Архив за апреля, 2008


від 21 грудня 2005 р. N 1258
Київ
Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів
(назва із змінами, внесеними згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
Із змінами і доповненнями, внесеними
постановами Кабінету Міністрів України
від 15 листопада 2006 року N 1596,
від 13 квітня 2007 року N 627
Кабінет Міністрів України постановляє:
(вступна частина із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
Затвердити Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розміри, що додаються.
(постановляюча частина із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)Прем’єр-міністр України Ю. ЄХАНУРОВ
Інд. 31ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 21 грудня 2005 р. N 1258
ПОРЯДОК
оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ
(назва у редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
1. Цей Порядок визначає механізм здійснення оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ (далі - витрати).
(пункт 1 у редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
2. Витрати оплачують фізичні та юридичні особи, що звертаються до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого провадження, клопотаннями про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, та скаргами.
3. Витрати не оплачуються під час звернення до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом у випадках, передбачених частиною третьою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
4. Витрати не оплачуються у випадках, передбачених частиною четвертою статті 81 та статтею 409 Цивільного процесуального кодексу України.
5. Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачено різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.
6. У разі об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз’єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.
7. За повторно подану позовну заяву, заяву, клопотання, скаргу, яка раніше була повернена, залишена без розгляду або провадження у справах за якою було закрито, витрати оплачуються повторно в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви, заяви, клопотання, скарги відповідно до процесуального законодавства. У разі коли оплачені витрати підлягали поверненню у зв’язку з поверненням, залишенням позовної заяви, заяви, клопотання, скарги без розгляду або закриття провадження у справі, але не були повернені, до повторно поданої позовної заяви, заяви, клопотання, скарги додається оригінал документа про оплату витрат.
(пункт 7 із змінами, внесеними згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
8. За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.
9. За позов кількох осіб до одного або кількох відповідачів витрати оплачуються всіма позивачами або одним з них.
10. За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв’язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.
(пункт 10 із змінами, внесеними згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
11. Кошти від оплати витрат спрямовуються на інформування учасників судових процесів про хід і результати розгляду справ, виготовлення та видачу копій судових рішень, що здійснюються шляхом створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та інше.
(абзац перший пункту 11 у редакції постанови
Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
З метою перерахування коштів для оплати витрат у графі платіжного доручення "Призначення платежу" зазначається "Інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", а також найменування суду, до якого особа звертається з позовною заявою, скаргою, заявою про відкриття окремого провадження у справі, клопотанням про видачу дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
(абзац другий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
(пункт 11 у редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 15.11.2006 р. N 1596)
12. Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду відповідно до процесуального законодавства.
(абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв’язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.
13. Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв’язку після звернення особи.
Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).
(пункт 13 у редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 21 грудня 2005 р. N 1258
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 13 квітня 2007 р. N 627)
РОЗМІРИ
витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ
I. Цивільні справи
Категорія справи - Сума витрат, гривень
1. Справа позовного провадження з розгляду спору майнового характеру 30
2. Справа з розгляду позовної заяви:
1) про розірвання шлюбу 7,5
2) про розірвання шлюбу з особою, визнаною у встановленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки 3
3) що випливає з інших сімейних правовідносин 7,5
4) про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи 1,5
5) немайнового характеру про захист честі, гідності та ділової репутації 15
6) немайнового характеру (або такої, що не підлягає оцінці), в тому числі про зміну або розірвання договору найму житлового приміщення, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно тощо 7,5
7) про захист права громадянина на земельну частку (пай) і майновий пай 1,5
8) з переддоговірного спору 7,5
3. Справа окремого провадження 7,5
4. Справа наказного провадження 15
5. Справа про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні 15
II. Господарські справи
Для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;
для всіх інших позивачів - за ставкою 118 гривень.
(Розміри у редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627)

расторжение договора дарения



Добавлено в (Про державне мито) admin от 10-04-2008



Добавлено в (Про господарські товариства) admin от 10-04-2008
З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про господарські товариства

{ Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682 }

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 1577-XII ( 1577-12 ) від 19.09.91, ВВР, 1991, N 49, ст.683 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2692-XII ( 2692-12 ) від 14.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.662 Декретом
N 24-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 94 Законами N 3709-XII ( 3709-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1994, N 3, ст. 11 N 3710-XII ( 3710-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1993, N 51, ст.480 N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.90 N 90/95-ВР від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.93 N 769/97-ВР від 23.12.97, ВВР, 1998, N 18, ст. 89 N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99, ВВР, 1999, N 26, ст.213 N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.256 N 1987-III ( 1987-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.397 N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146 N 2916-III ( 2916-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 15, ст.102 N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194 N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.222 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181 N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228 N 1519-IV ( 1519-15 ) від 19.02.2004, ВВР, 2004, N 23, ст.320 N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.263 }

{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2801-IV ( 2801-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 48, ст.480 N 3107-IV ( 3107-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 8, ст.88 N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440 }

{ Роз’яснення: господарські товариства, офіційно
зареєстровані до моменту введення в дію Закону "Про
внесення змін та доповнень до Закону України "Про
господарські товариства" ( 3709-12 ), перереєстрації
не підлягають, відповідно до Постанови ВР N 3711-XII
( 3711-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1994, N 3, ст.12 }

{ У тексті Закону слова "установчий договір", "збори учасників", "статутний фонд", "рада товариства (спостережна рада)", "рада акціонерного товариства (спостережна рада)" у всіх відмінках замінено відповідно словами "засновницький договір", "загальні збори учасників", "статутний (складений) капітал", "наглядова рада товариства", "наглядова рада акціонерного товариства" у відповідному відмінку згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Цей Закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Господарські товариства

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. { Статтю 1 доповнено частиною першою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

{ Частину четверту статті 1 виключено на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.
Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені. ( Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.( Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 2. Найменування товариства

Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.
Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.
Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Стаття 3. Засновники та учасники товариства

( Дію частини першої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 ) Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
( Дію частини другої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 ) Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.
Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.
Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. { Статтю 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 4. Установчі документи товариства

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. { Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. ( Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 )
Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.
Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.
До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Стаття 5. Строк діяльності товариства

Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Стаття 6. Державна реєстрація товариства

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Товариства підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом. { Частина друга статті 6 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.

Стаття 7. Державна реєстрація змін в установчих документах товариства

Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Товариство зобов’язане у п’ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Стаття 8. Наслідки по угодах, укладених до реєстрації товариства

Товариство може відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. ( Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 )
Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Стаття 9. Дочірні підприємства, філії та представництва товариств

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Стаття 10. Права учасників товариства

Учасники товариства мають право:
а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; ( Пункт "б" частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )
в) вийти в установленому порядку з товариства;
г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;
д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. { Частину першу статті 10 доповнено пунктом "д" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Стаття 11. Обов’язки учасників товариства

Учасники товариства зобов’язані:
а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
б) виконувати свої зобов’язання перед товариством, в тому числі і пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;
в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
г) нести інші обов’язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Стаття 11-1. Законодавство про господарські товариства

Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), і складається із Цивільного кодексу України ( 435-15 ), Господарського кодексу України ( 436-15 ), цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.
{ Закон доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 12. Власність на майно товариства

Товариство є власником:
майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; { Абзац другий частини першої статті 12 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;
одержаних доходів;
іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Стаття 13. Вклади учасників та засновників товариства

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. { Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003; в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. { Частина друга статті 13 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. ( Статтю 13 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3709-12 від 16.12.93 )
Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного (складеного) капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). ( Статтю 13 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95 )

Стаття 14. Фонди товариства

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.
Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Стаття 15. Прибуток товариства

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Стаття 16. Зміни статутного (складеного) капіталу

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.
Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом.
Зменшення статутного (складеного) капіталу при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.
Рішення товариства про зміни розміру статутного (складеного) капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Стаття 17. Перевірки фінансової діяльності товариства

Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. ( Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3710-12 від 16.12.93 )
Перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.

Стаття 18. Облік та звітність товариства

Товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством. ( Частина перша статті 18 в редакції Законів N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000, N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
Достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов’язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки. ( Статтю 18 доповнено частиною другою згідно із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000 )

Стаття 19. Припинення діяльності товариства

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. ( Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )
Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95 )
При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.
Товариство ліквідується:
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; ( Абзац перший пункту "в" частини четвертої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ); ( Абзац другий пункту "в" частини четвертої статті 19 в редакції Закону N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
( Пункт "в" частини четвертої статті 19 в редакції Закону N 2692-12 від 14.10.92 )
г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Стаття 20. Ліквідаційна комісія

Ліквідація товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. У разі визнання товариства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ). ( Частина перша статті 20 в редакції Закону N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення господарського товариства та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до нього, забезпечує визначення вартості майна товариства в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів. { Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами N 90/95-ВР від 14.03.95, N 2801-IV ( 2801-15 ) від 06.09.2005, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 21. Розподіл коштів товариства при його ліквідації

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.
Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

Стаття 22. Час припинення діяльності товариства

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Стаття 23. Органи управління товариством та їх посадові особи

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени наглядової ради товариства. ( Частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, депутати місцевих рад, які працюють у цих радах на постійній основі, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в наглядовій раді товариства або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. ( Частина третя статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законами N 769/97-ВР від 23.12.97, N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, N 1519-IV ( 1519-15 ) від 19.02.2004, N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )
Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.
Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Розділ II

ОКРЕМІ ВИДИ ТОВАРИСТВ

Глава 1. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 24. Поняття акціонерного товариства

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.
У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. ( Частина четверта статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3709-12 від 16.12.93 )

Стаття 25. Види акціонерних товариств

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Стаття 26. Засновники акціонерного товариства

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Стаття 27. Випуск акціонерним товариством цінних паперів

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими частиною п’ятою статті 30 цього Закону.
Не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов’язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).
Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.
( Стаття 27 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 28. Придбання акцій

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв’язку із збільшенням статутного (складеного) капіталу - з товариством.
Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством. ( Частина друга статті 28 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )
( Офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 )
Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України. ( Частина третя статті 28 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 29. Розповсюдження акцій

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Стаття 30. Відкрита підписка на акції

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу і строком не менше двох років.
Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов’язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. ( Частина друга статті 30 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців. ( Частина третя статті 30 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій.
Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. За невиконання цього зобов’язання засновники несуть солідарну відповідальність.
У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного (складеного) капіталу, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. ( Частина шоста статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )
До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

Стаття 31. Розподіл всіх акцій між засновниками акціонерного товариства

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Стаття 32. Придбання акціонерним товариством власних акцій

Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний (складений) капітал, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Стаття 33. Оплата акцій

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов’язаний оплатити повну вартість акцій.
У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.
При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Стаття 34. Заборона випуску акцій для покриття збитків

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю.

Стаття 35. Установчі збори акціонерного товариства

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.
В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.
Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.
Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.
Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос.
Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання наглядової ради акціонерного товариства, виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

Стаття 36. Повноваження установчих зборів акціонерного товариства

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;
б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний (складений) капітал);
в) зменшують розмір статутного (складеного) капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
г) обирають наглядову раду акціонерного товариства, виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;
е) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Стаття 37. Зміст статуту акціонерного товариства

Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року. ( Стаття 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 38. Порядок збільшення розміру статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшувати статутний (складений) капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. { Частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Збільшення статутного (складеного) капіталу здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій або збільшення номінальної вартості акцій. { Частина друга статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законами N 769/97-ВР від 23.12.97, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Підписка на додатково випущені акції провадиться у порядку, передбаченому статтею 30 цього Закону. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції. ( Частина третя статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )

{ Частину четверту статті 38 виключено на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Зміни статуту, пов’язані із збільшенням статутного (складеного) капіталу, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.
Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший, ніж вказаний у цій статті, порядок збільшення статутного (складеного) капіталу.

Стаття 39. Порядок зменшення розміру статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства

Рішення про зменшення статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного (складеного) капіталу.
Зменшення статутного (складеного) капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов’язань та відшкодування збитків. { Статтю 39 доповнено частиною згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного (складеного) капіталу акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.
Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов’язані із змінами статутного (складеного) капіталу. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом. ( Частина статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. { Статтю 39 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 40. Повідомлення про загальні збори з питання змін статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства

У повідомленні про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміни статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства повинні міститися:
а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного (складеного) капіталу;
б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов’язаних із збільшенням або зменшенням статутного (складеного) капіталу;
в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх загальну вартість;
г) відомості про нову номінальну вартість акцій;
д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні;
е) дата початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилучення;
є) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов’язаних із змінами статутного (складеного) капіталу.

Стаття 41. Вищий орган акціонерного товариства

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів. { Частина перша статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Реєстрація акціонерів - власників акцій на пред’явника здійснюється на підставі пред’явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).
Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.
До компетенції загальних зборів належить:
а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; { Пункт "б" частини п’ятої статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
в) обрання і відкликання членів наглядової ради; { Пункт "в" частини п’ятої статті 41 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; { Пункт "г" частини п’ятої статті 41 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;
е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;
ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;
и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;
і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;
й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом. ( Частину п’яту статті 41 доповнено пунктом "й" згідно із Законом N 3107-IV ( 3107-15 ) від 17.11.2005 )
Повноваження, передбачені пунктами "б", "в", "г", "д", "е", "ї", "й", належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства. { Частина шоста статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3107-IV ( 3107-15 ) від 17.11.2005, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.
Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.
( Стаття 41 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 42. Правомочність рішень загальних зборів акціонерів

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:
а) зміна статуту товариства;
б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

{ Пункт "в" частини першої статті 42 виключено на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Стаття 43. Порядок скликання загальних зборів акціонерів

Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена статтею 40 цього Закону. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності може бути зроблено повторне повідомлення в зазначених засобах масової інформації. Загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації. ( Частина перша статті 43 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2916-III ( 2916-14 ) від 10.01.2002 )
Будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов’язково. Рішення про зміни в порядку денному повинні бути доведені до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, передбаченому статутом. ( Частина друга статті 43 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )
До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов’язаними з порядком денним зборів.
Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Стаття 44. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. ( Частина перша статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Стаття 45. Періодичність скликання загальних зборів акціонерів. Позачергові збори

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу наглядової ради акціонерного товариства або ревізійної комісії. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов’язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим наглядовою радою акціонерного товариства або ревізійною комісією. ( Частина третя статті 45 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до вимог частини першої статті 43 цього Закону. ( Частина четверта статті 45 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 46. Наглядова рада акціонерного товариства

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу. { Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
У роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. ( Статтю 46 доповнено частиною другою згідно із Законом N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99 )
В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення наглядової ради акціонерного товариства обов’язкове.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на наглядову раду акціонерного товариства може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.
( Стаття 46 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97 )

Стаття 47. Виконавчий орган акціонерного товариства

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
{ Стаття 47 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 48. Голова і члени правління акціонерного товариства

Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.
Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.
Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Стаття 49. Ревізійна комісія акціонерного товариства

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.
Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, наглядової ради акціонерного товариства та інші посадові особи. ( Статтю 49 доповнено частиною другою згідно із Законом N 769/97-ВР від 23.12.97 )
Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.
Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, наглядової ради акціонерного товариства, з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на її вимогу.
Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або наглядовій раді акціонерного товариства.
Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.
Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.
Ревізійна комісія зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Глава 2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Стаття 50. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. { Статтю 50 доповнити частиною згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. { Частина четверта статті 50 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 51. Особливості змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі. { Частина перша статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Стаття 52. Статутний (складений) капітал товариства з обмеженою відповідальністю

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. ( Частина перша статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3709-12 від 16.12.93, N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99 )
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. { Частина друга статті 52 в редакції Закону N 1987-III ( 1987-14 ) від 21.09.2000; із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. { Частина третя статті 52 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.
Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків. { Статтю 52 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. { Статтю 52 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 53. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов’язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.
{ Стаття 53 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 54. Оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Стаття 55. Правонаступники (спадкоємці) учасника товариства з обмеженою відповідальністю

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню.

