. Національна комісія регулювання
електроенергетики України

Національна комісія регулювання електроенергетики України розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188-21.

Від імені Національної комісії регулювання електроенергетики України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право голова та члени Комісії.
( Кодекс доповнено статтею 244-15 згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Розділ IV. ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ
ПРАВОПОРУШЕННЯ

Глава 18
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 245. Завдання провадження в справах про
адміністративні правопорушення

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
( Стаття 245 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 246. Порядок провадження в справах про
адміністративні правопорушення

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
( Стаття 246 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі
про адміністративне правопорушення

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:
1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;
8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;
9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
( Стаття 247 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 248. Розгляд справи про адміністративне
правопорушення на засадах рівності громадян

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
( Стаття 248 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 249. Відкритий розгляд справи про адміністративне
правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.
( Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

Стаття 250. Прокурорський нагляд за виконанням законів при
провадженні в справах про адміністративні
правопорушення

Прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право: порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення; знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів (посадових осіб) при провадженні в справі; брати участь у розгляді справи; заявляти клопотання; давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи; перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення; опротестовувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також вчиняти інші передбачені законом дії.
( Стаття 250 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92)

Стаття 251. Докази

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
( Стаття 251 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91 )

Стаття 252. Оцінка доказів

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
( Стаття 252 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 253. Передача матеріалів прокурору, органу
досудового слідства або дізнання

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання. ( Стаття 253 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )


Глава 19
ПРОТОКОЛ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 254. Складення протоколу про адміністративне
правопорушення

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення (стаття 258).
( Стаття 254 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про
адміністративні правопорушення

У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати:

1) уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ (частина перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, статті 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частина третя статті 133, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), статті 148, 151, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 160-2, 162, 164 - 164-11, 165-1, 165-2, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 - 181-1, 181-3 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 188, 189 - 196, 212-6, частина перша статті 203, статті 204, 205 - 206-1, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

органів державного пожежного нагляду (статті 164, 183);

органів охорони здоров’я (статті 45, 46, 46-2, статті 167 - 170 (про правопорушення, пов’язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов щодо лікарських засобів), стаття 183 - щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги);

{ Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007 }

органів охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

органів державного енергонагляду (стаття 103-1);

органів Державної інспекції з енергозбереження (статті 98, 101-103, 188-14;

органів Міністерства транспорту України (статті 136, 141, 142);

органів зв’язку (статті 144 - 148-4, 188-7);

органів у справах захисту прав споживачів (статті 42-2, 156, 164-6, 164-7);

фінансових органів (статті 164, 164-1);

підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі (статті 99, 103-1);

підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи (стаття 138);

органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (статті 42-1 - 42-3, 188-22);

органів державного ветеринарного нагляду (статті 42-1 - 42-3, 188-22);

органів Міністерства праці та соціальної політики України (частина перша статті 41, статті 41-1 - 41-3, 188-1);

лабораторій радіаційного контролю міністерств і відомств України, організацій споживчої кооперації (стаття 42-2);

державних органів реєстрації актів цивільного стану (стаття 212-1);

органів Антимонопольного комітету України (статті 164-3, 164-14, 166-1 - 166-4);

органів управління кінематографією (стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-7 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу в кіно- і відеомережі);

органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 185-10, 191, частина перша статті 203, статті 204 - 206-1);

Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-7 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу на каналах мовлення телебачення України, стаття 212-9);

органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6);

органів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), пункт 9 частини першої статті 212-2);

органів державної податкової служби (статті 51-2, 155-1, 163-1 - 163-4, 164, 164-5, 177-2);

органів рибоохорони (статті 85, 85-1, 88-1, стаття 164 - в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з добуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів);

органів мисливського господарства (статті 85, 85-1, 88-1);

органів Міністерства екології та природних ресурсів України (статті 85, 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91);

органів повітряного транспорту (частина друга статті 112, частина третя статті 133);

органів, що здійснюють контроль за видобутком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина перша статті 189-1);

державних органів управління племінною справою у тваринництві (стаття 107-1);

інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю (частина перша статті 96-1);

Національного банку України (статті 164-11, 166-7 - 166-9);

органів державної контрольно-ревізійної служби України (статті 164-12, 164-14);

Рахункової палати (статті 164-12, 164-14, 188-19);

органів управління архівною справою і діловодством (стаття 92-1);

служби державної охорони природно-заповідного фонду України (стаття 91);

органів Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки (стаття 188-16);

органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків - статті 44, 173, 174, 182, 184-1, 185 і 185-7);

спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю (статті 188-17, 212-4);

спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (стаття 166-9);

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (статті 163, 166-9);

органів виконавчої влади, що проводять реєстрацію друкованого засобу масової інформації (стаття 186-6);

секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 188-19);

відділу контролю Апарату Верховної Ради України (стаття 188-19);

{ Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006}

підприємств і організацій, у віданні яких є об’єкти електроенергетики (стаття 185-12);

спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, державної регуляторної політики та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та його територіальних органів (статті 166-10 - 166-12);

Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації (стаття 188-25);

2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (статті 103-1, 103-2, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 149 - 154, 155, 156, 159 - 160, 160-2, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5; статті 78 - 84 (крім порушень санітарно-гігієнічних правил і норм по охороні атмосферного повітря, а також правопорушень, пов’язаних з перевищенням нормативів рівня шуму, утворюваного автомототранспортними засобами під час роботи);

2-1) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами селищних, міських рад або місцевими державними адміністраціями (частина друга статті 96-1);

2-2) голова, заступник голови, секретар, інші члени виборчої комісії, комісії з референдуму (статті 212-11, 212-15 - 212-20);

2-3) кандидати, уповноважені особи, офіційні спостерігачі (статті 212-16 - 212-18, 212-20)”;

3) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (статті 51, 132, 179);

4) посадові особи, уповноважені відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать аеродроми (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 111 (про порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках);

5) працівники, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій (стаття 179);

6) державні виконавці (статті 51-1, 188-13);

7) секретар судового засідання, секретар суду (статті 185-3, 185-5, частина перша статті 185-6);

8) слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина четверта статті 184, стаття 185-4, частина друга статті 185-6, статті 185-8, 185-11);

9) представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності:

член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 92, 132, 148, 154, 160, 175-1, 179, 185-7, 186-2, 186-4);

громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

10) державні інспектори з питань інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9, 164-13);

11) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (стаття 212-3);

12) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 51-2).

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-15 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати:

1) посадові особи органів, що здійснюють контроль за використанням нафтопродуктів у промисловості та сільському господарстві (стаття 161);

2) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 65, 66, 70, 73, 77, 82, 89, 90-1, 121 - 128, частини перша і друга статті 129, частини перша і друга статті 130, статті 139, 140, 153 та 202 );

3) позаштатний інспектор Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 116, частина друга статті 116-1, частина третя статті 116-2, частина перша статті 117, стаття 118, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, частини перша і друга статті 131);

4) громадський лісовий інспектор (статті 63, 64 - 70, 73, 77);

5) громадський мисливський інспектор (стаття 91-2 в частині порушення правил полювання);

6) громадський інспектор органів рибоохорони (стаття 91-2 в частині порушення правил рибальства і охорони рибних запасів);

7) громадський інспектор з охорони довкілля (статті 65-1, 77, 77-1, 78, 82, 89 (щодо диких тварин), статті 91-2, 153);

7-1) громадський інспектор з контролю за використанням та охороною земель (статті 52 - 53-1, 53-3);

8) посадові особи підприємств, установ і організацій, що здійснюють охорону, використання і відтворення тваринного світу;

9) посадові особи органів залізничного транспорту (стаття 123);

10) працівники відомчої, сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд), протипожежних об’єднань громадян (статті 120, 175, 188-8);

11) посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями і військовозобов’язаними, призваними на збори, - частина четверта статті 122, статті 122-1, 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частини перша і друга статті 130, частина перша статті 132, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань);

12) адміністрація підприємств, установ і організацій (стаття 132);

( Пункт 13 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 2787-III ( 2787-14 ) від 15.11.2001 )

14) посадові особи органів внутрішніх справ (частина перша статті 59 (про правопорушення, вчинені в межах санітарних зон, джерел водопостачання), частина перша статті 61 (щодо пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв), стаття 77-1);

( Пункт 15 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003 )

16) посадові особи органів Державної прикордонної служби України (частини перша і третя статті 85, статті 121-1, 195);

17) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 104-1).

У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення. { Стаття 255 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 2010-11 від 03.04.86, N 2444-11 від 27.06.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 3690-11 від 12.03.87, N 4134-11 від 12.06.87, N 4135-11 від 12.06.87, N 4452-11 від 21.08.87, N 4982-11 від 25.11.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 7545-11 від 19.05.89, N 8411-11 від 23.11.89, N 8710-11 від 19.01.90, N 8711-11 від 19.01.90, N 9082-11 від 20.04.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 9280-11 від 14.05.90, N 647-12 від 18.01.91, N 661-12 від 28.01.91, N 1369-12 від 29.07.91, N 1413-12 від 09.08.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2354-12 від 15.05.92, N 2547-12 від 07.07.92, N 2704-12 від 16.10.92, N 2857-12 від 15.12.92, N 2977-12 від 03.02.93, N 2992-12 від 04.02.93, N 3039-12 від 03.03.93, N 3134-12 від 22.04.93, N 3176-12 від 04.05.93, N 3350-12 від 30.06.93, N 3582-12 від 11.11.93, N 3683-12 від 15.12.93, N 3785-12 від 23.12.93, N 3888-12 від 23.12.94, N 3890-12 від 28.01.94, N 4040-12 від 25.02.94, N 4044-12 від 25.02.94, N 155/94-ВР від 29.07.94, N 179/94-ВР від 22.09.94, N 209/94-ВР від 14.10.94, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 8/95-ВР від 19.01.95, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 75/95-ВР від 28.02.95, N 79/95-ВР від 01.03.95, N 123/95-ВР від 05.04.95, N 296/95-ВР від 11.07.95, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 323/96-ВР від 12.07.96, N 386/96-ВР від 01.10.96, N 489/96-ВР від 13.11.96, N 497/96-ВР від 14.11.96, N 23/97-ВР від 23.01.97, N 308/97-ВР від 04.06.97, N 651/97-ВР від 19.11.97, N 666/97-ВР від 21.11.97, N 210/98-ВР від 24.03.98, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 444-XIV ( 444-14 ) від 18.02.99, N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99, N 1080-XIV ( 1080-14 ) від 21.09.99, N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, N 1580-III ( 1580-14 ) від 23.03.2000, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000, N 1986-III ( 1986-14 ) від 21.09.2000, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 2359-III ( 2359-14 ) від 05.04.2001, N 2360-III ( 2360-14 ) від 05.04.2001, N 2362-III ( 2362-14 ) від 05.04.2001, N 2550-III ( 2550-14 ) від 21.06.2001, N 2703-III ( 2703-14 ) від 20.09.2001, N 2747-III ( 2747-14 ) від 04.10.2001, N 2787-III ( 2787-14 ) від 15.11.2001, N 2888-III ( 2888-14 ) від 13.12.2001, N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, N 3048-III ( 3048-14 ) від 07.02.2002, N 394-IV ( 394-15 ) від 26.12.2002, N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002 - набирає чинності 11.06.2003 року, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 666-IV ( 666-15 ) від 03.04.2003, N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 749-IV ( 749-15 ) від 15.05.2003, N 759-IV ( 759-15 ) від 15.05.2003, N 1107-IV ( 1107-15 ) від 10.07.2003, N 1128-IV ( 1128-15 ) від 11.07.2003, N 1284-IV ( 1284-15 ) від 18.11.2003, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.01.2004, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 1805-IV ( 1805-15 ) від 17.06.2004, N 2188-IV ( 2188-15 ) від 18.11.2004, N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, N 2600-IV ( 2600-15 ) від 31.05.2005, N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005, N 2806-IV ( 2806-15 ) від 06.09.2005 N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005, N 3078-IV ( 3078-15 ) від 15.11.2005, N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, N 3349-IV ( 3349-15 ) від 17.01.2006, N 3475-IV ( 3475-15 ) від 23.02.2006, N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006, N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006, N 577-V ( 577-16 ) від 11.01.2007, N 622-V ( 622-16 ) від 08.02.2007, N 695-V ( 695-16 ) від 22.02.2007, N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007, N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчинила адміністративне правопорушення; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмовлення особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу порушникові роз’яснюються його права і обов’язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Стаття 257. Надіслання протоколу

Протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Стаття 258. Випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається

Протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238) частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п’ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, частинами третьою, четвертою і п’ятою статті 133-1, статтями 134, 135 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, то складається протокол про адміністративне правопорушення.
( Стаття 258 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11 від 03.04.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2029-III ( 2029-14 ) від 05.10.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 259. Доставлення порушника

З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником.
При вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в міліцію, якщо у нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього.
При вчиненні лісопорушень, порушень правил полювання, правил рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення, працівники державної лісової охорони, а в лісах колективних сільськогосподарських підприємств - працівники лісової охорони зазначених підприємств, уповноважені на те посадові особи органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання, органів рибоохорони, посадові особи інших органів, які здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, працівники служб охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також працівники міліції можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, у міліцію чи в приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради. Доставлення порушника може провадитись також членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, громадськими інспекторами охорони природи, громадськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекторами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекторами.
У разі вчинення порушень земельного законодавства, якщо особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення.
При вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на охоронювані об’єкти, інше майно, порушника може бути доставлено працівниками воєнізованої охорони у службове приміщення воєнізованої охорони або в міліцію для припинення правопорушень, встановлення особи порушника і складення протоколу про правопорушення.
При вчиненні правопорушень, пов’язаних із незаконним придбанням або зберіганням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, порушника може бути доставлено до органів Служби безпеки України її працівником для встановлення особи порушника і складення протоколу про правопорушення.
Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк.
Перебування доставленої особи у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інше.
У разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушень та в разі наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, доставлення порушника уповноваженими на те посадовими особами здійснюється у підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
{ Стаття 259 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-12 від 03.04.86, Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 3048-III ( 3048-14 ) від 07.02.2002, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }

Глава 20
АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАТРИМАННЯ. ОСОБИСТИЙ ОГЛЯД.
ОГЛЯД РЕЧЕЙ І ВИЛУЧЕННЯ РЕЧЕЙ ТА ДОКУМЕНТІВ

Стаття 260. Заходи забезпечення провадження в справах про
адміністративні правопорушення

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.
Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
( Стаття 260 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 261. Адміністративне затримання

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.
Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
( Стаття 261 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 262. Органи (посадові особи), правомочні
здійснювати адміністративне затримання

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.
Адміністративне затримання провадиться:
1) органами внутрішніх справ - при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України;
2) органами прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушення правил використання об’єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України;
3) старшою у місці розташування охоронюваного об’єкта посадовою особою воєнізованої охорони - при вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на охоронювані об’єкти, інше;
4) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, публічних закликів до невиконання вимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів, дрібного розкрадання державного або колективного майна, у разі вживання спиртних напоїв у громадських місцях, появи в громадських місцях у п’яному вигляді, а також у разі порушення правил дорожнього руху водіями чи іншими особами, які керують військовими транспортними засобами.
5) органами Служби безпеки України - при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації. ( Стаття 262 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 2010-11 від 03.04.86, N 4134-11 від 12.06.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 8918-11 від 07.03.90, N 9082-11 від 20.04.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91; Законами N 64/95-ВР від 15.02.95, N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004 )

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.
Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомлення про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.
Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.
Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.
Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, - з часу її витвереження.
( Стаття 263 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6347-11 від 03.08.88, N 8918-11 від 07.03.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91; Законами N 64/95-ВР від 15.02.95, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004 )

Стаття 264. Особистий огляд і огляд речей

Особистий огляд може провадитись уповноваженими на те посадовими особами Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і органів прикордонної служби, а у випадках, прямо передбачених законами України, також і інших органів.
Особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі.
Огляд речей може провадитись уповноваженими на те посадовим особами Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, органів прикордонної служби, природоохоронних органів, державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, органів лісоохорони, органів рибоохорони, органів, що здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання, а у випадках, прямо передбачених законами України, також і інших органів. При вчиненні порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу уповноважені на те посадові особи органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання, органів рибоохорони, а також працівники міліції, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України можуть провадити в установленому порядку огляд транспортних засобів.
Огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється, як правило, у присутності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети може бути піддано оглядові з участю двох понятих під час відсутності власника (володільця).
Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.
Особистий огляд, огляд речей у митних установах провадиться в порядку, встановленому Митним кодексом України.
( Стаття 264 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86; Законами N 3176-12 від 04.05.93, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1098-IV ( 1098-15 ) від 10.07.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )


Стаття 265. Вилучення речей і документів

Речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються посадовими особами органів, зазначених у статтях 234-1, 234-2, 244-4, 262 і 264 цього Кодексу. Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують, або повертають володільцеві, або знищують, а при оплатному вилученні речей - реалізують. Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР, почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки Президента України, після розгляду справи підлягають поверненню їх законному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до Адміністрації Президента України. Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищенню працівниками міліції.

( Частину другу статті 265 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 )від 05.04.2001 )

Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.
При вчиненні порушень, передбачених статтями 174, 190 - 195-4 цього Кодексу ( 80731-10 ), працівник міліції, а при вчиненні правопорушень, передбачених статтями 191, 195 цього Кодексу, - також посадова особа прикордонної служби має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошокові пристрої і спеціальні засоби. Працівник міліції, посадова особа прикордонної служби має право провести особистий огляд і огляд речей порушника в порядку, встановленому статтею 264 цього Кодексу. До особи, яка вчинила правопорушення під час виконання службових обов’язків, вилучення зброї, особистий огляд і огляд речей застосовується лише у невідкладних випадках.