Стаття 56. Строк набрання чинності рішенням про зменшення статутного (складеного) капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного (складеного) капіталу набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Стаття 57. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред’явлення вимог кредиторами.

Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
{ Стаття 57 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 58. Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.
Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі.
Загальні збори учасників товариства обирають голову товариства.

Стаття 59. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить:
а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
в) виключення учасника з товариства;
г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. { Частину першу статтю 59 доповнено пунктом "г" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
( Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3107-IV ( 3107-15 ) від 17.11.2005 )
З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.
( Частина друга статті 59 в редакції Закону N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 )
З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Стаття 60. Порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю

Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. ( Частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 )
Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.
Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.
У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення. ( Частина четверта статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 )
Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Стаття 61. Періодичність скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Позачергові збори

Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.
Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного (складеного) капіталу.
Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.
Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.
Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Стаття 62. Виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства.
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Стаття 63. Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.
Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.
Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.
Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.
Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Стаття 64. Виключення з товариства з обмеженою відповідальністю

Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. ( Частина перша статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 )
Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

Глава 3. ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Стаття 65. Поняття товариства з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею.

Глава 4. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 66. Поняття повного товариства

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. { Статтю 66 доповнено частиною другою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слів "повне товариство". { Статтю 66 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 67. Зміст засновницького договору про повне товариство

Засновницький договір про повне товариство, крім умов, передбачених статтями 4 і 66 цього Закону, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Стаття 68. Ведення справ повного товариства

Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.
Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.
Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В засновницькому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.
Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.
Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв’язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.
Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Стаття 69. Відступлення частки (її частини) учасника повного товариства

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.
З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.
При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.
Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.
У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в засновницькому договорі.

Стаття 70. Про заборону учасникам повного товариства конкурувати з повним товариством

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.
У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Стаття 71. Вихід учасника з повного товариства

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.
Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців.
Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Стаття 72. Виключення учасника з повного товариства

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.
Виключення учасника з повного товариства призводить до наслідків, передбачених статтею 71 цього Закону.

Стаття 73. Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділення частки учасника-боржника. { Частина перша статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Стаття 74. Відповідальність учасників за борги повного товариства

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.
Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Глава 5. КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 75. Поняття командитного товариства

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства. { Частина перша статті 75 в редакції Закону N 769/97-ВР від 23.12.97; із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.
Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства. { Статтю 75 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Найменування командитного товариства повинно містити імена (найменування) всіх повних його учасників, слова "командитне товариство" або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слів "командитне товариство". { Статтю 75 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Якщо у найменування командитного товариства включене ім’я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. { Статтю 75 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 76. Зміст засновницького договору про командитне товариство

Засновницький договір про командитне товариство, крім умов, передбачених статтею 4 цього Закону, повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
В засновницькому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Стаття 77. Застосування щодо командитного товариства норм про повне товариство

Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з урахуванням особливостей, передбачених статтями 78-83 цього Закону.

Стаття 78. Вступ вкладника до командитного товариства

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Стаття 79. Права вкладників командитного товариства

Вкладник командитного товариства має право:

а) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

б) діяти від імені товариства в разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

в) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень цього Закону.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

г) вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства;

д) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

е) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

є) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.
{ Стаття 79 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 80. Обов’язки вкладників командитного товариства

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором.
Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі.
На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Стаття 81. Управління справами командитного товариства

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.
У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.
Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Стаття 82. Відповідальність вкладника командитного товариства

Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. { Частина перша статті 82 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Стаття 83. Особливості припинення командитного товариства

Командитне товариство, крім підстав, зазначених у статті 19 цього Закону, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.
При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру.
Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов’язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Голова Верховної Ради України                           Л.КРАВЧУК

м. Київ, 19 вересня 1991 року
N 1576-XII

Для вас все интересное - мода и стиль Все это для вас на портале о моде OnlyStyles.Ru.



Добавлено в (Про реєстрацію юр. та фіз. осіб) admin от 10-04-2008
З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257 N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259 N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 32, ст.421 N 2919-IV ( 2919-15 ) від 22.09.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.11 N 3422-IV ( 3422-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.210 N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.234 N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006, ВВР, 2006, N 37, ст.310 }

Цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи; { Абзац другий частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

державний реєстратор - посадова особа, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; { Абзац третій частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою - підприємцем;

місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган); ( Абзац шостий статті 1 в редакції Закону N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;

реєстраційна справа - папка організаційно-облікового типу з документами або комп’ютерними файлами для постійного зберігання, що подаються державному реєстратору відповідно до закону;

свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця;

спеціалізований друкований засіб масової інформації - видання спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому відповідно до цього Закону публікуються відомості з Єдиного державного реєстру;

фонди соціального страхування - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Стаття 2. Законодавство у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

1. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

2. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об’єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.
{ Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Об’єднання громадян, благодійні організації, політичні партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.
{ Частина третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) об’єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об’єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об’єднань, торгово-промислових палат, бірж, інших установ та організацій, визначених законом, та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.
{ Статтю 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 4. Поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

1. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

2. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

3. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

4. Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

5. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Стаття 5. Місце проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

1. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Стаття 6. Державний реєстратор

1. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

проводить резервування найменувань юридичних осіб;

передає органам державної статистики (далі - органи статистики), державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб; ( Абзац четвертий частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ (крім реєстраційних справ юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону). Якщо кількість державних реєстраторів у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації становить три і більше осіб, зберігання реєстраційних справ забезпечує відповідна посадова особа структурного підрозділу (відділу, управління), який створюється для організаційного та матеріально-технічного забезпечення роботи державних реєстраторів; { Абзац п’ятий частини першої статті 6 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію (крім видачі свідоцтв юридичним особам, зареєстрованим відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону), а також їх заміну; { Абзац шостий частини першої статті 6 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців;

проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями;

звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку;

здійснює оформлення, видачу та засвідчення юридичним особам дублікатів оригіналів їх установчих документів та змін до них; { Частину першу статті 6 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

вносить до Єдиного державного реєстру відомості про державну реєстрацію особи на підставі рішення суду; { Частину першу статті 6 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

здійснює інші дії, передбачені цим Законом. { Частину першу статті 6 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

2. Державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

3. Державний реєстратор підпорядковується міському голові міста обласного значення або голові районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

4. На посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років. Державний реєстратор має посвідчення державного реєстратора та власну печатку.

5. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи державного реєстратора здійснює виконавчий комітет міської ради міста обласного значення або районна, районна в містах Києві та Севастополі державна адміністрація. Якщо кількість державних реєстраторів у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації становить три і більше осіб, для організаційного та матеріально-технічного забезпечення роботи державних реєстраторів створюється відповідний структурний підрозділ (відділ, управління) виконавчого комітету міської ради міста обласного значення або районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, який очолює один з державних реєстраторів.
{ Частина п’ята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

6. Методологічне та інформаційне забезпечення діяльності державних реєстраторів здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації.

Стаття 7. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації

1. Спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

2. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації:

здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань державної реєстрації та розробляє проекти нормативно-правових актів у цій сфері;

затверджує нормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру;

забезпечує формування та ведення Єдиного державного реєстру;

затверджує форми реєстраційних карток, довідки, витягу та виписки з Єдиного державного реєстру; { Абзац шостий частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

організовує навчальну підготовку та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, погоджує кандидатури на зайняття посади державного реєстратора;

видає посвідчення і печатку державного реєстратора;

забезпечує замовлення, постачання, облік та звітність щодо витрачання бланків свідоцтв про державну реєстрацію та бланків виписок з Єдиного державного реєстру;

видає спеціалізований друкований засіб масової інформації;

забезпечує органи державної влади інформацією з Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації; { Частину другу статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

установлює за погодженням з Міністерством юстиції України регламент передачі державному реєстратору даних про юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону. { Частину другу статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. У разі виявлення факту порушення порядку проведення державної реєстрації з боку державного реєстратора спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації має право звернутися до міського голови міста обласного значення або голови районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації з поданням про звільнення державного реєстратора з цієї посади. Рішення про звільнення державного реєстратора із займаної посади повинно бути прийняте протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня надходження відповідного подання.

Стаття 8. Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору

1. Документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці (заяві, повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений.
{ Частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.
{ Частина третя статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Статути банків, установчі документи інших юридичних осіб, які відповідно до закону підлягають погодженню Національним банком України, іншими органами державної влади, подаються з відміткою про їх погодження відповідно Національним банком України, іншими органами державної влади.
{ Частина четверта статті 8 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади. { Абзац перший частини п’ятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиною відповідних установчих документів.

6. Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.

7. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Стаття 9. Свідоцтво про державну реєстрацію

1. Державні реєстратори використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців єдиних зразків. Описи бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, а також порядок їх оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

2. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

3. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

місцезнаходження юридичної особи;

місце проведення державної реєстрації;

дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; { Абзац шостий частини третьої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

прізвище та ініціали державного реєстратора;

підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва). { Частину третю статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються:

ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів (далі - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків) або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку у паспорті); { Абзац третій частини четвертої статті 9 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місце проживання фізичної особи - підприємця;

дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; { Абзац п’ятий частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місце проведення державної реєстрації;

прізвище та ініціали державного реєстратора;

підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва). { Частину четверту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

6. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі:

внесення змін до установчих документів юридичної особи, якщо ці зміни пов’язані із зміною найменування юридичної особи; ( Абзац другий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

внесення змін до відомостей про юридичну особу, якщо ці зміни пов’язані із зміною місцезнаходження юридичної особи; ( Частину шосту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

внесення змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, якщо ці зміни пов’язані із зміною імені та/або місця проживання фізичної особи - підприємця;

втрати або пошкодження свідоцтва про державну реєстрацію.

7. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку із внесенням змін до установчих документів юридичної особи, якщо ці зміни пов’язані із зміною найменування юридичної особи, здійснюється при проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
( Частина сьома статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

8. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку із внесенням змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, якщо ці зміни пов’язані із зміною імені та/або місця проживання фізичної особи - підприємця, здійснюється при проведенні державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця.

9. Для заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням засновники (учасники) юридичної особи (фізична особа - підприємець) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заяву встановленого зразка про заміну свідоцтва про державну реєстрацію;

не придатне для використання свідоцтво про державну реєстрацію, якщо підставою для заміни свідоцтва є його пошкодження;

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про втрату або заміну свідоцтва про державну реєстрацію;

документ про підтвердження внесення реєстраційного збору за заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням.

10. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, якщо вони не передбачені частиною дев’ятою цієї статті.

11. Якщо документи для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням подаються особою, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, чи фізичною особою - підприємцем особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Якщо такі документи подаються представником юридичної особи чи фізичної особи - підприємця, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт та надається документ або нотаріально засвідчена копія документа, що засвідчує повноваження представника.
{ Частина одинадцята статті 9 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

12. Документи, які подаються для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику (учаснику) юридичної особи чи фізичній особі - підприємцю або уповноваженому ними органу чи особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

13. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частиною першою статті 8, частиною п’ятою статті 10 та частиною двадцятою статті 22 цього Закону;

документи подані не у повному обсязі;

документи подано особою, яка не має на це повноважень; { Частину тринадцяту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій. { Частину тринадцяту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

14. Про залишення документів, які подані для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, без розгляду засновнику (учаснику) юридичної особи чи фізичній особі - підприємцю або уповноваженому ними органу чи особі не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням, без розгляду не перешкоджає засновнику (учаснику) юридичної особи чи фізичній особі - підприємцю або уповноваженому ними органу чи особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

15. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням здійснюється протягом двох робочих днів з дати надходження документів для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням.

Про заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням до Єдиного державного реєстру вноситься відповідний запис.

16. Оформлення свідоцтва про державну реєстрацію, а також вчинення інших реєстраційних дій щодо юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону, здійснюються державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи на підставі даних, наданих Міністерством юстиції України та його територіальними органами відповідному державному реєстратору, за регламентом, встановленим спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації за погодженням з Міністерством юстиції України.
{ Статтю 9 доповнено частиною шістнадцятою згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 10. Реєстраційний збір за проведення державної реєстрації

1. За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

2. За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи - підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору, встановленого частиною першою цієї статті.

3. За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням та за видачу дубліката оригіналу установчих документів та змін до них, засвідчених державним реєстратором, справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
{ Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Кошти, одержані відповідно до цього Закону як реєстраційний збір, зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця.

5. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Стаття 11. Ведення реєстраційних справ

1. Державний реєстратор після внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця зобов’язаний сформувати реєстраційну справу.

2. Реєстраційна справа має реєстраційний номер, який присвоюється при внесенні запису про проведення державної реєстрації до Єдиного державного реєстру.

3. У реєстраційній справі юридичної особи зберігаються:

документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, зокрема один екземпляр оригіналів установчих документів;

документи, що подаються для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема один екземпляр оригіналів змін до установчих документів та/або один екземпляр установчих документів у новій редакції;

документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи;

документи, що подаються для заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

документи, що подаються для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи;

судові рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;

копії повідомлень, зокрема про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;

документи про зміну місцезнаходження реєстраційної справи;

копії виписок з Єдиного державного реєстру;

судові рішення, що стали підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення юридичної особи;

заяви, запити про доступ до документів з реєстраційної справи;

постанови про виїмку документів з реєстраційної справи, примірники протоколів виїмки та копії описів документів, які вилучені;

судові рішення про витребування документів з реєстраційної справи, супровідні листи або документи, якими суд уповноважив осіб на їх одержання, копії описів документів, які вилучені;

документи, що подаються для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі. { Частину третю статті 11 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. У реєстраційній справі фізичної особи - підприємця зберігаються:

документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

документи, що подаються для проведення державної реєстрації зміни імені фізичної особи - підприємця;

документи, що подаються для проведення державної реєстрації зміни місця проживання фізичної особи - підприємця;

документи про призначення управителя майном фізичної особи - підприємця;

документи, що подаються для заміни свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

документи, що подаються для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

копії повідомлень, зокрема про відмову у проведенні державної реєстрації зміни імені та/або місця проживання фізичної особи - підприємця;

документи про зміну місцезнаходження реєстраційної справи;

копії виписок з Єдиного державного реєстру;

судові рішення, що стали підставою для внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;

заяви, запити про доступ до документів з реєстраційної справи;

постанови про виїмку документів з реєстраційної справи, примірники протоколів виїмки та копії описів документів, які вилучені;

судові рішення про витребування документів з реєстраційної справи, супровідні листи або документи, якими суд уповноважив осіб на їх одержання, копії описів документів, які вилучені.