( Частину п’яту статті 265 виключено на підставі Закону N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001 )

( Частину шосту статті 265 виключено на підставі Закону N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001 )

При вчиненні порушень, передбачених частиною другою статті 206-1 цього Кодексу, працівник міліції вилучає транспортний засіб до вирішення питання по суті судом. При вилученні транспортного засобу робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. Вилучення транспортного засобу проводиться відповідно до порядку, визначеного Міністерством внутрішніх справ України.
( Стаття 265 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11 від 03.04.86, N 4135-11 від 12.06.87, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 323/96-ВР від 12.07.96, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 266. Відсторонення водіїв від керування транспортними
засобами, річковими і маломірними суднами та
огляд на стан сп’яніння

Водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння.
Направлення зазначених осіб для огляду на стан сп’яніння і проведення огляду їх провадиться в порядку, що визначається Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством юстиції України.
( Стаття 266 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 267. Оскарження адміністративного затримання, огляду
і вилучення речей та документів

Адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду.
( Стаття 267 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 21
ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОВАДЖЕННІ В СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 268. Права особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності

( Положення частини першої статті 268, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи втратили чинність як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000 ) Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160-2, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7 і 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов’язковою. ( Стаття 268 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 4452-11 від 21.08.87, N 7445-11 від 27.04.89, N 8918-11 від 07.03.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91, Законами N 386/96-ВР від 01.10.96, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005 )

Стаття 269. Потерпілий

Потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 цього Кодексу.

Стаття 270. Законні представники

Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Стаття 271. Захисник

У розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає адвокатське об’єднання, або відповідною довіреністю на ведення справи.
( Стаття 271 в редакції Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 272. Свідок

Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі.
На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Стаття 273. Експерт

Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях.
Експерт зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об’єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.
Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

Стаття 274. Перекладач

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.
Перекладач зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Стаття 275. Відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам

Потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.
За особами, яких викликають як потерпілих, свідків, експертів і перекладачів, зберігається у встановленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Глава 22
РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 276. Місце розгляду справи про адміністративне
правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.
Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
( Стаття 276 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 1117-11 від 16.10.85, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2029-III ( 2029-14 ) від 05.10.2000, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні
правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п’ятиденний строк, а статтями 101-103 цього Кодексу - у семиденний строк.
Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.
{ Стаття 277 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 2010-11 від 03.04.86, N 4135-11 від 12.06.87, N 4452-11 від 21.08.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 8710-11 від 19.01.90, N 8711-11 від 19.01.90, N 8918-11 від 07.03.90, N 9082-11 від 20.04.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91, N 661-12 від 28.01.91; Законами N 3039-12 від 03.03.93, N 3890-12 від 28.01.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 386/96-ВР від 01.10.96, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003 - набуває чинності 01.08.2003 року, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005, N 3078-IV ( 3078-15 ) від 15.11.2005, N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006 }

Стаття 278. Підготовка до розгляду справи про
адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 279. Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.
Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Стаття 280. Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
( Стаття 280 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1117-11 від 16.10.85, Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 281. Протокол засідання колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначаються:
1) дата і місце засідання;
2) найменування і склад органу, який розглядає справу;
3) зміст справи, що розглядається;
4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;
5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;
6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;
7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та строків її оскарження.
Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

Стаття 282. Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень

Орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження пропозиції повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який вніс пропозицію.
( Стаття 282 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 23
ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 283. Зміст постанови по справі про адміністративне
правопорушення

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
( Стаття 283 із змінами, внесеними згідно із Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 284. Види постанов по справі про адміністративне
правопорушення

По справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового слідства чи дізнання, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
( Стаття 284 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1117-11 від 16.10.85; Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 285. Оголошення постанови по справі про
адміністративне правопорушення і вручення
копії постанови

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання.
Копія постанови вручається під розписку. В разі, якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
По справах про порушення митних правил копія постанови вручається особам, щодо яких її винесено, в порядку, встановленому Митним кодексом України.
По справах про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 174 і 191 цього Кодексу, щодо особи, якій вогнепальну зброю, а також бойові припаси ввірено в зв’язку з виконанням службових обов’язків або передано в тимчасове користування підприємством, установою, організацією, суд надсилає копію постанови, крім того, відповідному підприємству, установі або організації для відома і органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю. ( Стаття 285 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 286. Доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома громадськості

Орган (посадова особа), який розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 51, частинами першою і другою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 173, 176, 177, 178 цього Кодексу, доводить до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання порушника, а передбачені статтями 210 і 211 - до відома керівника підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського підприємства та навчального закладу за місцем роботи (навчання) про накладене на нього стягнення. По справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 51, 164-12, 164-14, цього Кодексу, про прийняте рішення доводиться також до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, або органу внутрішніх справ, що надіслали до суду протокол. По справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 43, 109-115, 120, частинами першою, другою і третьою статті 133, частиною першою статті 134, частинами першою, другою і третьою статті 135, вчинені злісними порушниками, про прийняте рішення доводиться до відома адміністрації або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання злісного порушника.
( Стаття 286 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 3282-11 від 19.12.86, N 4135-11 від 12.06.87, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91, Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2188-IV ( 2188-15 ) від 18.11.2004, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005 )

Глава 24
ОСКАРЖЕННЯ І ОПРОТЕСТУВАННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про
адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.
( Стаття 287 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 288. Порядок оскарження постанови по справі про
адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:
1) постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;
2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;
3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним.
Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення;

( Пункт 4 частини першої статті 288 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

( Пункт 5 частини першої статті 288 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати.
Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
( Стаття 288 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11 від 03.04.86, N 7542-11 від 19.05.89; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про
адміністративне правопорушення

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Стаття 290. Опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Стаття 291. Зупинення виконання постанови в зв’язку з поданням скарги або принесенням протесту

Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходів стягнення, передбачених статтями 26 і 32 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

Стаття 292. Строк розгляду скарги і протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.
( Стаття 292 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 293. Розгляд скарги і протесту на постанову по
справі про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Стаття 294. Повноваження судді, начальника органу внутрішніх справ, голови вищестоящого суду і начальника вищестоящого органу внутрішніх справ щодо перегляду справи

Постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41-1 - 41-3, 42-1 - 42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51 - 51-2, частинами другою, четвертою та п’ятою статті 85, статтями 85-1, 88 - 88-2, 90, 91, 92-1, 96-1, 98, 101-103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155-1, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 160-2, 162, 163 - 163-4, 164, 164-3, 164-5 - 164-14, 166-1 - 166-4, 166-7 - 166-12, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 - 185-11, 186-5 - 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17, 188-19, 188-22, 188-25, частиною першою статті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 - 195-6, частиною першою статті 203, статтями 204 - 206-1, 212-2 - 212-20 цього Кодексу, а також постанови у справах про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора - головою вищестоящого суду, його першим заступником або заступниками.
Постанову начальника органу внутрішніх справ по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 цього Кодексу, може бути скасовано або змінено за протестом прокурора самим начальником органу внутрішніх справ, а також незалежно від наявності протесту прокурора - начальником вищестоящого органу внутрішніх справ.
{ Стаття 294 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 2444-11 від 27.06.86, N 4452-11 від 21.08.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 6976-11 від 14.12.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 8710-11 від 19.01.90, N 8711-11 від 19.01.90, N 8918-11 від 07.03.90, N 9082-11 від 20.04.90, N 9166-11 від 04.05.90, N 647-12 від 18.01.91, N 1413-12 від 09.08.91; Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 3582-12 від 11.11.93, N 3888-12 від 28.01.94, N 179/94-ВР від 22.09.94, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 8/95-ВР від 19.01.95, N 123/95-ВР від 05.04.95, N 210/95-ВР від 02.06.95, N 386/96-ВР від 01.10.96, N 666/97-ВР від 21.11.97, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 812-XIV ( 812-14 ) від 02.07.99, 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99, N 1080-XIV ( 1080-14 ) від 21.09.99, N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, N 1986-III ( 1986-14 ) від 21.09.2000; N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 2359-III ( 2359-14 ) від 05.04.2001, N 2550-III ( 2550-14 ) від 21.06.2001, N 2703-III ( 2703-14 ) від 20.09.2001, N 2747-III ( 2747-14 ) від 04.10.2001, N 2787-III ( 2787-14 ) від 15.11.2001, N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002 - набирає чинності 11.06.2003 року, N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003, N 666-IV ( 666-15 ) від 03.04.2003, N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, N 749-IV ( 749-15 ) від 15.05.2003, N 759-IV ( 759-15 ) від 15.05.2003, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003, N 1128-IV ( 1128-15 ) від 11.07.2003, N 1299-IV ( 1299-15 ) від 20.11.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004, N 2188-IV ( 2188-15 ) від 18.11.2004, N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004, N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005, N 2806-IV ( 2806-15 ) від 06.09.2005 N 2899-IV ( 2899-15 ) від 22.09.2005, N 3078-IV ( 3078-15 ) від 15.11.2005, N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, N 3336-IV ( 3336-15 ) від 12.01.2006, N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006, N 577-V ( 577-16 ) від 11.01.2007, N 695-V ( 695-16 ) від 22.02.2007, N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Стаття 295. Надіслання копії рішення по скарзі або протесту
на постанову

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання.
Про результати розгляду протесту повідомляється прокуророві.

Стаття 296. Наслідки скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення

Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв’язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.
( Стаття 296 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 297. Опротестування рішення по скарзі

Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.
Протест на рішення по скарзі вноситься у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі.

Розділ V. ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВ ПРО НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ
СТЯГНЕНЬ

Глава 25
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 298. Обов’язковість постанови про накладення
адміністративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Стаття 299. Звернення постанови до виконання

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
( Стаття 299 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 300. Порядок виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.
У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.
( Стаття 300 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 301. Відстрочка виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.
( Стаття 301 в редакції Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 302. Припинення виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення

За наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 цього Кодексу, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

Стаття 303. Давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови відповідно до статті 291 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

( Частину третю статті 303 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

( Стаття 303 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 304. Вирішення питань, зв’язаних з виконанням
постанови

Питання, зв’язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Стаття 305. Контроль за виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.
( Стаття 305 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Глава 26
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО ВИНЕСЕННЯ
ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Стаття 306. Порядок виконання постанови про винесення
попередження

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику.
Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені статтею 285 цього Кодексу.
При винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою статті 127 цього Кодексу, воно оформляється способом, встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України.
( Стаття 306 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 7542-11 від 19.05.89, Законами N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 27
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО НАКЛАДЕННЯ ШТРАФУ

Стаття 307. Строки і порядок виконання постанови про
накладення штрафу

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадного банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. ( Стаття 307 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 244/94-ВР від 15.11.94, N 196/96-ВР від 15.05.96 )

Стаття 308. Примусове виконання постанови про стягнення штрафу

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
( Стаття 308 в редакції Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 309. Виконання постанови про накладення штрафу,
який стягується на місці вчинення
адміністративного правопорушення

При стягненні штрафу відповідно до статті 258 цього Кодексу на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.
У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження в справі, а потім виконання постанови здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.
( Стаття 309 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7542-11 від 19.05.89 )

Стаття 310. Закінчення провадження по виконанню постанови
про накладення штрафу

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову.

Глава 28
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО ОПЛАТНЕ
ВИЛУЧЕННЯ ПРЕДМЕТА

Стаття 311. Органи, що виконують постанови про оплатне
вилучення предмета

Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем.
( Частину другу статті 311 виключено на підставі Закону N 148/96-ВР від 25.04.96 ) По справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 191 і статтею 193 цього Кодексу, постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, які передбачають оплатне вилучення вогнестрільної зброї та бойових припасів, виконуються органами внутрішніх справ.
( Стаття 311 із змінами, внесеними згідно із Законами N 148/96-ВР від 25.04.96, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 312. Виконання постанови про оплатне вилучення
предмета

Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.

Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 цього Кодексу передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій.
( Стаття 312 в редакції Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Глава 29
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО КОНФІСКАЦІЮ
ПРЕДМЕТА, ГРОШЕЙ

( Назва глави 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-12 від 25.06.91 )

Стаття 313. Органи, що виконують постанови про конфіскацію
предмета, грошей

Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.
( Стаття 313 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11 від 03.04.86, N 2444-11 від 27.06.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 4134-11 від 12.06.87, N 6976-11 від 14.12.88, N 7445-11 від 27.04.89, N 8711-11 від 19.01.90, N 158-12 від 03.08.90, N 1413-12 від 09.08.91; Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 3806-12 від 24.12.93, N 179/94-ВР від 22.09.94, N 244/94-ВР від 15.11.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 148/96-ВР від 25.04.96, N 323/96-ВР від 12.07.96, N 386/96-ВР від 01.10.96, N 497/96-ВР від 14.11.96, N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98, N 998-XIV ( 998-14 ) від 16.07.99, N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000; в редакції Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 314. Порядок виконання постанови про конфіскацію
предмета, грошей

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави.

( Частину другу статті 314 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

( Стаття 314 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 315. Порядок реалізації конфіскованих предметів,
грошей

Реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, провадиться в порядку, встановлюваному законами України.
( Стаття 315 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 316. Закінчення провадження по виконанню постанови
про конфіскацію предмета, грошей

Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс постанову. ( Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1255-12 від 25.06.91, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 30
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ
СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВА

Стаття 317. Органи, що виконують постанову про позбавлення
спеціального права

Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів внутрішніх справ, зазначеними у пункті 2 частини другої статті 222 цього Кодексу.
Постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними суднами виконується начальником Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річкового порту.
Постанова про позбавлення права полювання виконується зазначеними у частині другій статті 242 цього Кодексу посадовими особами органів, мисливського господарства.
( Стаття 317 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-11 від 03.04.86, Законами N 81/96-ВР від 06.03.96, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2686-III ( 2686-14 ) від 13.09.2001 )

Стаття 318. Порядок виконання постанови про позбавлення
права керування транспортним засобом, річковим
або маломірним судном

У разі винесення постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном вилучене відповідно до частини п’ятої статті 265 цього Кодексу посвідчення водія (свідоцтво, диплом) особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, не повертається.
Дія виданого замість вилученого посвідчення водія (свідоцтва, диплома) тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном продовжується до закінчення строку, встановленого для подання скарги, або до прийняття рішення по скарзі.
Якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи або про заміну позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном іншим заходом стягнення (пункти 3 і 4 частини першої статті 293 цього Кодексу), вилучене посвідчення водія (свідоцтво, диплом) повертається особі, у якої його було вилучено.
( Стаття 318 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7542-11 від 19.05.89 )

Стаття 319. Порядок виконання постанови про позбавлення
права полювання

Виконання постанови про позбавлення права полювання провадиться шляхом вилучення посвідчення мисливця.
У разі ухилення особи, позбавленої права полювання, від здачі посвідчення мисливця органи мисливського господарства, вилучення посвідчення мисливця провадять у встановленому порядку.
Порядок вилучення посвідчення мисливця встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі лісового господарства.
( Стаття 319 із змінами, внесеними згідно із Законами N 81/96-ВР від 06.03.96, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 320. Підстава і порядок скорочення строку позбавлення
спеціального права

При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої на певний строк права керування транспортним засобом, річковим маломірним судном або права полювання орган (посадова особа), який наклав стягнення, може після закінчення не менш як половини призначеного строку скоротити за клопотанням громадської організації, трудового колективу строк позбавлення зазначеного права.

Стаття 321. Обчислення строків позбавлення спеціального права

Водії транспортних засобів, судноводії і особи, що порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.
Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення відповідно до статті 320 цього Кодексу особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається особі, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, після проходження нею перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.
( Стаття 321 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91 )

Глава 31
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ
ВИПРАВНИХ РОБІТ

Стаття 322. Виконання постанови про застосування
виправних робіт

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування виправних робіт надсилається органу Державного департаменту України з питань виконання покарань на виконання не пізніш як наступного дня після її винесення.
Виправні роботи відповідно до статті 31 цього Кодексу відбуваються за місцем постійної роботи порушника.
На підставі постанови про виправні роботи із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.
( Стаття 322 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 323. Обчислення строку відбування виправних робіт

Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадилось відрахування.
Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.
У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата. До цього строку також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і родах. Час хвороби, спричиненої сп’янінням або діями, зв’язаними з сп’янінням, до строку відбування виправних робіт не зараховується.
( Стаття 323 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 324. Обов’язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу
за місцем відбування порушником виправних робіт

На власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт покладається:
правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку;
трудове виховання порушника;
повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення.
( Стаття 324 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 325. Наслідки ухилення особи від відбування виправних
робіт, застосованих за вчинення дрібного
хуліганства

У разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п’ятнадцять діб.
( Стаття 325 із змінами, внесеними згідно із Законами N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Глава 32
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ
АДМІНІСТРАТИВНОГО АРЕШТУ

Стаття 326. Виконання постанови про застосування
адміністративного арешту

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. ( Стаття 326 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 327. Порядок відбування адміністративного арешту

Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові.
Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту.
Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.
( Стаття 327 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 328. Трудове використання осіб, підданих
адміністративному арешту

Особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 173, 173-2, частиною третьою статті 178, статтею 185, частиною другою статті 185-1 і частиною першою статті 185-3 цього Кодексу, використовуються на фізичних роботах.
Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.
( Стаття 328 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11 від 29.05.85, N 4452-11 від 21.08.87, N 6347-11 від 03.08.88, N 9166-11 від 04.05.90, Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 759-IV ( 759-15 ) від 15.05.2003, N 2635-IV ( 2635-15 ) від 02.06.2005 )


Глава 33
ПРОВАДЖЕННЯ ПО ВИКОНАННЮ ПОСТАНОВИ В ЧАСТИНІ
ВІДШКОДУВАННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ

Стаття 329. Порядок і строк виконання постанови в частині
відшкодування майнової шкоди

Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди виконується в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом.
Майнова шкода має бути відшкодована порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому копії постанови (стаття 285), а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
( Стаття 329 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 330. Наслідки невиконання постанови в частині
відшкодування майнової шкоди

У разі невиконання постанови по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди у строк, установлений частиною третьою статті 329 цього Кодексу, вона надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.
( Стаття 330 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Заступник Голови Президії
Верховної Ради Української РСР В. ШЕВЧЕНКО

Секретар Президії
Верховної Ради Української РСР М. ХОМЕНКО

м.Київ, 7 грудня 1984 року
N 8073-X

Rap Портал - только для истинных ценителей рэпа!