5. Документи, що знаходяться в реєстраційній справі, не підлягають виїмці або розукомплектуванню, крім випадків, передбачених цим Законом.

6. Право доступу до документів, які знаходяться у відповідній реєстраційній справі, мають засновники (учасники) юридичної особи, фізична особа - підприємець, а також уповноважені ними особи та особи, які згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, на підставі письмової заяви та працівники контролюючих і правоохоронних органів на підставі відповідного письмового запиту, якщо такий запит подається у зв’язку із здійсненням ними повноважень, що визначені законом.

Державному реєстратору забороняється видавати копії документів, які знаходяться у відповідній реєстраційній справі.
{ Частина шоста статті 11 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 12. Виїмка документів з реєстраційних справ

1. Виїмка документів з реєстраційних справ здійснюється лише за вмотивованою постановою слідчого відповідно до закону.

2. Державний реєстратор зобов’язаний зробити копії документів, що вилучаються з реєстраційної справи, пронумерувати, прошити та завірити їх власною печаткою. До реєстраційної справи долучаються копія постанови слідчого про виїмку документів, другий примірник протоколу виїмки документів, а також копія опису документів, які вилучені.

3. Вилучення документів з реєстраційної справи не є підставою для відмови державного реєстратора в проведенні реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, крім випадку отримання державним реєстратором відповідного судового рішення.

Стаття 13. Витребування документів з реєстраційних справ

1. Витребування документів з реєстраційних справ здійснюється на підставі судового рішення.

2. Державний реєстратор зобов’язаний зробити копії документів, що вилучаються з реєстраційної справи, пронумерувати, прошити та завірити їх власною печаткою. До реєстраційної справи долучаються судове рішення про витребування документів, супровідний лист або документ, яким суд уповноважив особу на їх одержання, а також копія опису документів, які вилучені. Оригінали документів, які вилучені з реєстраційної справи, надсилаються рекомендованим листом з описом вкладення до суду або передаються безпосередньо особі, уповноваженій судом на їх одержання.

3. Вилучення документів з реєстраційної справи не є підставою для відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, крім випадку отримання державним реєстратором відповідного судового рішення.

Стаття 14. Передача реєстраційних справ

1. Передача реєстраційних справ здійснюється в разі:

зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни місця проживання фізичної особи - підприємця, якщо нове місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця розташоване на території іншої адміністративно-територіальної одиниці;

утворення, зміни меж або ліквідації адміністративно-територіальної одиниці.

2. Передача реєстраційних справ у випадку, який передбачено абзацом другим частини першої цієї статті, здійснюється на підставі державної реєстрації відповідних змін до установчих документів юридичної особи або державної реєстрації зміни місця проживання фізичної особи - підприємця.

3. Передача реєстраційних справ у випадку, який передбачено абзацом третім частини першої цієї статті, здійснюється лише на підставі відповідного рішення органу, який наділений відповідними повноваженнями.

4. За наявності підстави, що передбачена абзацом другим частини першої цієї статті, державний реєстратор протягом десяти робочих днів з дати державної реєстрації зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни місця проживання фізичної особи - підприємця зобов’язаний передати за описом реєстраційну справу державному реєстратору за новим місцезнаходженням юридичної особи або за новим місцем проживання фізичної особи - підприємця.

5. Передача реєстраційних справ у випадку, передбаченому абзацом третім частини першої цієї статті, здійснюється протягом десяти робочих днів з дати прийняття відповідного рішення органу, який наділений відповідними повноваженнями, за актом прийому-передачі, який складається в трьох примірниках, по одному для державних реєстраторів та спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації.

6. Державний реєстратор, який отримав реєстраційну справу, зобов’язаний протягом десяти робочих днів з дати її прийому повідомити рекомендованим листом юридичну особу або фізичну особу - підприємця про зміну місцезнаходження реєстраційної справи та внести до Єдиного державного реєстру запис про зміну місцезнаходження реєстраційної справи.

Стаття 15. Зберігання реєстраційних справ

1. З дати внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи або запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем реєстраційна справа повинна зберігатися у державного реєстратора протягом трьох років. Після закінчення цього строку державний реєстратор повинен передати реєстраційну справу на зберігання до державної архівної установи в порядку, який встановлено законом.

2. Реєстраційна справа повинна зберігатися в державній архівній установі протягом 75 років з дати її передачі до державної архівної установи.

Розділ II

ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР

Стаття 16. Єдиний державний реєстр

1. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

2. Єдиний державний реєстр ведеться на електронних носіях відповідно до державних стандартів, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що складають інформаційний ресурс держави.

3. Технічні та програмні засоби ведення Єдиного державного реєстру повинні забезпечувати:

автоматизоване ведення еталона Єдиного державного реєстру;

контроль за повнотою внесення записів до Єдиного державного реєстру;

передачу відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондам соціального страхування повідомлень та відомостей з реєстраційних карток при вчиненні реєстраційних дій, що передбачені цим Законом, у тому числі для постановки на облік, зняття з обліку юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

отримання даних у порядку взаємообміну інформацією відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування; { Частину третю статті 16 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

виконання в повному обсязі функцій адміністратора бази даних Єдиного державного реєстру (накопичення, аналіз даних, актуалізація даних, права доступу тощо);

зберігання відомостей про юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців протягом 75 років з дати передачі реєстраційної справи до державної архівної установи;

захист даних від несанкціонованого доступу;

достовірність та повноту відомостей з реєстраційних карток;

контроль за проведенням реєстраційних дій;

оперативну видачу виписок та довідок з Єдиного державного реєстру, а також документальне відтворення процедур державної реєстрації.

4. До Єдиного державного реєстру не заносяться відомості, що становлять державну таємницю.

5. Єдиний державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором.

6. Єдиний державний реєстр є об’єктом права державної власності.

Стаття 17. Відомості Єдиного державного реєстру

1. Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
{ Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3422-IV ( 3422-15 ) від 09.02.2006 }

2. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи:

повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності;

ідентифікаційний код юридичної особи;

{ Абзац четвертий частини другої статті 17 виключено на підставі Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

організаційно-правова форма;

центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному фонді юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків; { Абзац шостий частини другої статті 17 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місцезнаходження юридичної особи;

перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа;

види діяльності; { Абзац дев’ятий частини другої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

прізвище, ім’я, по батькові та ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; { Абзац десятий частини другої статті 17 в редакції Закону N 3422-IV ( 3422-15 ) від 09.02.2006 }

дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи;

дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного фонду (статутного або складеного капіталу) на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування;

дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього;

підстави для відмови у проведенні державної реєстрації;

серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них;

підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;

дата та номер запису про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

дані про відокремлені підрозділи юридичної особи;

дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, зокрема дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

дата затвердження передавального акта або розподільчого балансу; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дані про юридичних осіб - правонаступників; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язане з банкрутством, щодо порушення (припинення) провадження у справі про банкрутство, щодо визнання її банкрутом, щодо скасування державної реєстрації припинення; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення;

дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, підстава для його внесення;

місце проведення державної реєстрації, а також місце проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;

місцезнаходження реєстраційної справи;

дані про видачу виписок, витягів, довідок з Єдиного державного реєстру;

прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію юридичної особи, внесла зміни до цього запису або внесла запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи;

дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, адреса її знаходження;

дані, що отримані в порядку взаємообміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування: дати та номери записів про взяття на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, дати та номери записів про зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, дані про види діяльності, в тому числі про основний вид діяльності; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

інша додаткова інформація про здійснення зв’язку з юридичною особою; { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

фінансова звітність про господарську діяльність юридичної особи (крім бюджетних установ) у складі балансу і звіту про річні фінансові результати. { Частину другу статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3422-IV ( 3422-15 ) від 09.02.2006 }

3. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо органів державної влади і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб:

повне найменування юридичної особи та скорочене в разі його наявності;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу;

дата створення юридичної особи;

дата державної реєстрації юридичної особи;

дані про відокремлені підрозділи юридичної особи;

дані про перебування юридичної особи в процесі припинення;

дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення;

дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, її адреса.
{ Статтю 17 доповнено частиною згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. В Єдиному державному реєстрі повинні міститися такі відомості щодо фізичної особи - підприємця:

ім’я фізичної особи;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті); { Абзац третій частини четвертої статті 17 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місце проживання;

види діяльності; { Абзац п’ятий частини четвертої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, дати та номери записів про внесення змін до нього;

підстави для відмови у проведенні державної реєстрації;

серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;

дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

дані про перебування фізичної особи - підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності, зокрема дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового рішення про оголошення фізичної особи - підприємця померлою або визнання безвісно відсутньою, щодо припинення підприємницької діяльності, що не пов’язане з банкрутством, щодо порушення (припинення) провадження у справі про банкрутство, щодо визнання банкрутом, щодо скасування державної реєстрації припинення підприємницької діяльності; { Абзац одинадцятий частини четвертої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

прізвище, ім’я та по батькові, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків особи, яка призначена управителем майна фізичної особи - підприємця; { Частину четверту статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, а також підстава для його внесення;

дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, а також підстава для його внесення;

місце проведення державної реєстрації, а також місце проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;

місцезнаходження реєстраційної справи;

прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, внесла зміни до цього запису або внесла запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, адреса її знаходження;

дані, що отримані в порядку взаємообміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування: дати та номери записів про взяття на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, дати та номери записів про зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, дані про види діяльності, у тому числі про основний вид діяльності; { Частину четверту статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

інша додаткова інформація про здійснення зв’язку з фізичною особою - підприємцем. { Частину четверту статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

5. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Стаття 18. Статус відомостей Єдиного державного реєстру

1. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

2. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

3. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
{ Частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 19. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі

1. У разі, якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов’язана із змінами до установчих документів юридичної особи або не підлягає державній реєстрації, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі, якщо подається (надсилається) реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про місцезнаходження юридичної особи, до неї додається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
( Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

2. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, якщо вони не передбачені частиною першою цієї статті.

3. Якщо реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, подається особисто особою, уповноваженою виконавчим органом юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являються її паспорт та документ, що підтверджує її повноваження.

4. Дата надходження реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

5. Державний реєстратор має право залишити без розгляду реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, якщо реєстраційна картка оформлена з порушенням вимог, які встановлені частинами першою та другою статті 8 цього Закону, або якщо до реєстраційної картки не додано документи, передбачені частиною першою цієї статті, або якщо до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій. { Абзац перший частини п’ятої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Про залишення без розгляду реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, виконавчому органу юридичної особи або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати її надходження державним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, без розгляду.

6. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення без розгляду реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати її надходження внести до Єдиного державного реєстру запис про внесення змін до відомостей про юридичну особу. У разі внесення до Єдиного державного реєстру запису про зміну місцезнаходження юридичної особи, державний реєстратор одночасно повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) виконавчому органу юридичної особи або уповноваженій нею особі нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та свідоцтво, яке було замінено з відміткою про видачу нового свідоцтва.
( Частина шоста статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

7. Не пізніше тринадцяти місяців з дня подачі (надіслання рекомендованим листом) останньої реєстраційної картки, що містить відомості про юридичну особу, юридична особа зобов’язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.
{ Частина сьома статті 19 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

8. Якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов’язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У повідомленні зазначаються підстава його надіслання, остання дата одержання державним реєстратором реєстраційної картки від юридичної особи або найменування органу державної податкової служби, який надіслав повідомлення про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, та дата цього повідомлення.

Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду та повідомляє про це заявника у випадках і в порядку, встановлених частиною п’ятою цієї статті.

У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв’язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
{ Частина статті 19 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 20. Надання відомостей з Єдиного державного реєстру

1. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків.

2. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді:

витягу з Єдиного державного реєстру;

довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується;

бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій. ( Частину другу статті 20 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005 )

3. Форма витягу та довідки з Єдиного державного реєстру встановлюється спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Витяг або довідка з Єдиного державного реєстру підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

4. Строк надання відомостей з Єдиного державного реєстру не повинен перевищувати п’яти робочих днів з дати надходження запиту.

5. За одержання витягу та довідки з Єдиного державного реєстру справляється плата, розмір та порядок внесення якої визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Порядок передачі Бюро кредитних історій інформації з Єдиного державного реєстру у форматі бази даних, а також розмір плати за це та інші умови встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та бюро кредитних історій на підставі договору. Розмір зазначеної плати не може перевищувати розміру адміністративних витрат.
{ Частина п’ята статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005, N 3422-IV ( 3422-15 ) від 09.02.2006 }

6. Кошти, одержані за отримання відомостей з Єдиного державного реєстру, спрямовуються на фінансування видатків, що пов’язані з його веденням.

7. Документом, що підтверджує внесення плати за отримання відомостей з Єдиного державного реєстру, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

8. Органи державної влади звільняються від плати за одержання за їх запитом відомостей з Єдиного державного реєстру, якщо такий запит подається у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

9. Передача даних з Єдиного державного реєстру третім особам на комерційній основі забороняється, за винятком передачі даних бюро кредитних історій.
( Частина дев’ята статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005 )

Стаття 21. Виписка з Єдиного державного реєстру

1. Виписка з Єдиного державного реєстру видається юридичній особі або фізичній особі - підприємцю за їх письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту або на підставі їх письмової заяви при видачі свідоцтва про державну реєстрацію або при його заміні.

2. Державні реєстратори використовують бланк виписки з Єдиного державного реєстру встановленого зразка. Опис бланка виписки з Єдиного державного реєстру, а також порядок його оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
{ Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Бланки виписок з Єдиного державного реєстру мають облікову серію і номер та є документами суворої звітності.
{ Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. У виписці зазначаються:

найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - підприємця - платника податків;

{ Абзац четвертий частини четвертої статті 21 виключено на підставі Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця;

прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи або від імені фізичної особи - підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків; { Абзац шостий частини четвертої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи - підприємця;

дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі;

дата видачі виписки.

5. Виписка з Єдиного державного реєстру підписується державним реєстратором і засвідчується його печаткою.

6. У разі, коли юридична особа знаходиться у процесі припинення або фізична особа - підприємець знаходиться у процесі припинення підприємницької діяльності, у виписці робиться відповідний запис.

7. Виписка з Єдиного державного реєстру є чинною протягом тридцяти календарних днів з дати її видачі.

8. Виписка з Єдиного державного реєстру не видається юридичній особі у разі наявності в Єдиному державному реєстрі запису про:

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням;

відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

9. Виписка з Єдиного державного реєстру втрачає чинність раніше строку, який встановлено у частині сьомій цієї статті, якщо до Єдиного державного реєстру були внесені зміни щодо відомостей, які зазначаються у виписці з Єдиного державного реєстру.

10. За одержання виписки з Єдиного державного реєстру справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

11. Кошти, одержані за надання виписки з Єдиного державного реєстру, спрямовуються на фінансування видатків, що пов’язані з його веденням.