Добавлено в (Про працю Україні) admin от 05-03-2009

Глава XII

ПРАЦЯ ЖІНОК

Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
( Стаття 174 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
( Стаття 175 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. ( Стаття 176 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законом 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.
( Стаття 177 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.
( Стаття 178 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 179. Відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
( Стаття 179 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із Законом N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

( Відповідно до розділу II Закону Української РСР N 871-12 від 20 березня 1991 р. (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст. 267) частково оплачувані відпустки з 1 січня 1992 р. надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років. )

Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами

У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році. ( Стаття 180 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
( Стаття 181 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

( Відповідно до розділу II Закону Української РСР N 871-12 від 20 березня 1991 р. (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст. 267) частково оплачувані відпустки з 1 січня 1992 р. надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років. )

Стаття 182. Відпустки жінкам, які усиновили дітей

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.
Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього Кодексу.
( Стаття 182 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 182-1. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 182-1 згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003; N 2128-IV ( 2128-15 ) від 22.10.2004 )

Стаття 183. Перерви для годування дитини

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.
Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
( Стаття 183 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
( Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги

Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.
( Стаття 185 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях

На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері

Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).
( Кодекс доповнено статтею 186-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Глава XIII

ПРАЦЯ МОЛОДІ

Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.
( Стаття 187 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
( Стаття 188 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2418-12 від 05.06.92 )

Стаття 189. Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.
Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
( Стаття 190 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.
( Стаття 191 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
( Стаття 192 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.
Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
( Стаття 193 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83 )

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
( Стаття 194 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час.
Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
( Стаття 195 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 196. Броня прийняття молоді на роботу і професійне навчання на виробництві

Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років.
Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаштування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма підприємствами, установами, організаціями.
Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.
( Стаття 196 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.
Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 197 в редакції Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.
{ Стаття 198 із змінами, внесеними згідно із Законом N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }

Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
( Стаття 199 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором.
( Стаття 200 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 263/95-ВР від 05.07.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Глава XIV

ПІЛЬГИ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ПОЄДНУЮТЬ РОБОТУ З НАВЧАННЯМ

( Назва глави XIV із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 201. Організація виробничого навчання

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.
( Стаття 201 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням

Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.
( Стаття 202 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням

При підвищенні кваліфікаційних розрядів або при просуванні по роботі повинні враховуватись успішне проходження працівниками виробничого навчання, загальноосвітня і професійна підготовка, та успішне проходження працівниками навчання в навчальних закладах. ( Стаття 203 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 204. Здійснення виробничого навчання в робочий час

Теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових робітників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництв.

Стаття 205. Неприпустимість залучення до роботи, що не стосується спеціальності, яка вивчається

В період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівники не можуть використовуватись на будь-якій роботі, що не стосується спеціальності, яка вивчається ними.

Стаття 206. Надання роботи у відповідності з набутою кваліфікацією

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації та присвоєного розряду.

Стаття 207. Оплата праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

Стаття 208. Пільги для працівників, які навчаються в середніх і професійно-технічних навчальних закладах

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому порядку; їм надаються також і інші пільги.
( Стаття 208 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 209. Скорочення робочого часу із збереженням заробітної плати для працівників, які
навчаються в середніх загальноосвітніх школах

Для працівників, які успішно навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень на один робочий день або на відповідну йому кількість робочих годин (при скороченні робочого дня протягом тижня). Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на 36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. При п’ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин.
Працівникам, зазначеним у частині першій цієї статті, за час звільнення від роботи виплачується 50 відсотків середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.
( Стаття 209 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 210. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати працівників, які навчаються в середніх навчальних закладах

Власник або уповноважений ним орган може надавати без шкоди для виробничої діяльності працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, за їх бажанням, у період навчального року без збереження заробітної плати один-два вільних від роботи дні на тиждень.
( Стаття 210 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 211. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у середніх навчальних закладах

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:
1) випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;
2) випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;
3) перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів.
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.
( Стаття 211 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 212. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються в навчальних закладах

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.
Працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва та бажають приєднати відпустку до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою, щорічні відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
( Стаття 212 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 213. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.
( Стаття 213 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 214. Відпустки без збереження заробітної плати працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих навчальних закладах, у період навчального року надається, за їх бажанням, один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.
( Стаття 214 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 215. Пільги працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.
( Стаття 215 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 216. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів,
третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів,
незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.
Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів.
Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватися інша тривалість відпусток у зв’язку з навчанням.
Відпустки, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої та частиною четвертою цієї статті, надаються впродовж навчального року.
( Стаття 216 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 217. Збереження заробітної плати на час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням

На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням (статті 211, 213, 216 цього Кодексу, за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.
( Стаття 217 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 218. Надання працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах та аспірантурі, вільних від роботи днів

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих навчальних закладів, протягом десяти учбових місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижнево при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.
При п’ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження загальної кількості вільних від роботи годин.
Протягом десяти навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів працівникам, за їх бажанням, може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом чотирьох років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням додатково ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
( Стаття 218 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 219. Оплата проїзду до місця знаходження вищого навчального закладу

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження навчального закладу і назад один раз на рік на настановні заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів - у розмірі 50 відсотків вартості проїзду.
У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів.
( Стаття 219 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 220. Обмеження надурочних робіт для працівників, які навчаються

Працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, забороняється залучати в дні занять до надурочних робіт.
( Стаття 220 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Глава XV

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ

( Глава XV в редакції Закону N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 221. Органи, які розглядають трудові спори

Трудові спори розглядаються:
1) комісіями по трудових спорах;
2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
( Стаття 221 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 222. Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
( Стаття 222 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 223. Організація комісій по трудових спорах

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.
Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.
Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.
За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій.
У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.
Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
Комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка.
( Стаття 223 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 224. Компетенція комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу.
Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.
( Стаття 224 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 225. Строки звернення до комісії по трудових спорах та порядок прийняття заяв працівника

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.
У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.
Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов’язковій реєстрації.
( Стаття 225 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 2620-III ( 2620-14 ) від 11.07.2001 )

Стаття 226. Порядок і строки розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах зобов’язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.
У разі нез’явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез’явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.
Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.
Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.
На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.
( Стаття 226 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 227. Порядок прийняття рішень комісією по трудових спорах

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.
У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім’я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.
Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.
( Стаття 227 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 228. Оскарження рішення комісії по трудових спорах

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.
( Стаття 228 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 229. Строк виконання рішення комісії по трудових спорах

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п’ятою статті 235 цього Кодексу.
( Стаття 229 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 230. Порядок виконання рішення комісії по трудових спорах

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.
У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер рішення, прізвище, ім’я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті спору, строк пред’явлення посвідчення до виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.
Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

( Частину п’яту статті 230 виключено на підставі Закону N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

( Стаття 230 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )


Стаття 231. Розгляд трудових спорів у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);
2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.
( Стаття 231 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 232. Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:
1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;
3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;
4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;
5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.
( Стаття 232 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09 від 24.12.76, N 6237-10 від 21.12.83; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 3632-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 233. Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.
( Стаття 233 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 6237-10 від 21.12.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 2620-III ( 2620-14 ) від 11.07.2001, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 234. Поновлення судом строків, пропущених з поважних причин

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
( Стаття 234 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08 від 05.06.75, N 5938-11 від 27.05.88, Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 235. Поновлення на роботі та зміна формулювання причин звільнення

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
( Стаття 235 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3866-08 від 05.06.75; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 236. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
( Стаття 236 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 237. Покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
( Стаття 237 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 237-1 згідно із Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 238. Задоволення грошових вимог

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
( Стаття 238 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92 )

( Статтю 238-1 виключено на підставі Закону N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 239. Обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення комісії по трудових спорах при повторному розгляді спору.
( Стаття 239 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

( Статтю 240 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 240-1. Прийняття рішень органом, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ( 802-12). ( Кодекс доповнено статтею 240-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

( Статтю 241 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 241-1. Обчислення строків, передбачених цим Кодексом

Строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
( Кодекс доповнено статтею 241-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

( Статтю 242 виключено на підставі Закону N 2134-12 від 18.02.92 )

Глава XVI

ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ. УЧАСТЬ ПРАЦІВНИКІВ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВАМИ,
УСТАНОВАМИ, ОРГАНІЗАЦІЯМИ

( Назва глави XVI із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8474-10 від 27.02.85 )

Стаття 243. Право громадян на об’єднання у професійні спілки

Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ) громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.
Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об’єднаннями громадян.
( Стаття 243 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 244. Права професійних спілок, їх об’єднань

Права професійних спілок, їх об’єднань визначаються Конституцією України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.
( Стаття 244 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 8474-10 від 27.02.85; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 263/95-ВР від 05.07.95, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 245. Право працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями

Працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний створювати умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Службові особи підприємств, установ, організацій зобов’язані у встановлений строк розглядати критичні зауваження і пропозиції працівників і повідомляти їх про вжиті заходи.
( Стаття 245 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 246. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях

Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ) та статутом професійної спілки.

У разі якщо на підприємстві, в установі, організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи, організації щодо укладення колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Кодексу.
( Стаття 246 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83, в редакції Законів N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 247. Повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації:
1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору;
2) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці;
3) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;
4) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;
5) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;
6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;
7) бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;
8) представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;
9) приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ), законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;
10) надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом;
11) бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці;
12) здійснює громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;
13) здійснює контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;
14) здійснює контроль за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором;
15) представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей;
16) визначає разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово-побутовим обслуговуванням працівників;
17) представляє інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства.
Виборні органи профспілкової організації, що діють на підприємстві, в установі, організації, мають також інші права, передбачені законодавством України.
( Стаття 247 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законами N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 248. Гарантії діяльності профспілок

Для реалізації повноважень профспілок, передбачених Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", члени виборних органів профспілкових організацій підприємств, установ і організацій, вищестоящих профспілкових органів, а також повноважні представники цих органів мають право:
1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок;
2) вимагати і одержувати від власника або уповноваженого ним органу, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення щодо умов праці, виконання колективних договорів, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;
3) безпосередньо звертатися в усній або письмовій формі до власника або уповноваженого ним органу, посадових осіб з профспілкових питань;
4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств і підприємств побутового обслуговування, що належать або надають послуги підприємству, установі, організації, в яких працюють члени профспілок;
5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи, організації в доступних для працівників місцях;
6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів на соціальні і культурні заходи та житлове будівництво.
( Стаття 248 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 249. Обов’язок власника або уповноваженого ним органу щодо створення умов для діяльності профспілок

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації.
Приміщення для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників, які є членами професійної спілки з усім необхідним обладнанням, зв’язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною надається власником або уповноваженим ним органом у порядку, передбаченому колективним договором.
За наявності письмових заяв працівників, які є членами професійної спілки, власник або уповноважений ним орган щомісяця безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок професійної спілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в строки, визначені цим договором чи угодою. Власник або уповноважений ним орган не вправі затримувати перерахування зазначених коштів.
Спори, пов’язані з невиконанням власником або уповноваженим ним органом цих обов’язків, розглядаються у судовому порядку.
Будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи, організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи, організації.
( Стаття 249 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 250. Відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу

Власники або уповноважені ними органи зобов’язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ).
( Стаття 250 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83, в редакції Законів N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 251. Обов’язок власника або уповноваженого ним органу надавати інформацію на запити профспілок, їх об’єднань

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в тижневий строк надавати на запити профспілок, їх об’єднань інформацію щодо умов та оплати праці працівників, соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод.
У разі затримки виплати заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов’язаний на вимогу виборних профспілкових органів надати письмовий дозвіл на отримання в банках інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації чи отримати таку інформацію в банках і надати її профспілковому органу. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу надати таку інформацію чи дозвіл на отримання інформації його дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до суду.
( Стаття 251 в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 252. Гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів

Працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.
Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.
Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок).
Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв’язку із станом здоров’я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов’язано із станом здоров’я.
Працівникам, звільненим у зв’язку з обранням їх до складу виборних профспілкових органів, після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна робота (посада).
Членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своїх виробничих чи службових обов’язків, надається на умовах, передбачених колективним договором, вільний від роботи час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов’язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менш як 2 години на тиждень.
На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів із збереженням середньої заробітної плати за рахунок власника або уповноваженого ним органу
За працівниками, обраними до складу виборних органів профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації зберігаються соціальні пільги та заохочення, встановлені для інших працівників за місцем роботи відповідно до законодавства. На підприємстві за рахунок його коштів цим працівникам можуть бути надані додаткові пільги, якщо це передбачено колективним договором.
( Стаття 252 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 871-12 від 20.03.91, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Глава XVI-А

ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ

( Кодекс доповнено главою XVI-А згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 252-1. Трудовий колектив підприємства

Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Повноваження трудового колективу визначаються законодавством. ( Стаття 252-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

( Статтю 252-2 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

( Статтю 252-3 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

( Статтю 252-4 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 252-5. Загальні принципи матеріальної заінтересованості трудового колективу в результатах господарської діяльності

Досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Підприємство, яке забезпечує виробництво і реалізацію кращої продукції (робіт, послуг) з меншими витратами, одержує більший госпрозрахунковий доход і перевагу в своєму виробничому і соціальному розвитку та оплаті праці працівників.
Відшкодування підприємством збитків, заподіяних іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Власник або уповноважений ним орган визначає конкретні підрозділи і працівників, винних у заподіянні збитків, що їх зазнало підприємство, доводить про це до відома трудового колективу і покладає на конкретні підрозділи і працівників майнову (матеріальну) відповідальність відповідно до законодавства.
( Стаття 252-5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 252-6. Формування колективу бригади

Зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою колективу бригади. Не допускається відмова бригади в зарахуванні працівників, направлених у бригаду в порядку працевлаштування відповідно до законодавства (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання або примусового лікування та інших).
Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 цього Кодексу. Власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку.
Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.
( Стаття 252-6 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11 від 19.05.89; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 252-7. Розподіл колективного заробітку у бригаді із застосуванням коефіцієнта трудової участі

Колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади).
При застосуванні коефіцієнта трудової участі заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру (стаття 95).

Стаття 252-8. Взаємна відповідальність власника або уповноваженого ним органу і бригади

Власник або уповноважений ним орган, керівник структурного підрозділу несе відповідальність перед бригадою за створення нормальних умов для високопродуктивної праці (надання роботи, забезпечення справного стану механізмів та устаткування, технічною документацією, матеріалами та інструментами, енергією, створення безпечних і здорових умов праці). При невиконанні бригадою виробничих показників з вини власника або уповноваженого ним органу за бригадою зберігається фонд оплати праці, розрахований за тарифними ставками. Службові особи, винні у порушенні обов’язків власника або уповноваженого ним органу перед бригадою, притягаються до дисциплінарної відповідальності, а за зайві грошові виплати бригаді - також до матеріальної відповідальності перед підприємством у порядку і розмірах, встановлених законодавством.
Бригада несе відповідальність перед власником або уповноваженим ним органом за невиконання з її вини виробничих показників. У цих випадках оплата провадиться за виконану роботу, премії та інші заохочувальні виплати не нараховуються. Збитки, заподіяні підприємству випуском неякісної продукції з вини бригади, відшкодовуються з її колективного заробітку в межах середнього місячного заробітку бригади. При розподілі колективного заробітку між членами бригади враховується вина конкретних працівників у випуску неякісної продукції.

Глава XVII

ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 253. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню

Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Стаття 254. Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування

Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Стаття 255. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Стаття 256. Пенсійне забезпечення

Працівники та члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника, а також за вислугу років відповідно до закону.

( Глава XVII із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2048-08 від 18.09.73, N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83, із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93, N 263/95-ВР від 05.07.95, в редакції Закону N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Глава XVIII

НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

Стаття 259. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об’єднання.
( Стаття 259 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 3694-12 від 15.12.93, N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 260. Державний нагляд за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.
( Стаття 260 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 2957-10 від 30.12.81; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

( Статтю 261 виключено на підставі Закону N 3694-12 від 15.12.93 )

( Статтю 262 виключено на підставі Закону N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 263. Повноваження місцевих державних адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці

Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території:
забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.
( Стаття 263 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

( Статтю 264 виключено на підставі Закону N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
( Стаття 265 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

==============================

База нормативно технических документов: РДС (Руководящие документы по строительству)



Добавлено в (Про працю Україні) admin от 05-03-2009

Глава V

ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 67. Вихідні дні

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 35/95-ВР від 27.01.95, N 785/97-ВР від 26.12.97, N 576-XIV ( 576-14 ) від 08.04.99, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов’язаних з обслуговуванням
населення

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81 )

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. ( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 263/95-ВР від 05.07.95, N 639-IV ( 639-15 ) від 20.03.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 73. Святкові і неробочі дні

Встановити такі святкові дні:
1 січня - Новий рік
7 січня - Різдво Христове
8 березня - Міжнародний жіночий день
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих
9 травня - День Перемоги
28 червня - День Конституції України
24 серпня - День незалежності України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове
один день (неділя) - Пасха (Великдень)
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1205-12 від 18.06.91, N 2417-12 від 05.06.92, N 256/96-ВР від 28.06.96, N 1421-XIV ( 1421-14 ) від 01.02.2000, N 639-IV ( 639-15 ) від 20.03.2003 )

Стаття 74. Щорічні відпустки

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
( Стаття 74 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
( Стаття 76 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 77. Творча відпустка

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4534-11 від 03.09.87; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток

Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.
( Стаття 78 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 78-1. Неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток

Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
( Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток.
Відкликання з відпустки

Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із Законами N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п’ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки" ( 504/96-ВР ).
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
( Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 7543-11 від 19.05.89; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 81. Право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
( Стаття 81 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із Законами N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. ( Стаття 83 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

( Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Глава VI

НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Стаття 85. Норми праці

Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.
В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.
Норми праці підлягають обов’язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.
Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.
( Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці

Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Власник або уповноважений ним орган повинен роз’яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.
Про запровадження нових і зміну чинних норм праці власник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.
( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 87. Строк  дії  норм  праці

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв’язку зі зміною умов, на які вони були розраховані (стаття 85).
Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.
Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутністю затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.
Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які носять одиничний характер (позапланові, аварійні).
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 7543-11 від 19.05.89 )

Стаття 88. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу)
і норм обслуговування

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:
1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;
2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;
3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;
4) своєчасне забезпечення технічною документацією;
5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров’я робітників, і т. ін.).