12. Документом, що підтверджує внесення плати за отримання виписки з Єдиного державного реєстру, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Стаття 22. Публікація відомостей з Єдиного державного реєстру

1. Інформація про проведення державної реєстрації юридичної особи, про зміну місцезнаходження юридичної особи, про зміну найменування юридичної особи, про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом або судом рішення про виділ, про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи, про постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, якщо таке рішення не пов’язане з банкрутством юридичної особи, про постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, про зменшення статутного фонду юридичної особи, про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, про втрату або заміну свідоцтва про державну реєстрацію, про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності, про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, якщо таке рішення не пов’язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, про постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця, про постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи або фізичної особи - підприємця підлягає обов’язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

2. Повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

місце та дату проведення державної реєстрації.

3. Повідомлення про зміну місцезнаходження юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

попереднє та нове місцезнаходження юридичної особи;

місце та дату внесення запису про зміну місцезнаходження юридичної особи. ( Абзац п’ятий частини третьої статті 22 в редакції Закону N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

4. Повідомлення про зміну найменування юридичної особи повинно містити відомості про:

попереднє та нове найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

місце та дату проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема щодо зміни найменування юридичної особи.

5. Повідомлення про зменшення статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

розмір, на який зменшено статутний фонд (статутний або складений капітал), а також розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу) після зменшення;

місце та дату проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема щодо зменшення статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи.

6. Повідомлення про прийняття засновниками (учасниками), уповноваженим ними органом або судом рішення про виділ повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

дату прийняття рішення про виділ, підстава для його прийняття;

місце та дату внесення запису щодо прийняття рішення про виділ;

дату призначення та відомості про комісію з виділу;

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи у процесі виділу.

7. Повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;

місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом про припинення юридичної особи;

дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється.

8. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, якщо таке рішення не пов’язане з банкрутством юридичної особи, повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

дату та підставу для прийняття рішення щодо припинення юридичної особи;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи;

дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється.

9. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

дату постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи.

10. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

дату постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи.

11. Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

місце та дату проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

12. Повідомлення про втрату або заміну свідоцтва про державну реєстрацію повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця;

серію та номер свідоцтва, що втрачене або замінене;

місце та дату внесення запису про втрату або заміну свідоцтва.

13. Повідомлення про втрату оригіналів установчих документів має містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

назву установчого документа, який втрачено (положення, статут, установчий договір тощо).
{ Статтю 22 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

14. Повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності повинно містити відомості про:

ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

місце та дату внесення запису про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

15. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, якщо таке рішення не пов’язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, повинно містити відомості про:

ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

дату та підставу для прийняття судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

16. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця повинно містити відомості про:

ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

дату постановлення судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця.

17. Повідомлення про постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця повинно містити відомості про:

ім’я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків;

дату постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця;

місце та дату внесення запису про судове рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця.

18. Підставою для публікації повідомлень у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації є внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

19. Повідомлення підлягають опублікуванню спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації протягом десяти робочих днів з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

20. За публікацію повідомлень, зазначених у частинах п’ятій - сьомій, дванадцятій та тринадцятій цієї статті, справляється плата в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в частині чотирнадцятій цієї статті, - у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, яка використовується на відшкодування витрат, пов’язаних з веденням Єдиного державного реєстру та виданням спеціалізованого друкованого засобу масової інформації.
{ Частина двадцята статті 22 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

21. Документом, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.
{ Частина двадцять перша статті 22 в редакції Законів N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Розділ III

РЕЄСТРАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 23. Резервування найменування юридичної особи

1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів та установ) та назву.
{ Частина перша статті 23 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

2. Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев’ять місяців.

3. Засновник (засновники) юридичної особи повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

4. Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;

документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

5. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо вони не передбачені частиною четвертою цієї статті.

6. Якщо документи для проведення резервування найменування юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт.

Якщо документи для проведення резервування найменування юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.
{ Частина шоста статті 23 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

7. Документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення резервування найменування юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

8. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо:

найменування не відповідає вимогам щодо обмежень, які встановлені абзацом дев’ятим частини першої статті 27 цього Закону;

найменування юридичної особи не відповідає вимогам щодо найменування юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, які встановлені законом;

викладення найменування не відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами третьою та сімнадцятою цієї статті;

документи подані особою, яка не має на це повноважень; { Частину восьму статті 23 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

документи подані не в повному обсязі. { Частину восьму статті 23 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

9. Про залишення документів, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, без розгляду засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення резервування найменування юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення резервування найменування юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

10. Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження документів, які встановлені у частині четвертій цієї статті.

11. У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор протягом строку, встановленого в частині десятій цієї статті, вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування найменування юридичної особи і видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи, яка дійсна протягом строку резервування.

12. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.

13. Якщо протягом строку резервування до Єдиного державного реєстру не буде внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи або про державну реєстрацію змін до установчих документів, що пов’язані із зміною найменування юридичної особи відповідно до найменування, яке зарезервоване, запис про резервування найменування юридичної особи повинен бути виключений з Єдиного державного реєстру протягом наступного робочого дня після закінчення строку резервування.

14. У разі наявності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор протягом строку, який встановлено у частині десятій цієї статті, видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі повідомлення встановленого зразка про відмову в резервуванні найменування юридичної особи. Плата за проведення резервування найменування юридичної особи в такому випадку не повертається.

15. За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

16. Кошти, які одержані за резервування найменування юридичної особи, спрямовуються на фінансування видатків, що пов’язані з веденням Єдиного державного реєстру.

17. Документом, що підтверджує внесення плати за резервування найменування юридичної особи, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Стаття 24. Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи

1. Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; { Абзац третій частини першої статті 24 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

два примірники установчих документів;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

2. У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

3. У випадках, що передбачені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.

4. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

5. У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

6. У разі державної реєстрації фермерського господарства крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди. ( Частина шоста статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005 )

7. У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 цього Закону.

8. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою - сьомою цієї статті.

9. Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.
{ Частина дев’ята статті 24 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

10. Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

11. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою - сьомою статті 8 та частиною п’ятою статті 10 цього Закону;

до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій; { Частину одинадцяту статті 24 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

документи подані не в повному обсязі;

документи подано особою, яка не має на це повноважень. { Частину одинадцяту статті 24 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

12. Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Стаття 25. Порядок проведення державної реєстрації юридичної особи

1. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.

2. Перевірка на відсутність підстав для відмови, які передбачені абзацами п’ятим - восьмим частини першої статті 27 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.

3. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. { Частина третя статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

5. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

6. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

7. Порядок передачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційної картки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері статистики.

Стаття 26. Передача відомостей про державну реєстрацію юридичної особи до органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування для взяття юридичної особи на облік

1. Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.
{ Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

2. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.
{ Частина друга статті 26 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 27. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи

1. Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. { Абзац дев’ятий частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

2. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов’язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

3. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновник (засновники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи.
{ Частина третя статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

5. Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в суді.

Стаття 28. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи

1. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру.

2. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи:

ідентифікаційний код юридичної особи;

ідентифікаційний код філії, представництва;

повне найменування відокремленого підрозділу;

місцезнаходження відокремленого підрозділу;

види діяльності відокремленого підрозділу; { Абзац шостий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи на підставі довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери платників податків; { Абзац сьомий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

дату постановки на облік та зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

дату та номер запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру, дату та номери запису про внесення змін до нього; { Абзац дев’ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місце проведення запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру; { Абзац десятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

місцезнаходження реєстраційної справи юридичної особи;

прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про включення відомостей про відокремлений підрозділ юридичної особи, внесла запис про зміни до відомостей про відокремлений підрозділ або запис про закриття відокремленого підрозділу юридичної особи. { Абзац дванадцятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.

4. Державному реєстратору забороняється вимагати для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи документи, якщо вони не передбачені частиною третьою цієї статті.

5. Якщо документи для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи подаються особою, уповноваженою виконавчим органом юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

6. Документи, які подані для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) виконавчому органу юридичної особи або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

7. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які передбачені частиною третьою цієї статті, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення реєстраційних дій;

реєстраційна картка не відповідає вимогам частин першої, другої та сьомої статті 8 цього Закону.

8. Про залишення документів, які подані для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи, без розгляду виконавчому органу юридичної особи або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи, без розгляду не перешкоджає виконавчому органу юридичної особи або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

9. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною третьою цієї статті, без розгляду зобов’язаний протягом двох робочих днів з дати надходження цих документів долучити їх до реєстраційної справи даної юридичної особи, внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру та в той же день передати відповідні відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування за місцезнаходженням юридичної особи та за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.
{ Частина дев’ята статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

10. Порушення строку видачі (направлення рекомендованим листом) повідомлення про залишення без розгляду документів, які подаються для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про створення (закриття) відокремленого підрозділу юридичної особи, має наслідки, передбачені частиною п’ятою статті 27 цього Закону.

Стаття 29. Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи

1. Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів;

оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів;

два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.
{ Частина перша статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006; в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

2. У разі внесення змін до статуту, які пов’язані із зменшенням статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення.

3. У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
{ Частина третя статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи - засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

5. У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
( Частина п’ята статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

6. У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною мети установи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія відповідного судового рішення.

7. Державному реєстратору забороняється вимагати документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою - шостою цієї статті.

8. Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи подаються особою, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Якщо такі документи подаються іншим представником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт та надається документ або нотаріально засвідчена копія документа, що засвідчує повноваження представника.
{ Частина восьма статті 29 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

9. Документи, які подані для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів. { Абзац перший частини дев’ятої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

{ Частину десяту статті 29 виключено на підставі Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

11. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою, п’ятою та сьомою статті 8, частиною п’ятою статті 10 та частиною двадцятою статті 22 цього Закону;

документи подані не у повному обсязі;

документи подані з порушенням строку, який встановлено частиною одинадцятою статті 37 цього Закону;

документи подано особою, яка не має на це повноважень; { Частину одинадцяту статті 29 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій. { Частину одинадцяту статті 29 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

( Частину дванадцяту статті 29 виключено на підставі Закону N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005 )

13. Проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими частинами першою - п’ятою статті 25 та частинами другою-третьою статті 27 цього Закону для проведення державної реєстрації юридичної особи.
{ Частина тринадцята статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

14. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику один примірник оригіналу установчих документів у старій редакції з відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів та в той же день передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.
{ Частина чотирнадцята статті 29 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

15. У разі проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов’язані із зміною найменування юридичної особи, державний реєстратор крім документів, які передбачені частиною чотирнадцятою цієї статті, додатково повинен видати (надіслати рекомендованим листом) заявнику нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та свідоцтво, яке було замінено з відміткою про видачу нового свідоцтва.
{ Частина п’ятнадцята статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 30. Відмова у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи

1. Державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи за наявності підстав, встановлених частиною першою статті 27 цього Закону.

Стаття 31. Скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи

1. У разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

2. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.
{ Частина друга статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

{ Частину третю статті 31 виключено на підставі Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 32. Особливості проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу

1. Для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа крім документів, які передбачені частинами першою - сьомою статті 24 цього Закону, повинні додатково подати нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу.

2. Прийом документів державним реєстратором для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому частинами восьмою - дванадцятою статті 24 цього Закону.

3. Державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому статтями 25-27 цього Закону, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про виділ у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

4. Внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом щодо виділу здійснюється за процедурами, передбаченими статтею 34 цього Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом щодо припинення юридичної особи.

5. Якщо виділ здійснюється на підставі судового рішення, внесення до Єдиного державного реєстру запису про це здійснюється за процедурами, передбаченими статтею 38 цього Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи.

6. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Розділ IV

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 33. Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Стаття 34. Документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженим ними органом щодо припинення юридичної особи

1. Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи заявник повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи: { Абзац перший частини першої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

2. У випадках, встановлених законом, крім документів, що передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, який підтверджує одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи.

3. У разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи - правонаступника.

4. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою та другою цієї статті.

5. Якщо документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи подаються особою, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Якщо такі документи подаються представником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт та подається документ (нотаріально посвідчена копія документа), що посвідчує повноваження представника.
{ Частина п’ята статті 34 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

6. Документи, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
{ Частина шоста статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

7. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частиною першою статті 8 та частиною двадцятою статті 22 цього Закону;

рішення щодо припинення юридичної особи оформлено з порушенням вимог, які встановлені частиною третьою цієї статті;

документи подані не у повному обсязі;

рішення щодо припинення юридичної особи не містить даних про склад комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, у тому числі їх ідентифікаційних номерів. { Частину сьому статті 34 доповнено абзацом згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

8. Про залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи, без розгляду заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи, відповідно до опису. { Абзац перший частини восьмої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Залишення документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду. { Абзац другий частини восьмої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

{ Частину дев’яту статті 34 виключено на підставі Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

{ Частину десяту статті 34 виключено на підставі Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

{ Частину одинадцяту статті 34 виключено на підставі Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Стаття 35. Порядок внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи

1. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, без розгляду повинен у день надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості про внесення такого запису.
{ Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

2. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення щодо припинення;

внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення.

Стаття 36. Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації

1. Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв’язку з ліквідацією;

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

оригінал установчих документів;

акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах); { Абзац шостий частини першої статті 36 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості; { Абзац сьомий частини першої статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості; { Абзац восьмий частини першої статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

2. У випадках, що встановлені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти ліквідаційного балансу.

Підписи голови та членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі повинні бути нотаріально посвідчені. { Абзац другий частини другої статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, якщо вони не передбачені частинами першою та другою цієї статті.

4. Якщо документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації подаються головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт та документ, що підтверджує його (її) повноваження.

5. Документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою та другою статті 8 цього Закону;

ліквідаційний баланс не відповідає вимогам абзацу другого частини другої цієї статті;

документи подані не у повному обсязі;

документи подані раніше строку, встановленого абзацом першим частини першої цієї статті.

7. Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, без розгляду голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, без розгляду не перешкоджає голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

8. За відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

9. Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

10. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.

11. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 40 цього Закону.

Стаття 37. Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення

1. Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

оригінал установчих документів;

нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби (за наявності податкового боргу); { Абзац сьомий частини першої статті 37 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах); { Абзац восьмий частини першої статті 37 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості; { Абзац дев’ятий частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості. { Абзац десятий частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

2. У випадках, що встановлені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.

3. У разі державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення документи, які передбачені абзацами шостим - десятим частини першої цієї статті, державному реєстратору не подаються.

4. Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Підписи голови та членів комісії з припинення юридичної особи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально посвідчені.
{ Частина четверта статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення, якщо вони не передбачені частинами першою - третьою цієї статті.

6. Прийом документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, здійснюється відповідно до вимог частин четвертої - п’ятої статті 36 цього Закону.

7. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи подані не у повному обсязі;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою та другою статті 8 цього Закону;

передавальний акт або розподільчий баланс не відповідає вимогам, які встановлені частиною четвертою цієї статті;

документи подані раніше строку, встановленого абзацом першим частини першої цієї статті.

8. Порядок залишення документів, які передбачені частинами першою та другою цієї статті, без розгляду встановлюється частинами шостою - сьомою статті 36 цього Закону.

9. Порядок внесення державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення встановлюється відповідно частинами восьмою - десятою статті 36 цього Закону.

10. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 40 цього Закону.

11. Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання у порядку, встановленому статтею 29 цього Закону. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів.
{ Частина одинадцята статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

12. Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті злиття або поділу, здійснюється у порядку, встановленому статтями 24-27 цього Закону.

13. Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

14. Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.

15. Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється у порядку, який встановлено статтями 24-27 цього Закону. При перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені частиною другою статті 35 цього Закону. Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.

Стаття 38. Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи

1. Суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

2. Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

3. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис щодо цього судового рішення та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та юридичну особу, щодо якої було прийнято судове рішення, про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису. { Частина третя статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною другою статті 35 цього Закону.

5. Суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв’язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідного рішення.

6. У разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв’язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.
{ Частина шоста статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

7. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи зобов’язаний надіслати такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) юридичної особи, а також суду, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи у зв’язку з її ліквідацією, відповідне повідомлення.

8. Документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, яку призначив суд, або головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії), якого вказав в Єдиному державному реєстрі державний реєстратор, у порядку, який встановлено частинами першою - п’ятою статті 36 або частинами першою - шостою статті 37 цього Закону.

9. Порядок залишення документів, які передбачені частинами першою та другою цієї статті, без розгляду встановлюється частинами шостою та сьомою статті 36 цього Закону.

10. Порядок внесення державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи встановлюється відповідно частинами восьмою - десятою статті 36 цього Закону.

11. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 40 цього Закону.

12. Судове рішення щодо припинення юридичної особи може бути оскаржено в порядку відповідно до закону.

Стаття 39. Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом

1. Суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, у день набрання рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідне судове рішення.

Дата надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

2. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.
{ Частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

3. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною другою статті 35 цього Закону.

4. Порядок призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) встановлюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).

5. У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, яка встановлена законом, судом постановлене рішення про ліквідацію юридичної особи - банкрута, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи - банкрута для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Дата надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи - банкрута заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.
{ Частина шоста статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

7. При надходженні до державного реєстратора оригіналу установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, яку ліквідовано у зв’язку з визнанням її банкрутом, державний реєстратор зобов’язаний зробити на зазначених документах відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи та видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) зазначені документи на адресу місця проживання одного із засновників (учасників) юридичної особи, що припинилася.

8. У разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури у процесі банкрутства, яка встановлена законом, судом постановлене рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи - банкрута для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи. Дата надходження судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

9. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для зняття юридичної особи з обліку.
{ Частина дев’ята статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Стаття 40. Порядок надання відомостей органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування щодо реєстрації припинення юридичної особи

1. Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення юридичної особи відповідно до статей 36-38 цього Закону зобов’язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, що є підставою для зняття юридичної особи з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.
{ Частина перша статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

2. Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі рішення суду щодо ліквідації юридичної особи та відомості відповідної реєстраційної картки є підставою для зняття юридичної особи з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.

Стаття 41. Порядок внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи

1. Підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є постановлення судом рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи.

2. Суд, який постановив рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

Дата надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

3. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для взяття юридичної особи на облік, а також повідомити юридичну особу про внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації її припинення.
{ Частина третя статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. При надходженні до державного реєстратора оригіналу установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, державна реєстрація припинення якої була відмінена на підставі відповідного судового рішення, державний реєстратор зобов’язаний зробити на зазначених документах відмітку про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) на адресу місця проживання одного із засновників (учасників) юридичної особи, щодо якої було постановлено судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи.

Розділ V

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ЯКА МАЄ НАМІР СТАТИ ПІДПРИЄМЦЕМ

Стаття 42. Документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем

1. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: { Абзац перший частини першої статті 42 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю. { Частину першу статті 42 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

2. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
{ Статтю 42 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені частинами першою та другою цієї статті.
{ Частина третя статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред’явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.
{ Частина четверта статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

документи не відповідають вимогам частин першої та другої статті 8 та частини п’ятої статті 10 цього Закону;

документи подані не у повному обсязі.

7. Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису. { Абзац перший частини сьомої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Стаття 43. Порядок проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця

1. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені частиною першою статті 44 цього Закону. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені абзацами третім та четвертим частини першої статті 44 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.

2. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

3. Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

4. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

5. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

Стаття 44. Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця

1. Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця є:

невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

2. Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця з інших підстав не допускається.

3. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор зобов’язаний не пізніше двох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації, із зазначенням підстав для такої відмови, та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця реєстраційний збір не повертається.

4. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, фізична особа може повторно подати документи на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

5. Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця може бути оскаржено у суді.

6. Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця і може бути оскаржено у суді.

Стаття 45. Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі

1. Зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, а саме зміни щодо імені фізичної особи, місця її проживання, ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків або номера та серії паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади і має відмітку у паспорті, набирають чинності з дня їх державної реєстрації.
{ Частина перша статті 45 в редакції Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

2. Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, що передбачені частиною першою цієї статті, фізична особа - підприємець подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;

оригінал свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;

копію довідки про зміну ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків. { Частину другу статті 45 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, що передбачені частиною першою цієї статті, фізична особа - підприємець, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади і має відмітку у паспорті, подає документи, визначені цією частиною, виключно особисто. { Частину другу статті 45 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Державному реєстратору забороняється вимагати документи для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, якщо вони не передбачені частиною другою цієї статті.

4. Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця подаються фізичною особою - підприємцем особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця повинна особисто пред’явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. { Частину четверту статті 45 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження. { Частину четверту статті 45 доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

6. Дата надходження документів на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

7. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;

документи не відповідають вимогам частин першої та другої статті 8 та частини п’ятої статті 10 цього Закону;

документи подані не у повному обсязі.

8. Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, без розгляду заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів, які подані для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

9. Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу - підприємця здійснюється за процедурами, передбаченими статтею 43 цього Закону для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Розділ VI

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРИПИНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - ПІДПРИЄМЦЯ

Стаття 46. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця

1. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

смерті фізичної особи - підприємця;

постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

2. Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:

визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

3. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Стаття 47. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням

1. Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; { Абзац другий частини першої статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

2. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, якщо вони не передбачені частиною першою цієї статті.

3. Якщо документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

4. Документи, які подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

5. Державний реєстратор має право залишити документи, які передбачені частиною першою цієї статті, без розгляду, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності;

документи не відповідають вимогам частини першої статті 8 та частини двадцятої статті 22 цього Закону;

документи подані не в повному обсязі.

6. Про залишення документів, які подавалися для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

7. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
{ Частина сьома статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

8. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем забороняється проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, щодо якої прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.

9. Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи: { Абзац перший частини дев’ятої статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;

свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах); { Абзац четвертий частини дев’ятої статті 47 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості; { Абзац п’ятий частини дев’ятої статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості або про те, що вона не перебувала на обліку. { Абзац шостий частини дев’ятої статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

10. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені частиною дев’ятою цієї статті.

11. Якщо документи для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

12. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

13. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які передбачені частинами першою та другою цієї статті, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою та другою статті 8 цього Закону;

документи подані не в повному обсязі;

документи подані раніше строку, встановленого абзацом першим частини дев’ятої цієї статті.

14. Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

15. За відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

16. Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

17. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

18. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 51 цього Закону.

Стаття 48. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у разі її смерті, оголошення її померлою або визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою

1. У разі смерті фізичної особи - підприємця третя особа, зокрема спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів громадянського стану про смерть фізичної особи.

2. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені частиною першою цієї статті.
{ Статтю 48 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Якщо документи для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем подаються третьою особою, зокрема спадкоємцем, особисто, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт.
{ Статтю 48 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається третій особі, зокрема спадкоємцю (надсилається рекомендованим листом), з відміткою про дату надходження документів.
{ Статтю 48 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Суд, який постановив рішення про оголошення фізичної особи - підприємця померлою або визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця.

6. У судовому рішенні про оголошення фізичної особи - підприємця померлою або визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою вказується особа, яка призначена управителем майна фізичної особи - підприємця, за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом.

Дата надходження документів для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

7. Державний реєстратор зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з її смертю або оголошенням її померлою, або визнанням її безвісно відсутньою та внести до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв’язку з її смертю або оголошенням її померлою, або визнанням її безвісно відсутньою.

8. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 51 цього Закону.

Стаття 49. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов’язано з банкрутством фізичної особи - підприємця

1. Суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

2. У разі, якщо підставою для постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності у судовому рішенні щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця в зв’язку з визнанням фізичної особи - підприємця недієздатною або обмеженням її цивільної дієздатності суд може вказати особу, яка призначена управителем майна фізичної особи - підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом.

3. Державний реєстратор зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
{ Частина третя статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною восьмою статті 47 цього Закону.

5. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов’язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев’ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.

Стаття 50. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи - підприємця банкрутом

1. Суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця, у день набрання рішенням законної сили надсилає його державному реєстратору за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідне судове рішення.

Дата надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

2. Державний реєстратор повинен у день надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.

3. Суд, який постановив рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, у день набрання ним законної сили надсилає його копію державному реєстратору за місцем державної реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

4. Державний реєстратор повинен у день надходження судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо визнання фізичної особи - підприємця банкрутом і в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, а також фізичну особу - підприємця, щодо якої було прийнято рішення суду, про внесення такого запису.

5. У разі якщо після завершення процедури банкрутства, встановленої законом, судом постановлено рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з визнанням її банкрутом, суд, що постановив відповідне рішення, у день набрання ним законної сили надсилає його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення відповідного запису. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор повинен у день надходження судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з визнанням її банкрутом заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з визнанням її банкрутом.

7. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється статтею 51 цього Закону.

8. На свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця державний реєстратор зобов’язаний зробити відмітку про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та видати (надіслати рекомендованим листом) його за місцем проживання фізичної особи - підприємця, стосовно якої було постановлено рішення про припинення державної реєстрації.

9. У разі якщо після завершення процедури банкрутства, встановленої законом, судом постановлено рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство, суд, що постановив відповідне рішення, у день набрання ним законної сили надсилає його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство.

Дата надходження судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

10. Державний реєстратор повинен у день надходження судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство внести до Єдиного державного реєстру запис про припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.
{ Стаття 50 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Стаття 51. Порядок надання відомостей органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування щодо реєстрації припинення фізичної особи - підприємця

1. Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов’язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.
{ Частина перша статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

2. Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою або повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, а також відомості відповідної реєстраційної картки є підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.

Стаття 52. Порядок внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця

1. Підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є постановлення судом рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

2. Суд, який постановив рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

3. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для взяття фізичної особи - підприємця на облік, а також повідомити фізичну особу - підприємця про внесення до Єдиного державного реєстру запису про поновлення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
{ Частина третя статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

4. При надходженні до державного реєстратора свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності якої була відмінена на підставі відповідного судового рішення, державний реєстратор зобов’язаний зробити на зазначеному документі відмітку про відміну державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) на адресу місця проживання фізичної особи - підприємця, щодо якої було прийнято судове рішення про відміну державної реєстрації припинення.

Розділ VII

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЦЬОГО ЗАКОНУ

Стаття 53. Відповідальність у сфері державної реєстрації

1. Державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

2. Дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

3. Шкода, що заподіяна державним реєстратором фізичним чи юридичним особам під час виконання своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому законом. { Частина третя статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Особи, винні у внесенні до установчих документів або інших документів, які подаються державному реєстратору, завідомо неправдивих відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, несуть відповідальність, встановлену законом. { Статтю 53 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

Розділ VIII

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2004 року.

2. Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов’язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

3. Закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк після опублікування цього Закону подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

у шестимісячний строк після опублікування цього Закону привести свої рішення у відповідність із цим Законом і забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативних актів у відповідність із цим Законом.

Президент України                                         Л.КУЧМА

м. Київ, 15 травня 2003 року
N 755-IV

6%, 8%, 13%? Какой налог с продажи квартиры ждет от вас государство?



З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про ліцензування певних видів
господарської діяльності

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.377 N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10 N 2209-III ( 2209-14 ) від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.45 N 2257-III ( 2257-14 ) від 08.02.2001, ВВР, 2001, N 16, ст.76 N 2344-III ( 2344-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 22, ст.105 N 2628-III ( 2628-14 ) від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 49, ст.259 N 2664-III ( 2664-14 ) від 12.07.2001, ВВР, 2002, N 1, ст.1 N 2745-III ( 2745-14 ) від 04.10.2001, ВВР, 2002, N 7, ст.50 N 2759-III ( 2759-14 ) від 04.10.2001, ВВР, 2002, N 6, ст.39 N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92 N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 2984-III ( 2984-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 20, ст.134 N 3073-III ( 3073-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 31, ст.214 N 3077-III ( 3077-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.207 N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86 N 411-IV ( 411-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 13, ст.92 Кодексом N 436-IV ( 436-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 Законами N 546-IV ( 546-15 ) від 20.02.2003, ВВР, 2003, N 23, ст.145 N 852-IV ( 852-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 36, ст.276 N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 12, ст.155 N 1282-IV ( 1282-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.180 N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228 N 1804-IV ( 1804-15 ) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 38, ст.468 N 1891-IV ( 1891-15 ) від 24.06.2004, ВВР, 2004, N 50, ст.537 N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.114 N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.106 N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 N 2288-IV ( 2288-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.138 N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005, ВВР, 2005, N 9, ст.183 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 2633-IV ( 2633-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 28, ст.373 N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 32, ст.421 N 2734-IV ( 2734-15 ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.432 N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 42, ст.465 N 3317-IV ( 3317-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 18, ст.155 N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184 N 3396-IV ( 3396-15 ) від 07.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.194 N 3447-IV ( 3447-15 ) від 21.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.230 N 3503-IV ( 3503-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.279 N 61-V ( 61-16 ) від 02.08.2006, ВВР, 2006, N 39, ст.344 N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 N 530-V ( 530-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.89 N 535-V ( 535-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 12, ст.101 N 961-V ( 961-16 ) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 31, ст.404 N 994-V ( 994-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.416 N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.444 }

{ Щодо запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей додатково див. Закон N 2630-IV ( 2630-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.357 }

Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

анулювання ліцензії - позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності;

виробництво (виготовлення) - діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва;

господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт;

ліцензіат - суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;

ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;

плата за ліцензію - разовий платіж, що вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії;

повторне порушення - вчинення ліцензіатом протягом строку дії ліцензії повторного порушення певних ліцензійних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення;

розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов - рішення органу ліцензування або спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування про необхідність усунення ліцензіатом у встановлені строки порушень ліцензійних умов;

розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування - рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування про необхідність усунення ліцензіатом або органом ліцензування в установлені строки порушень законодавства у сфері ліцензування;

суб’єкт господарювання - зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності;

торгівля - будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх суб’єктів господарювання.

Ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. { Частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2209-III ( 2209-14 ) від 11.01.2001, N 2664-III ( 2664-14 ) від 12.07.2001, N 2984-III ( 2984-14 ) від 17.01.2002, N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003, N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005, N 3317-IV ( 3317-15 ) від 12.01.2006, N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007 }

Ліцензування діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" ( 530-16 ). { Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом N 530-V ( 530-16 ) від 22.12.2006 }

Навчання у сфері освіти в частині організації навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань організації та здійснення процедур закупівель здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ), та не підлягає ліцензуванню. { Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006 }

Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановленого статтею 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.

Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері ліцензування

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;

захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Стаття 4. Повноваження органів державної влади у сфері ліцензування

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації.

Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України ( 1698-2000-п ), спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Розробку та реалізацію державної політики ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. { Статтю 4 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3317-IV ( 3317-15 ) від 12.01.2006 }

Стаття 5. Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування:

розробляє основні напрями розвитку ліцензування;

розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування;

погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;

узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування;

здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз’яснення щодо його застосування;

здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування;

визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;

затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом; ( Абзац дев’ятий частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005 )

формує експертно-апеляційну раду;

організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування;

веде Єдиний ліцензійний реєстр;

організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій;

видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

здійснює контроль за наявністю ліцензії. ( Частину першу статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

Для забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює розроблення навчальних програм, методичних рекомендацій та посібників, установлює порядок підготовки та атестації фахівців з ліцензування.

Для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов’язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування можуть бути оскаржені до суду.

Стаття 6. Орган ліцензування

Орган ліцензування:

забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом; ( Абзац третій частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005 )

видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб’єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету.

Стаття 7. Експертно-апеляційна рада

Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. У своїй діяльності експертно-апеляційна рада керується Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов’язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

До компетенції експертно-апеляційної ради належать:

експертиза проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування;

розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері ліцензування;

надання попередніх висновків щодо пропозицій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян і підприємців щодо доцільності запровадження ліцензування певних видів господарської діяльності чи його скасування;

розгляд заяв, претензій та скарг суб’єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування;

аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування.

Склад експертно-апеляційної ради формується з державних службовців, науковців, інших фахівців та представників громадських організацій. Положення про експертно-апеляційну раду та її склад затверджується Кабінетом Міністрів України.

Експертно-апеляційну раду очолює голова спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

До складу експертно-апеляційної ради залучаються незалежні експерти та представники громадських організацій у кількості не менше ніж двадцять відсотків загальної кількості членів цієї ради.

Організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності експертно-апеляційної ради здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування.

Експертно-апеляційна рада має право залучати для консультацій та експертизи державних службовців, науковців та інших фахівців на громадських засадах.

Проекти нормативно-правових актів, пропозиції та звернення (апеляції) розглядаються експертно-апеляційною радою протягом двадцяти робочих днів з дня їх реєстрації в спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування.

Рішення експертно-апеляційної ради приймається більшістю голосів від загальної кількості членів експертно-апеляційної ради.

За результатами розгляду поданих проектів нормативно-правових актів, пропозицій та звернень (апеляцій) приймається рішення експертно-апеляційної ради, яке оформляється протоколом, що підписується головою та секретарем експертно-апеляційної ради.

Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування.

Стаття 8. Ліцензійні умови

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

Суб’єкт господарювання зобов’язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб’єктів господарювання - юридичних осіб та (або) до фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

У разі якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються до ліцензійних умов.

Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування.

Ліцензійні умови провадження видів господарської діяльності, зазначених у пункті 72 статті 9 цього Закону, та порядок контролю за їх додержанням затверджуються Кабінетом Міністрів України ( 596-2008-п ). ( Статтю 8 доповнено частиною згідно із Законом N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005 )

У разі якщо суб’єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, зазначений в статті 9 цього Закону, не в повному обсязі, а частково або з окремих робіт, операцій, послуг, ліцензійні умови поширюються на суб’єкта господарювання в частині, що встановлює вимоги до провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачений пізніший строк набрання чинності.

Стаття 9. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; ( Пункт 2 статті 9 в редакції Закону N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005 )

3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); ( Пункт 3 статті 9 в редакції Закону N 2288-IV ( 2288-15 ) від 23.12.2004 )

4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

5) видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин; { Пункт 5 статті 9 в редакції Закону N 3396-IV ( 3396-15 ) від 07.02.2006 }

6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

11) виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин); ( Пункт 11 статті 9 в редакції Закону N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )

12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; ( Пункт 12 статті 9 в редакції Закону N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; ( Пункт 14 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 852-IV ( 852-15 ) від 22.05.2003 )

15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації;

17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;

18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами;

21) централізоване водопостачання та водовідведення;

22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;

23) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів ( 770-2000-п ), затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку; { Пункт 23 статті 9 в редакції Закону N 530-V ( 530-16 ) від 22.12.2006 }

{ Пункт 24 статті 9 виключено на підставі Закону N 530-V ( 530-16 ) від 22.12.2006 }

25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;

26) медична практика;

27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

28) ветеринарна практика;

29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; ( Пункт 29 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )
( Запроваджується мораторій на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів згідно із Законом N 2630-IV ( 2630-15 ) від 02.06.2005 )

{ Пункт 30 статті 9 виключено на підставі Закону N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007 }

31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;

32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;

33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ); { Пункт 33 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2344-III ( 2344-14 ) від 05.04.2001, в редакції Закону N 961-V ( 961-16 ) від 19.04.2007 }

{ Пункт 34 статті 9 виключено на підставі Закону N 961-V ( 961-16 ) від 19.04.2007 }

35) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;

36) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

37) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

38) збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України); ( Пункт 38 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3073-III ( 3073-14 ) від 07.03.2002 )

39) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

( Пункт 40 статті 9 виключено на підставі Закону N 2984-III ( 2984-14 ) від 17.01.2002 )

41) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів;

42) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам;

43) надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

44) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

45) виконання авіаційно-хімічних робіт;

46) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; ( Пункт 46 статті 9 в редакції Закону N 2759-III ( 2759-14 ) від 04.10.2001 )

( Пункт 47 статті 9 виключено на підставі Закону N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003 )

( Пункт 48 статті 9 виключено на підставі Закону N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003 )

( Пункт 49 статті 9 виключено на підставі Закону N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003 )

50) туроператорська та турагентська діяльність; ( Пункт 50 статті 9 в редакції Закону N 1282-IV ( 1282-15 ) від 18.11.2003 )

51) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:

- організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;

- діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

( Пункт 52 статті 9 виключено як пункт 51 на підставі Закону N 2209-III ( 2209-14 ) від 11.01.2001 )

( Пункт 53 статті 9 виключено як пункт 52 на підставі Закону N 2209-III ( 2209-14 ) від 11.01.2001 )

( Пункт 54 статті 9 виключено на підставі Закону N 2745-III ( 2745-14 ) від 04.10.2001 )

55) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

56) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

( Пункт 57 статті 9 виключено на підставі Закону N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

58) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів; ( Пункт 58 статті 9 в редакції Закону N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003 )

59) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем; ( Пункт 59 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )

60) діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника;

62) виробництво дисків для лазерних систем зчитування; ( Статтю 9 доповнено пунктом 62 згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

63) експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць; ( Статтю 9 доповнено пунктом 63 згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002; в редакції Закону N 2734-IV ( 2734-15 ) від 06.07.2005 )

64) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового; ( Статтю 9 доповнено пунктом 64 згідно із Законом N 3077-III ( 3077-14 ) від 07.03.2002 )

65) оптова торгівля насінням; ( Статтю 9 доповнено пунктом 65 згідно із Законом N 411-IV ( 411-15 ) від 26.12.2002 )

66) виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин; ( Статтю 9 доповнено пунктом 66 згідно із Законом N 546-IV ( 546-15 ) від 20.02.2003 )

67) проведення фумігації (знезараження) об’єктів регулювання, що визначені Законом України "Про карантин рослин ( 3348-12 ), які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; { Статтю 9 доповнено пунктом 67 згідно із Законом N 1804-IV ( 1804-15 ) від 17.06.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 61-V ( 61-16 ) від 02.08.2006 }

68) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; ( Статтю 9 доповнено пунктом 68 згідно із Законом N 1891-IV ( 1891-15 ) від 24.06.2004 )

69) розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток; ( Статтю 9 доповнено пунктом 69 згідно із Законом N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004 )

70) діяльність, пов’язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами; ( Статтю 9 доповнено пунктом 70 згідно із Законом N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

71) діяльність, пов’язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення, мисливських стендів; ( Статтю 9 доповнено пунктом 71 згідно із Законом N 2247-IV ( 2247-15 ) від 16.12.2004 )

72) діяльність, пов’язана з виробництвом автомобілів та автобусів; ( Статтю 9 доповнено пунктом 72 згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

72-1) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї; { Статтю 9 доповнено пунктом згідно із Законом N 2340-IV ( 2340-15 ) від 13.01.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3447-IV ( 3447-15 ) від 21.02.2006 }

73) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії; ( Статтю 9 доповнено пунктом 73 згідно із Законом N 2633-IV ( 2633-15 ) від 02.06.2005 )

74) діяльність, пов’язана із збиранням, обробленням, зберіганням, захистом, використанням інформації, яка складає кредитну історію; ( Статтю 9 доповнено пунктом 74 згідно із Законом N 2704-IV ( 2704-15 ) від 23.06.2005 )

75) виробництво хімічних джерел струму, імпорт хімічних джерел струму, заготівля та утилізація відпрацьованих хімічних джерел струму; { Статтю 9 доповнено пунктом 75 згідно із Законом N 3503-IV ( 3503-15 ) від 23.02.2006 }

76) розведення домашніх тварин (собак, котів, екзотичних та декоративних тварин) у племінних розплідниках, дресирування собак та підготовка фахівців у цих сферах; { Статтю 9 доповнено пунктом 76 згідно із Законом N 3447-IV ( 3447-15 ) від 21.02.2006 }

77) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) предметами мистецтва, колекціонування та антикваріату. { Статтю 9 доповнено пунктом 77 згідно із Законом N 535-V ( 535-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 10. Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання - заявника:

найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік ( 756-2001-п ) яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п’ятою цієї статті.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому цим Законом.

У разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності суб’єкт господарювання, який здійснює цей вид господарської діяльності, зобов’язаний подати протягом 30 робочих днів з дня визначення органу ліцензування заяву та відповідні документи, передбачені цією статтею, для отримання ліцензії на провадження цього виду господарської діяльності. { Статтю 10 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом N 994-V ( 994-16 ) від 27.04.2007 }

Ліцензія в цьому випадку видається в порядку, визначеному цим Законом. Відсутність ліцензійних умов на провадження певного виду господарської діяльності, щодо якого запроваджується ліцензування, не є підставою для відмови у видачі ліцензії. { Статтю 10 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом N 994-V ( 994-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 11. Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Стаття 12. Особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів

З метою забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів, застосування новітніх технологій і обладнання, створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів, ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів.

Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензій встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачене законами України.

Оголошення про проведення конкурсів на отримання ліцензій дається органом ліцензування не пізніше ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензії і підлягає обов’язковій публікації в офіційних друкованих виданнях.

Для участі у конкурсі на отримання ліцензії на конкурсній основі суб’єкти господарювання не пізніше ніж за тридцять календарних днів до дня проведення конкурсу подають до органу ліцензування повідомлення про намір взяти участь у конкурсі, а також інші документи, передбачені порядком проведення конкурсу на отримання ліцензії для виду діяльності, що підлягає ліцензуванню на конкурсній основі.

Рішення про результати конкурсу оформлюється протоколом і затверджується керівником органу ліцензування у строк не пізніше ніж п’ять робочих днів з дати проведення конкурсу.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії за результатами конкурсу або про відмову у видачі ліцензії за результатами конкурсу надсилається (видається) заявнику в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати затвердження рішення про результати конкурсу.

Рішення про результати конкурсу може бути оскаржено у судовому порядку.

У разі анулювання ліцензії, виданої за результатами конкурсу, орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати прийняття рішення про її анулювання зобов’язаний оголосити конкурс на отримання ліцензії, яка була анульована.

У разі, коли ліцензіат протягом шести місяців не провадить господарську діяльність згідно з отриманою за результатами конкурсу ліцензією, орган ліцензування має право анулювати таку ліцензію.

До видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, відносяться:

видобування уранових руд;

видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлюваний ліцензійними умовами;

надання послуг радіозв’язку (з використанням радіочастот).

Стаття 13. Відомості, які містить ліцензія

На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 цього Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якого видається ліцензія;

найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності;

ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів;

місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності;

дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

строк дії ліцензії;

посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

дата видачі ліцензії;

наявність додатку (із зазначенням кількості сторінок). ( Частину третю статті 13 доповнено абзацом згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу.

Стаття 14. Видача ліцензії

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії.

За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

У разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської

діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати
до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії
ліцензії, а також документи відповідно до статті 10 цього Закону.

У разі ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, або у разі припинення провадження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності згідно з отриманою ліцензією ліцензіат зобов’язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації такої філії або іншого відокремленого підрозділу або з дати припинення діяльності такою філією або іншим відокремленим підрозділом подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі. Орган ліцензування повинен внести відповідні зміни до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня з дати надходження такого повідомлення.

У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом.

Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії.

Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу. { Статтю 14 доповнено частиною згідно із Законом N 2344-III ( 2344-14 ) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 961-V ( 961-16 ) від 19.04.2007 }

Стаття 15. Плата за видачу ліцензій

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

( Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2005 рік згідно із Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004 ) ( Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) ( Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002 ) ( Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2002 рік згідно із Законом N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001 ) ( Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2001 рік згідно із Законом N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) Установити розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) вартістю 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією:

на кожну особу, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах;

на кожний пункт тоталізатора - при провадженні букмекерської діяльності;

на кожний електронний сервер - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино;

на кожний гральний зал - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор.
( Частина третя статті 15 в редакції Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) видається строком на п’ять років. ( Статтю 15 доповнено частиною згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

Стаття 16. Переоформлення ліцензії

Підставами для переоформлення ліцензії є:

зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я, по батькові фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності;

зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності;

зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, вказаного в статті 9 цього Закону.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов’язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.

У разі переоформлення ліцензії у зв’язку із змінами, пов’язаними з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, зазначеного в статті 9 цього Закону, якщо ця зміна пов’язана з намірами ліцензіата розширити свою діяльність, ліцензія переоформляється в порядку і в строки, передбачені для видачі ліцензії.

Одночасно з переоформленою на новому бланку ліцензією орган ліцензування на підставі даних ліцензійного реєстру безкоштовно видає ліцензіату засвідчені ним копії такої ліцензії.

У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.

Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася.

За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи про переоформлення ліцензії, може провадити свою діяльність на підставі довідки про прийняття заяви про переоформлення ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі подання заяви про переоформлення ліцензії.

Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Стаття 17. Зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії

Ліцензіат зобов’язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

На підставі документів, поданих ліцензіатом до органу ліцензування, орган ліцензування може прийняти рішення про анулювання ліцензії у строки, передбачені цим Законом.

Підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є неможливість ліцензіата згідно з поданими документами забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності, на який видана ліцензія.

Стаття 18. Видача дубліката ліцензії

Підставами для видачі дубліката ліцензії є:

втрата ліцензії;

пошкодження ліцензії.

У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов’язаний звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якої додається документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.