Стаття 89. Заміна і перегляд єдиних і типових норм

Заміна і перегляд єдиних і типових (міжгалузевих, галузевих, відомчих) норм здійснюється органами, які їх затвердили.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 90. Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці

При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).
Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції

За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об’єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботи, норми і розцінки на яку змінено у зв’язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.
За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )

Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовій
оплаті праці

При почасовій оплаті працівникам встановлюються нормовані завдання. Для виконання окремих функцій та обсягів робіт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисельності працівників.
( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

( Статтю 93 виключено на підставі Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Глава VII

ОПЛАТА ПРАЦІ

( Назва глави VII в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 94. Заробітна плата

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) та іншими нормативно-правовими актами.
( Стаття 94 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 95. Мінімальна заробітна плата. Індексація заробітної
плати

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

( Частину третю статті 95 виключено на підставі Закону N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 )

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; Декретами N 7-92 від 09.12.92 - втратив чинність на підставі Закону N 534/96-ВР від 21.11.96, N 23-92 від 31.12.92; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 )

Стаття 96. Тарифна система оплати праці

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов’язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.
Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.
( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2032-12 від 04.01.92; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 )

Стаття 97. Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2032-12 від 04.01.92; Декретом 23-92 від 31.12.92; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, N 2103-IV ( 2103-15 ) від 21.10.2004 )

Стаття 98. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

( Статтю 99 виключено на підставі Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 100. Оплата праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я

На важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 100 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

( Статтю 101 виключено на підставі Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

( Статтю 102 виключено на підставі Указу ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 102-1. Оплата праці за сумісництвом

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
( Кодекс доповнено статтею 102-1 згідно із Законом N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 103. Повідомлення працівників про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
( Стаття 103 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 104. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації

При виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації.
Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами.

Стаття 105. Оплата праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.
Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
( Стаття 105 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 263/95-ВР від 05.07.95, N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 106. Оплата роботи в надурочний час

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.
За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.
У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
( Стаття 106 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 107. Оплата роботи у святкові і неробочі дні

Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
( Стаття 107 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 108. Оплата роботи у нічний час

Робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
( Стаття 108 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 109. Оплата праці за незакінченим відрядним нарядом

В разі, коли працівник залишає відрядний наряд незакінченим з незалежних від нього причин, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, визначеною за погодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок.

Стаття 110. Повідомлення працівника про розміри оплати праці

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
( Стаття 110 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 111. Порядок оплати праці при невиконанні норм виробітку

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.
( Стаття 111 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 112. Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.
Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
( Стаття 112 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 113. Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
( Стаття 113 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 114. Збереження заробітної плати при переведенні на іншу постійну нижчеоплачувану роботу і переміщенні

При переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.
У тих випадках, коли в результаті переміщення працівника (частина друга статті 32) зменшується заробіток з не залежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення.
( Стаття 114 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 115. Строки виплати заробітної плати

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
( Стаття 115 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 )

Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
( Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3248-IV ( 3248-15 ) від 20.12.2005 )

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

( Частину третю статті 117 виключено на підставі Закону N 3248-IV ( 3248-15 ) від 20.12.2005 )

( Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3248-IV ( 3248-15 ) від 20.12.2005 )

Глава VIII

ГАРАНТІЇ І КОМПЕНСАЦІЇ

Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади

Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків

На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу" ( 2232-12 ) і "Про альтернативну (невійськову) службу" ( 1975-12 ), надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
{ Стаття 119 із змінами, внесеними згідно із Законами N 6/95-ВР від 19.01.95, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }


Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім’ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.
Працівникам, які переїжджають у зв’язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.
Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв’язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.
( Стаття 120 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2957-10 від 30.12.81; Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
( Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 122. Гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації

При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.

Стаття 123. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу

За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Стаття 124. Гарантії для донорів

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров’я і здавання крові для переливання.
Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.

Стаття 125. Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам

Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію).
Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

Стаття 126. Гарантії для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій

За працівниками - авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.
( Стаття 126 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )

Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
( Стаття 127 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10 від 24.01.83; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п’ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п’ятдесят процентів заробітку.
Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
( Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3546-11 від 10.02.87; Законами N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Глава IX

ГАРАНТІЇ ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
( Стаття 130 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09 від 24.12.76, N 2444-11 від 27.06.86; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 131. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу та працівників по збереженню майна

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Працівники зобов’язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
( Стаття 131 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76 )
Стаття 132. Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві ( Стаття 132 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 133. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.
{ Стаття 133 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09 від 24.12.76, N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 134. Випадки повної матеріальної відповідальності

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
( Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09 від 24.12.76, N 6237-10 від 21.12.83; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 184-IV ( 184-15 ) від 17.10.2002 )

Стаття 135. Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір
шкоди перевищує її номінальний розмір

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.
( Стаття 135 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 135-1. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
( Кодекс доповнено статтею 135-1 згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 135-2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об’єднань України та затверджуються Міністерством праці України.
( Кодекс доповнено статтею 135-2 згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 135-3. Визначення розміру шкоди

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
( Кодекс доповнено статтею 135-3 згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
( Стаття 136 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09 від 24.12.76, N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 137. Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
( Стаття 137 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1616-09 від 24.12.76 )

Стаття 138. Обов’язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності
на працівника

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Глава X

ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА

Стаття 139. Обов’язки працівників

Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
( Стаття 139 в редакції Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
( Стаття 140 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.90 )

Стаття 141. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.
( Стаття 142 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.85; Законами N 2134-12 від 18.02.92, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі

До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. ( Стаття 143 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 144. Порядок застосування заохочень

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.
( Стаття 144 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки

Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі.

Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.

Стаття 147. Стягнення за порушення трудової дисципліни

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
( Стаття 147 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 147-1 згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 148. Строк для застосування дисциплінарного стягнення

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
( Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 152. Передача питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу
або його органу

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
( Стаття 152 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8474-10 від 27.02.85; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Глава XI

ОХОРОНА ПРАЦІ

Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.
На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.
Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.
( Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8474-10 від 27.02.85; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 154. Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва

Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.
Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.
( Стаття 154 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 155. Заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.
Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.
( Стаття 155 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 156. Заборона передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці

Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.
( Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.
У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать безпеку працівників.
( Стаття 157 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 158. Обов’язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.
( Стаття 158 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 159. Обов’язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці

Працівник зобов’язаний:
знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;
проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;
співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.
( Стаття 159 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 160. Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.
( Стаття 160 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8474-10 від 27.02.85; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 161. Заходи щодо охорони праці

Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ). План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.
( Стаття 161 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83 )

Стаття 162. Кошти на заходи по охороні праці

Для проведення заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.
Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах.
Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.
( Стаття 162 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83 )

Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту

На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.
( Стаття 163 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 164. Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття

Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.
Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний замінити їх за свій рахунок.
( Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 165. Видача мила та знешкоджуючих засобів

На роботах, зв’язаних з забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Стаття 166. Видача молока і лікувально-профілактичного харчування

На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.
На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.
Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку

Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов’язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.
( Стаття 168 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 169. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
( Стаття 169 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 170. Переведення на легшу роботу

Працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
При переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
( Стаття 170 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Стаття 171. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 171 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 172. Застосування праці інвалідів

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).
( Стаття 172 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 173. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я працівників

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
( Стаття 173 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93, в редакції Закону N 429-IV ( 429-15 ) від 11.02.2003 )

( Статтю 173-1 виключено на підставі Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Всегда засудить застройщика можно по законодательству



Добавлено в (Про працю Україні) admin от 05-03-2009
Глава IЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав рацівників.
( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
( Кодекс доповнено статтею 2-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

( Статтю 5 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
вільний вибір виду діяльності;
безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
( Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )

( Статтю 6 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
( Стаття 8 в редакції Законів N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000 )

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
( Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. ( Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Глава II

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

( Глава II в редакції Закону N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.
Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об’єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
зміни в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
умов і охорони праці;
забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;
умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
{ Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10 від 27.02.85, N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3693-12 від 15.12.93, N 20/97-ВР від 23.01.97, N 274-VI ( 274-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.
Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ).
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.
Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88, N 871-12 від 20.03.91; Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.
Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.
Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.
У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.
У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.
У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.
На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.
Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3693-12 від 15.12.93, N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Глава III