Якщо бланк ліцензії непридатний для користування внаслідок його пошкодження, ліцензіат подає відповідному органу ліцензування:

заяву про видачу дубліката ліцензії;

непридатну для користування ліцензію;

документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.

Строк дії дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який зазначався у втраченій або пошкодженій ліцензії.

Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може провадити свою діяльність на підставі довідки про подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі подання заяви про видачу дубліката ліцензії.

Орган ліцензування зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.

У разі видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була втрачена або пошкоджена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.

За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії справляється плата у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Стаття 19. Ліцензійні справи та ліцензійний реєстр

Орган ліцензування після надходження заяви про видачу ліцензії формує ліцензійну справу щодо кожного суб’єкта, в якій зберігаються документи, що подаються суб’єктом господарювання для видачі, переоформлення ліцензії, видачі дублікатів ліцензії, документи, пов’язані із зміною даних в документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії, а також копії рішень органу ліцензування про видачу, переоформлення та анулювання ліцензії, про видачу дублікатів ліцензії, розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов.

Орган ліцензування фіксує дату надходження документів у журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Журнал обліку заяв та виданих ліцензій ведеться на кожний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Журнал обліку заяв і виданих ліцензій повинен містити відомості про заявника, дату надходження заяви на видачу ліцензії, номер та дату прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі, а також відомості про видачу копій ліцензії.

При видачі ліцензії у журналі обліку заяв та виданих ліцензій зазначаються дата видачі ліцензії, прізвище заявника, якого ознайомлено з ліцензійними умовами провадження певного виду господарської діяльності, що засвідчується його підписом.

Орган ліцензування несе відповідальність за зберігання ліцензійної справи.

Орган ліцензування формує і веде ліцензійний реєстр з певного виду господарської діяльності.

До ліцензійного реєстру заносяться:

відомості про суб’єкта господарювання - ліцензіата;

відомості про орган ліцензування, який видав ліцензію;

вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією;

дата прийняття рішення про видачу ліцензії та номер рішення;

серія та номер ліцензії;

строк дії ліцензії;

відомості про переоформлення ліцензії, видачу дубліката ліцензії, видачу копій ліцензії;

підстави, дата і номер розпорядження про необхідність усунення порушень ліцензійних умов;

підстави, дата і номер рішення про анулювання ліцензії;

підстави, дата і номер рішення про визнання ліцензії недійсною.

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування веде Єдиний ліцензійний реєстр, який містить відомості ліцензійних реєстрів та ідентифікаційні коди органів ліцензування.

Інформація, яка міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та ліцензійних реєстрах, є відкритою. За користування їх даними справляється плата, яка зараховується до Державного бюджету України.

Порядок формування, ведення та користування ліцензійними реєстрами, порядок надання відомостей з ліцензійних реєстрів до Єдиного ліцензійного реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Органи державної влади звільняються від плати за користування даними Єдиного ліцензійного реєстру та ліцензійних реєстрів.

Стаття 20. Нагляд і контроль у сфері ліцензування

Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування лише на підставі надходження до нього в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування.

Орган ліцензування під час перевірки надає спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування рішення та інші документи з питань ліцензування та забезпечує умови для проведення перевірки.

За результатами перевірки спеціально уповноважений орган з питань ліцензування складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику органу ліцензування, діяльність якого перевірялася, другий - зберігається спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

У разі виявлення порушень органом ліцензування законодавства у сфері ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше ніж за десять робочих днів з дати складання акта перевірки видає розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства у сфері ліцензування.

Орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов’язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про усунення виявлених порушень.

Контроль за наявністю ліцензії у суб’єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок. ( Статтю 20 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік.

Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.

Ліцензіат під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення.

Орган, що здійснює перевірку, за результатами перевірки складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику суб’єкта, який перевірявся, другий - зберігається органом, який здійснив перевірку.

Орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов’язаний в установлений у розпорядженні строк подати органу, який видав це розпорядження, інформацію про усунення порушень.

Державні контролюючі органи та органи місцевого самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов зобов’язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.

Стаття 21. Анулювання ліцензії

Підставами для анулювання ліцензії є:

заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності;

акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;

акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;

акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. ( Частину першу статті 21 доповнено абзацом згідно із Законом N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов’язковим запрошенням ліцензіата або його представників.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Запис про дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії.

У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов, акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов суб’єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Стаття 22. Відповідальність за порушення норм цього Закону

Посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно із законом.

До суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафів приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Стаття 23. Відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування

Шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

Стаття 24. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня опублікування.

2. До приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, які видані в установленому порядку до набрання чинності цим Законом і ліцензування яких передбачено цим Законом, діють до закінчення встановлених у них строків, а бланки цих ліцензій підлягають заміні на бланки ліцензій єдиного зразка протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Кабінету Міністрів України у місячний строк після набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом;

привести свої рішення у відповідність з цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом;

розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом.

5. Внести зміни до Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 14, ст. 168; Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 30, ст. 232; 1998 р., N 17, ст. 80, N 26, ст. 158; 1999 р., N 7, ст. 52, N 8, ст. 60, N 36, ст. 317, N 38, ст. 350, N 42-43, ст. 378, N 48, ст. 415; 2000 р., N 5, ст. 34, N 6-7, ст. 37):

( Абзац другий частини п’ятої статті 24 втратив чинність на підставі Кодексу N 436-IV ( 436-15 ) від 16.01.2003 )

статтю 4 викласти в такій редакції:

"Стаття 4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

Діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" ( 60/95-ВР ).

Діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку.

Діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов’язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України".

Президент України                                         Л.КУЧМА

м. Київ, 1 червня 2000 року
N 1775-III

а как поступит авантюрист вы можете узнать на onsmi.net



Добавлено в (Про міліцію) admin от 10-04-2008
З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про міліцію

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 4, ст. 20 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 583-XII ( 583-12 ) від 25.12.90, ВВР, 1991, N 4, ст. 21 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2484-XII ( 2484-12 ) від 19.06.92, ВВР, 1992, N 36, ст.526 N 2932-XII ( 2932-12 ) від 26.01.93, ВВР, 1993, N 11, ст. 83 }

{ Про поширення дії додатково див. Постанову ВР N 3135-XII ( 3135-12 ) від 22.04.93, ВВР, 1993, N 22, ст.234 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 62/94-ВР від 28.06.94, ВВР, 1994, N 26, ст.216 N 101/95-ВР від 14.03.95, ВВР, 1995, N 15, ст.102 N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст. 35 }

{ Про поширення дії додатково див. Закон N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99, ВВР, 1999, N 34, ст.298 }

{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішеннях Конституційного Суду
N 5-рп/99 ( v005p710-99 ) від 03.06.99
N 8-рп/99 ( v008p710-99 ) від 06.07.99 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79 N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213 N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 N 2537-III ( 2537-14 ) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 40, ст.193 N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117 N 3033-III ( 3033-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 26, ст.176 N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 N 1181-IV ( 1181-15 ) від 18.09.2003, ВВР, 2004, N 10, ст. 95 N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004, ВВР, 2004, N 23, ст.323 N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.434 N 1961-IV ( 1961-15 ) від 01.07.2004, ВВР, 2005, N 1, ст.1 N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.187 N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.263 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96 N 3537-IV ( 3537-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 34, ст.292 N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006, ВВР, 2006, N 51, ст.519 N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66 N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194 N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.442 N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253 N 540-VI ( 540-17 ) від 18.09.2008 }

{ У тексті Закону найменування "Українська РСР" і "Рада Міністрів" замінено відповідно найменуваннями "Україна" і "Кабінет Міністрів" згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 }

{ У тексті Закону слова "Республіці Крим" та "Криму" замінено словами "Автономній Республіці Крим" згідно із Законом N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 - дію Закону зупинено на 2005 рік згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005; дію Закону зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 }

{ У тексті Закону слова "Ради народних депутатів" у всіх відмінках замінено словом "ради" у відповідному відмінку згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.263 }

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Міліція в Україні

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Стаття 2. Основні завдання міліції

Основними завданнями міліції є:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорона і забезпечення громадського порядку;
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху;
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Стаття 3. Принципи діяльності міліції

Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.
Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.
У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об’єднань. ( Частина третя статті 3 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )

Стаття 4. Правова основа діяльності міліції

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
( Стаття 4 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )

Стаття 5. Діяльність міліції та права громадян

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов’язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт.
Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого.
Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки, й зобов’язана дати їм пояснення з цього приводу.
Міліція:
забезпечує затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб;
негайно, але не пізніш як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місцеперебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги - захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання;
забезпечує харчування затриманих осіб три рази на добу за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України;
у разі необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам.
( Частина п’ята статті 5 в редакції Закону N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
У разі заявлення затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника. ( Статтю 5 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Про заявлення вимоги про залучення захисника або про відмову у залученні захисника у протоколі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої (взятої під варту) особи. ( Статтю 5 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції:
повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскаржувати їх у суді;
надаються усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції України ( 254к/96-ВР ), права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді - роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;
забезпечується можливість з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
( Статтю 5 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
У разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. При цьому такі особи звільняються від сплати державного мита. ( Статтю 5 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Відшкодуванню підлягають у повному обсязі:
1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності працівників міліції;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим;
3) суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;
4) моральна шкода.
( Статтю 5 доповнено частиною десятою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ( Статтю 5 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. ( Статтю 5 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом. ( Статтю 5 доповнено частиною тринадцятою згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )

Стаття 6. Сприяння державних органів, громадських об’єднань, трудових колективів і громадян у виконанні завдань міліції

Державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.

Стаття 7. Організація міліції та її підпорядкованість

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:
кримінальної міліції;
міліції громадської безпеки;

{ Абзац частини першої статті 7 втратив чинність у зв’язку з втратою чинності Закону N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 на підставі Закону N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

транспортної міліції;
державної автомобільної інспекції;
міліції охорони;
судової міліції; ( Частину першу статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 - щодо набуття чинності див. "Прикінцеві положення" Закону )
спеціальної міліції.
Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України. { Частина третя статті 7 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 }
{ Частину третю статті 7 виключено на підставі Закону N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 - дію змін зупинено на 2005 рік згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; дію змін зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005; дію Закону зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006; Закон втратив чинність на підставі Законів N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.
{ Частину четверту статті 7 виключено на підставі Закону N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 - дію змін зупинено на 2005 рік згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; дію змін зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005; дію Закону зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006; Закон втратив чинність на підставі Законів N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

Права і обов’язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону.
У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. ( Частина шоста статті 7 в редакції Закону N 62/94-ВР від 28.06.94 )
Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України. ( Частина сьома статті 7 в редакції Закону N 62/94-ВР від 28.06.94 )
В Автономній Республіці Крим міліцією керує заступник Міністра внутрішніх справ України - начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим; в областях, містах, районах міліцією, крім транспортної, керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті, начальники міських і районних відділів (управлінь) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті. ( Частина восьма статті 7 в редакції Закону N 62/94-ВР від 28.06.94 )
Керівництво транспортною міліцією здійснюється у порядку, що визначається Міністерством внутрішніх справ України. ( Статтю 7 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом N 62/94-ВР від 28.06.94 )
Заступник Міністра внутрішніх справ України - начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України. ( Статтю 7 доповнено частиною десятою згідно із Законом N 62/94-ВР від 28.06.94 )
Начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України. { Статтю 7 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом N 62/94-ВР від 28.06.94, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 - дію Закону зупинено на 2005 рік згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005; дію Закону зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006; із змінами, внесеними згідно із Законами N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }
Начальники міських, районних, лінійних відділів (управлінь), головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті та на транспорті призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України за поданням відповідно заступника Міністра внутрішніх справ України - начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті. ( Статтю 7 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом N 62/94-ВР від 28.06.94 )
Заступник Міністра внутрішніх справ України - начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах та начальники їх міських і районних відділів (управлінь) один раз на рік звітують перед відповідними Радами про стан боротьби із злочинністю та охорони громадського порядку. ( Статтю 7 доповнено частиною тринадцятою згідно із Законом N 62/94-ВР від 28.06.94 )

{ Стаття 7-1 втратила чинність у зв’язку з втратою чинності Закону N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 на підставі Закону N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

Стаття 8. Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між Міністерством внутрішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції

Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між Міністерством внутрішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між Міністерством внутрішніх справ України та цими органами і організаціями.
( Стаття 8 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )

Стаття 9. Залучення до виконання завдань міліції інших працівників органів внутрішніх справ

До виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі із злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи. На них (осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, а також курсантів, слухачів, ад’юнктів, інших атестованих працівників, в тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань), поширюються права і обов’язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. ( Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, N 1181-IV ( 1181-15 ) від 18.09.2003 )
Ці ж права, обов’язки, відповідальність та гарантії правового і соціального захисту поширюються також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують завдання по охороні громадського порядку, громадської безпеки або до службових обов’язків яких входить виконання зазначених завдань.