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 ) ( Офіційне тлумачення частини третьої статті 21 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) від 09.07.98 )

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.
Відповідно до Конституції України ( 888-09 ) будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 374/97-ВР від 19.06.97, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 24-1. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
( Кодекс доповнено статтею 24-1 згідно із Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97 )

Стаття 25-1. Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 25-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.
( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 29. Обов’язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний:
1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 30. Обов’язок працівника особисто виконувати доручену йому роботу

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 32. Переведення на іншу роботу.
Зміна істотних умов праці

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.
У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.
Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.
У випадках, зазначених у частині другій цієї статті, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
( Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

( Статтю 35 виключено на підставі Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:
1) угода сторін;
2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);
5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
8) підстави, передбачені контрактом.
Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 6237-10 від 21.12.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 487-IV ( 487-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 37. Припинення трудового договору з працівником, направленим за постановою суду на примусове лікування

Крім підстав, передбачених статтею 36 цього Кодексу, трудовий договір припиняється також у випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5584-09 від 17.01.80, N 6237-10 від 21.12.83, N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 39-1. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
( Кодекс доповнено статтею 39-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
( Пункт 1-1 статті 40 втратив чинність на підставі Закону N 92/94-ВР від 12.07.94 )
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці; ( Пункт 2 частини першої статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
( Пункт 9 частини першої статті 40 виключено на підставі Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2343-XII ( 2343-12 ) від 14.05.92 - в редакції Закону N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99 - набирає чинності з 1 січня 2000 року, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;
1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
{ Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3632-12 від 19.11.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 184-IV ( 184-15 ) від 17.10.2002, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
( Стаття 42 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3706-12 від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 75/95-ВР від 28.02.95, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 42-1. Переважне право на укладення трудового договору разі поворотного прийняття на роботу

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.
Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
( Кодекс доповнено статтею 42-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п’ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з’явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.
Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті. ( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 3719-12 від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 43-1. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках:
ліквідації підприємства, установи, організації;
незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;
звільнення з суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;
звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;
звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян;
звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). ( Кодекс доповнено статтею 43-1 згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3632-12 від 19.11.93, N 3719-12 від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

( Офіційне тлумачення поняття, використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 див. в Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/98 ( v014p710-98 ) від 29.10.98 )

Стаття 44. Вихідна допомога

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
{ Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007; текст статті 44 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }

Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ).
Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред’явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 46. Відсторонення від роботи

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 47. Обов’язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 48. Трудові книжки

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Глава III-А

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ВИВІЛЬНЮВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

( Кодекс доповнено главою III-А згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 )

( Статтю 49-1 виключено на підставі Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 49-2. Порядок вивільнення працівників

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
( Стаття 49-2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

( Стаття 49-3 втратила чинність з 1 січня 2001 року на підставі Закону N 2213-III ( 2213-14 ) від 11.01.2001 )

Стаття 49-4. Зайнятість населення

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ).
Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов’язаних з вивільненням працівників.
( Кодекс доповнено статтею 49-4 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Глава IV

РОБОЧИЙ ЧАС

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
( Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93 )

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
( Стаття 51 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 52. П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи

Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.
П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.
( Стаття 52 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів

Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
( Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93 )

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51).
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. ( Стаття 54 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час

Забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 56. Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Стаття 58. Робота змінами

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.
( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 59. Перерви між змінами

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).
Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Стаття 60. Поділ робочого дня на частини

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

Стаття 61. Підсумований облік робочого часу

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).
( Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

( Дію статті 62 припинено на підставі Постанови Верховної Ради УРСР від 4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474) на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року )

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.33.91 )

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової
організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. ( Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

( Дію статті 65 припинено Постановою Верховної Ради УРСР від
4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474) на період
реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації
економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік -
перше півріччя 1993 року )

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

При поддержке: Вся экономическая аналитика и рейтинги на украинском форбс ForbesUA финансы



Добавлено в (Про працю Україні) admin от 05-03-2009
Кодекс законів про працю України
Із змінами і доповненнями, внесеними
указами Президії Верховної Ради Української РСР



Д Е К Р Е Т
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ


Про державне мито


( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 13, ст.113 )


{ Із змінами, внесеними згідно з Декретом N 43-93 від 30.04.93, ВВР, 1993, N 26, ст.281 Законами N 3629-XII ( 3629-12 ) від 19.11.93, ВВР, 1993, N 49, ст.459 N 4042-XII ( 4042-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.237 N 4047-XII ( 4047-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.241 }


{ Додатково див. Постанову ВР N 4048-XII ( 4048-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.242 }


{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 68/94-ВР від 30.06.94, ВВР, 1994, N 29, ст.257 N 107/94-ВР від 15.07.94, ВВР, 1994, N 33, ст.300 N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85 N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.90 N 297/95-ВР від 11.07.95, ВВР, 1995, N 30, ст.229 N 53/96-ВР від 20.02.96, ВВР, 1996, N 9, ст.43 N 303/96-ВР від 10.07.96, ВВР, 1996, N 41, ст.192 N 483/96-ВР від 12.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст. 302 N 490/96-ВР від 13.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст. 306 N 589/96-ВР від 12.12.96, ВВР, 1997, N 6, ст. 46 N 621/96-ВР від 19.12.96, ВВР, 1997, N 9, ст. 70 N 131/97-ВР від 05.03.97, ВВР, 1997, N 18, ст.131 }


{ Про поширення дії додатково див. Закон N 404/97-ВР від 27.06.97, ВВР, 1997, N 33, ст.207 }


{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 539-XIV ( 539-14 ) від 23.03.99, ВВР, 1999, N 25, ст.211 N 1019-XIV ( 1019-14 ) від 08.09.99, ВВР, 1999, N 44, ст.386 N 1244-XIV ( 1244-14 ) від 18.11.99, ВВР, 1999, N 52, ст.470 N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143 N 1657-III ( 1657-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 29, ст.229 N 1662-III ( 1662-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 29, ст.232 N 1804-III ( 1804-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.317 N 1988-III ( 1988-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.398 N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436 N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 10, ст.44 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року N 2368-III ( 2368-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 24, ст.124 N 2785-III ( 2785-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 6, ст.43 N 2986-III ( 2986-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 23, ст.163 - набуває чинності з 01.07.2002 року N 3096-III ( 3096-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.223 N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст.87 N 456-IV ( 456-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.100 - набуває чинності 01.01.2003 року N 664-IV ( 664-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.194 N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214 N 899-IV ( 899-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.314 N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, N 2, ст.6 N 1121-IV ( 1121-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.62 N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.58 N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.140 N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 N 1448-IV ( 1448-15 ) від 05.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.268 N 1622-IV ( 1622-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 25, ст.353 N 1713-IV ( 1713-15 ) від 12.05.2004, ВВР, 2004, N 33-34, ст.403 N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427 N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005, ВВР, 2006, N 16, ст.134 N 3352-IV ( 3352-15 ) від 17.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20, ст.164 N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006, ВВР, 2006, N 51, ст.519 N 811-V ( 811-16 ) від 22.03.2007, ВВР, 2007, N 25, ст.339 N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.444 }

{ У тексті Декрету слово "арбітражний" у всіх відмінках замінено словом "господарський" у відповідних відмінках згідно із Законом N 3096-III ( 3096-14 ) від 07.03.2002 }



Стаття 1. Платники державного мита

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Стаття 2. Об’єкти справляння державного мита

Державне мито справляється:

1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів; ( Пункт 1 статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3096-III ( 3096-14 ) від 07.03.2002 )

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами; ( Пункт 2 статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3096-III ( 3096-14 ) від 07.03.2002 )

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв’язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в’їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в’їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України; ( Пункт 5 статті 2 в редакції Закону N 456-IV ( 456-15 ) від 16.01.2003 - набуває чинності 01.01.2003 року )

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій), сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та з видачі приватизаційних паперів; ( Пункт 9 статті 2 в редакції Законів N 539-XIV ( 539-14 ) від 23.03.99, N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005 )

10) за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України; ( Пункт 10 статті 2 в редакції Закону N 539-XIV ( 539-14 ) від 23.03.99 )

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об’єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України; ( Пункт 11 статті 2 в редакції Закону N 539-XIV ( 539-14 ) від 23.03.99 )

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов’язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин; ( Пункт 12 статті 2 в редакції Законів N 75/95-ВР від 28.02.95, N 2785-III ( 2785-14 ) від 15.11.2001 )

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи. ( Статтю 2 доповнено пунктом 13 згідно із Законом N 483/96-ВР від 12.11.96 )

Стаття 3. Розміри ставок державного мита

( Установити, що ставки державного мита за нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, встановлені відповідно до пунктів 3 та 4 статті 3 Декрету поширюються на нотаріальні дії, вчинювані приватними нотаріусами, і надходження цього мита зараховуються до відповідних бюджетів згідно із Законом N 404/97-ВР від 27.06.97 )


Ставки державного мита встановлюються в таких розмірах:

 —————————————————————————————————————————————————————————————————
 Найменування документів і дій, | Розміри ставок
 за які справляється мито |
 ———————————————————————————————————