Р о з д і л II

ОБОВ’ЯЗКИ І ПРАВА МІЛІЦІЇ

Стаття 10. Основні обов’язки міліції

Міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана:
1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
3) приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;
4) здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; ( Пункт 4 статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )
5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них;
6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;
7) проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;
8) виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення;
9) розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;
10) проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях;
11) виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду;
12) забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснювати контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів; ( Пункт 12 частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )
13) давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів;
14) контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства;
15) повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків, врятування людей і подання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду;
16) брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій;
17) сприяти забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; ( Пункт 17 частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3033-III ( 3033-14 ) від 07.02.2002 )
18) охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства;
19) забезпечувати збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживати заходів до повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна;
20) охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб;
21) у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування; ( Пункт 21 статті 10 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )
21-1) здійснювати за рішенням суду привід осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, до протитуберкульозного закладу; { Частину першу статті 10 доповнено пунктом 21-1 згідно із Законом N 3537-IV ( 3537-15 ) від 15.03.2006 }
22) здійснювати привід до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу;
23) подавати у межах наданих прав допомогу народним депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;
24) подавати у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування;
25) забезпечувати у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну; ( Пункт 25 статті 10 в редакції Закону N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )
26) забезпечувати в межах своїх повноважень виконання та контроль рішень сільських, селищних, міських рад із питань охорони громадського порядку, торгівлі, утримання тварин у домашніх умовах, додержання тиші в громадських місцях тощо, а також контролювати утримання в належній чистоті територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах; ( Пункт 26 частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, в редакції Закону N 1745-IV ( 1745-15 ) від 03.06.2004 )
27) забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять;
28) забезпечувати згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функції щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу; ( Частину першу статті 10 доповнено пунктом 28 згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
29) забезпечувати затриманим або заарештованим (взятим під варту) особам право на юридичний захист у порядку, передбаченому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами; ( Частину першу статті 10 доповнено пунктом 29 згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
30) надавати допомогу державному виконавцю при проведенні виконавчих дій у випадках, передбачених законом. { Частину першу статті 10 доповнено пунктом 30 згідно із Законом N 540-VI ( 540-17 ) від 18.09.2008 }
Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції. ( Статтю 10 доповнено частиною другою згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )

Стаття 11. Права міліції

Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право:
1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу;
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;
4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - на строки і в порядку, передбачені законом;
осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, - на строк, встановлений судом, але не більше десяти діб; ( Абзац третій пункту 5 частини першої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;
неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування, - на строк до передачі законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей, але не більш як на 8 годин; { Абзац п’ятий пункту 5 частини першої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }
осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, - до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години; ( Абзац шостий пункту 5 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2484-12 від 19.06.92, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, - до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а при відсутності таких - до їх витвереження;
осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, - на строк до 30 діб з санкції прокурора;
осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, - на строк до 3 діб;
військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, - до передачі їх військовослужбовцям Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військового командування; ( Абзац десятий пункту 5 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )
осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до передачі їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години;
6) проводити огляд осіб, зазначених у пункті 5 цієї статті, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров’ю;
7) складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;
8) у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об’єднань або трудових колективів;
9) проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;
10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;
11) проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту;
12) проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень;
13) вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний облік в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію цим Законом;
14) проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством; ( Пункт 14 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )
15) входити безперешкодно у будь-який час доби:
а) на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;
б) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;
в) до житла чи до іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом обмежень. ( Підпункт "в" пункту 15 частини першої статті 11 в редакції Закону N 2537-III ( 2537-14 ) від 21.06.2001 )
У разі опору, вчинення протидії працівник міліції може вжити заходів до їх подолання, передбачених цим Законом;
16) перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;
17) одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ); ( Пункт 17 статті 11 в редакції Закону N 2932-12 від 26.01.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002 )
18) повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам, громадським об’єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею адміністративного правопорушення;
19) вносити відповідним державним органам, громадським об’єднанням або службовим особам, підприємствам, установам, організаціям обов’язкові до розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
20) відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;
21) обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також при наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам, наявність страхового поліса (сертифіката), про укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; проводити технічний огляд автомототранспорту; ( Абзац перший пункту 21 частини першої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1961-IV ( 1961-15 ) від 01.07.2004 )
організовувати при необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права керування транспортними засобами;
використовувати передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи навколишнього середовища або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках;
відвідувати підприємства, установи й організації для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
вимагати від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт, інших заходів на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги по забезпеченню громадської безпеки;
22) анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх дальшого зберігання, вилучати при необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;
анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством;
оглядати з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними;
оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання;
23) вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;
24) вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення по фактах порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції міліції, а також у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводити перевірки по фактах порушення законодавства, контроль за додержанням якого віднесено до компетенції міліції, вимагати проведення інвентаризацій і ревізій відповідних сфер фінансово-господарської діяльності.
Органи міліції вправі приступити до проведення перевірки суб’єктів господарської діяльності за умови наявності направлення на перевірку, яке складається за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України. У направленні на перевірку зазначаються дата його видачі, назва підрозділу міліції, мета, вид, підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб підрозділу міліції, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника підрозділу міліції, скріпленого печаткою органу міліції;
за рішенням суду в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, витребувати і вилучати оригінали документів, що свідчать про правопорушення, зразки сировини і продукції, а до ухвалення такого рішення суду - в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, вивчати документи, що свідчать про правопорушення, за рахунок відповідного органу міліції робити з них копії із залишенням особам, щодо яких проводиться перевірка, опису документів, з яких виготовлено копії, опечатувати каси, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі;
( Пункт 24 частини першої статті 11 в редакції Закону N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
25) користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Працівники підрозділів міліції на транспорті у межах обслуговуваних дільниць, крім цього, мають право на безплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред’явленні службового посвідчення і посвідчення про відрядження. В разі невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд незалежно від наявності місць;
26) використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію.
Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог статті 25 цього Закону та інших актів чинного законодавства;
27) користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв’язку, що належать громадянам, - за їх згодою; ( Пункт 27 статті 11 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )
28) користуватися безплатно засобами масової інформації з метою встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які пропали безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю подання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв’язку з виконанням міліцією покладених на неї обов’язків.
Службові особи, які без поважних причин відмовились подати допомогу працівникові міліції в реалізації його прав, передбачених пунктами 24-28 статті 11, підлягають відповідальності за чинним законодавством;
29) матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю;
30) зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю;
31) видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку. ( Статтю 11 доповнено пунктом 31 згідно із Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )
При здійсненні заходів із запобігання, виявлення і розкриття злочинів у сфері податкового законодавства права, передбачені пунктами 2, 3, абзацами другим, третім, четвертим, шостим пункту 5, пунктами 6-19, 23-31 частини першої цієї статті, надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції. ( Статтю 11 доповнено частиною згідно із Законом N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року; в редакції Закону N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )

Р о з д і л III

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Стаття 12. Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.
У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.
Про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, а також про будь-які ушкодження або смерть, які спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві. ( Частина статті 12 в редакції Закону N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 )
Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
( Дію статті 12 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )

Стаття 13. Застосування засобів впливу

Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків.
Міліція може направляти спеціальні підрозділи міліції для забезпечення проведення контролюючими органами перевірок суб’єктів господарської діяльності лише за рішенням судді або суду.
Дозвіл на направлення спеціального підрозділу міліції надається лише у випадках, коли перевірка проводиться в рамках розслідування кримінальних справ.
Органам міліції забороняється використовувати фізичний та психологічний вплив для забезпечення проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб’єктів господарської діяльності, у тому числі шляхом демонстрації зброї, спеціальних засобів, погроз їх застосування.
( Стаття 13 в редакції Закону N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005 ) ( Дію статті 13 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )

Стаття 14. Застосування спеціальних засобів

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:
1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
( Дію пункту 1 частини першої статті 14 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
2) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;
3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;
( Дію пункту 3 частини першої статті 14 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;
5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;
6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;
7) для звільнення заложників.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.
( Дію частини другої статті 14 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров’я України і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації. ( Частина третя статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )
( Дію частини третьої статті 14 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )

Стаття 15. Застосування вогнепальної зброї

Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:
1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заложників;
2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека; ( Пункт другий частини першої статті 15 в редакції Закону N 101/95-ВР від 14.03.95 )
( Дію пункту 2 частини першої статті 15 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;
( Дію пункту 3 частини першої статті 15 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;
5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;
( Дію пункту 5 частини першої статті 15 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.
Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.
( Дію частини другої статті 15 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.
( Дію частини третьої статті 15 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )

( Частину четверту статті 15 виключено на підставі Закону N 101/95-ВР від 14.03.95 )

?    Стаття 15-1. Гарантії особистої безпеки озброєного
працівника міліції

Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєнні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб, працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.
Спроба особи, яку затримує працівник міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.
( Закон доповнено статтею 15-1 згідно з Законом N 101/95-ВР від 14.03.95 ) ( Дію статті 15-1 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )

Р о з д і л IV

СЛУЖБА В МІЛІЦІЇ

Стаття 16. Особовий склад міліції

Особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення.
Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є працівником міліції, тягне за собою відповідальність за законом. ( Дія частини третьої статті 16 поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ згідно з Постановою ВР N 3135-12 від 22.04.93 )

Стаття 17. Прийняття на службу до міліції

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року. ( Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )
Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину.
( Дія статті 17 поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ згідно з Постановою ВР N 3135-12 від 22.04.93 )

Стаття 18. Проходження служби в міліції

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку військовозобов’язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. { Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }

{ Частину третю статті 18 виключено на підставі Закону N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }

Працівник міліції, який є депутатом місцевої ради, прикомандировується на час постійної роботи до відповідної місцевої ради з залишенням на службі в органах внутрішніх справ. По закінченні постійної роботи в Раді або раніше цього строку депутат місцевої ради за його бажанням направляється в розпорядження Міністерства внутрішніх справ України з правом зайняття попередньої або за його згодою іншої рівноцінної посади. ( Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )
При звільненні зі служби в міліції за ініціативою адміністрації у разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення в суд. ( Частина п’ята статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України.
Працівники міліції вправі створювати професійні спілки. Вони не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. ( Частина сьома статті 18 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )
Працівникам міліції забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, а так само організовувати страйки або брати в них участь. ( Частина восьма статті 18 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )
( Дія статті 18 поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ згідно з Постановою ВР N 3135-12 від 22.04.93 )

Стаття 19. Оплата праці працівників міліції

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
{ Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 } { Дія частини першої статті 19 поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ згідно з Постановою ВР N 3135-12 від 22.04.93 }
Органи місцевого самоврядування можуть провадити для працівників міліції додаткові виплати понад встановлені Кабінетом Міністрів України розміри.
{ Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

( Частину третю статті 19 виключено на підставі Закону N 2484-12 від 19.06.92 )

Р о з д і л V

ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА ЇХ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

{ Назва розділу V із змінами, внесеними згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

Стаття 20. Правове становище працівників міліції

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами.
Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції.
Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством.
Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

Стаття 21. Правовий захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом. ( Частина перша статті 21 в редакції Закону N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )
( Дію частини першої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім’ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій. ( Частина друга статті 21 в редакції Закону N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )
( Дію частини другої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
( Дію частини третьої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сім’ї, вчинені у зв’язку з його попередньою службовою діяльністю, а так само щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, та членів її сім’ї, тягнуть за собою відповідальність за законом. ( Статтю 21 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )
Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не пов’язані із службовою діяльністю.
( Дію частини п’ятої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.
( Дію частини шостої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 )
У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті. ( Частина сьома статті 21 в редакції Закону N 2484-12 від 19.06.92 )
( Дію частини сьомої статті 21 поширено на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України згідно із Законом N 834-XIV ( 834-14 ) від 06.07.99 ) ( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92 )

Стаття 22. Соціальний захист працівників міліції

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.
Жила площа працівникам міліції, в тому числі працюючим на транспорті, надається місцевими радами, відповідними міністерствами та відомствами у першочерговому порядку.
Працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива в межах норм, встановлених законодавством. { Частина четверта статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }
Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством.
Пільги на безплатне забезпечення житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами працівникам міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, а також пільги працівникам міліції по оплаті жилої площі, комунальних послуг і палива з 50-процентною знижкою надаються за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника міліції за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. { Статтю 22 доповнено частиною згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }
За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. { Частина статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2484-12 від 19.06.92, N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }
Працівники міліції мають право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку на 20 років з погашенням 50 процентів наданої позики за рахунок відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ України і місцевих бюджетів.
Місцеві ради можуть продавати на пільгових умовах житло працівникам міліції із знижкою до 50 процентів його вартості.
Міліція може мати службовий житловий фонд.
Працівникам міліції, які використовують у службових цілях особистий транспорт, виплачується грошова компенсація у встановлених розмірах.
Для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.
Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
Місцеві ради можуть встановлювати й інші не передбачені цим Законом гарантії соціальної захищеності працівників міліції.
( Офіційне тлумачення положень частини четвертої та п’ятої статті 22 Закону див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/99 ( v005p710-99 ) від 03.06.99; частини шостої статті 22 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/99 ( v008p710-99 ) від 06.07.99 )

Стаття 23. Виплата одноразової грошової допомоги у разі
загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції
та компенсація заподіяння шкоди його майну

{ Назва статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

{ Частину першу статті 23 виключено на підставі Закону N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

{ Частину другу статті 23 виключено на підставі Закону N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

У разі загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім’ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України ( 707-2007-п ).
{ Частина третя статті 23 в редакції Закону N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }
За сім’єю загиблого працівника міліції зберігається право на одержання жилої площі. Їй надається позачергово жила площа протягом трьох місяців з дня загибелі працівника міліції у приватну власність.
За дітьми працівника міліції, який загинув або помер у зв’язку з виконанням службових обов’язків, до досягнення ними повноліття, а також за непрацездатними членами сім’ї, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги по оплаті житла, комунальних послуг, палива.
( Частина п’ята статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2932-12 від 26.01.93 )
У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п’ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров’я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
{ Частина шоста статті 23 в редакції Закону N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }
У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) працівника міліції не повинен бути меншим від 100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цих сум.
{ Статтю 23 доповнено частиною згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 - набирає чинності з 1 січня 2008 року }
Якщо працівник міліції та члени його сім’ї одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.
{ Статтю 23 доповнено частиною згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }
Збитки, завдані майну працівника міліції чи його близьким родичам у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі і за рахунок коштів відповідного бюджету.
Положення частин третьої - дев’ятої цієї статті поширюються на осіб, залучених до заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, а також на пенсіонерів міліції.
{ Статтю 23 доповнено частиною згідно із Законом N 2484-12 від 19.06.92; із змінами, внесеними згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

Стаття 23-1. Пенсійне забезпечення працівників міліції

Пенсійне забезпечення працівників міліції після звільнення їх зі служби в органах внутрішніх справ здійснюється в порядку та на умовах, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ).
{ Закон доповнено статтею 23-1 згідно із Законом N 328-V ( 328-16 ) від 03.11.2006 }

Стаття 24. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством. { Частина перша статті 24 в редакції Законів N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }
Пільги, компенсації та гарантії, встановлені цим Законом, надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ (підприємств, організацій) у кошторисах або фінансових планах. { Частина друга статті 24 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }
Загальна структура та чисельність Міністерства внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України. Гранична чисельність працівників центрального апарата Міністерства внутрішніх справ України затверджується Кабінетом Міністрів України. { Частина третя статті 24 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }
{ Щодо дії частини третьої статті 24 додатково див. Закони N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004, N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 }
Чисельність підрозділів міліції, що здійснюють охорону об’єктів за договорами, і перелік таких об’єктів встановлюються в цілому по республіці Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України.
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад надають безоплатно органам і підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції - приміщення для роботи, обладнані меблями і засобами зв’язку. ( Частина п’ята статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )
Підрозділам міліції, які утримуються за рахунок коштів, що надходять на підставі договорів, відповідні міністерства і відомства надають безоплатно службові приміщення, обладнані меблями і засобами зв’язку, транспорт, криміналістичну та іншу техніку.
Підприємства, установи й організації за згодою трудових колективів можуть виділяти міліції додаткові кошти, транспорт та іншу техніку, необхідні для охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю.
Підрозділам міліції на залізничному, водному та повітряному транспорті відповідні транспортні відомства безоплатно надають службові приміщення, обладнані меблями, засобами зв’язку, і несуть витрати по їх експлуатації.

Стаття 25. Відповідальність працівників міліції

Працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Працівник міліції, який виконує свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.
Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.
Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Р о з д і л VI

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ

Стаття 26. Контроль за діяльністю міліції

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції ради.
Місцеві ради, здійснюючи контроль за роботою міліції, не втручаються в її оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність. ( Частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 27. Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції

Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Голова Верховної Ради України                         Л. КРАВЧУК

м. Київ, 20 грудня 1990 року
N 565-XII

Все лучшие новости - стиль и жизнь Вы можете узнать на блоге о моде http://tolmach.org.ru.



З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про оподаткування прибутку підприємств

( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 335/94-ВР від 28.12.94, ВВР 1995, N 4, ст. 29 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 397/95-ВР від 20.10.95, ВВР, 1995, N 38, ст.286 N 143/96-ВР від 24.04.96, ВВР, 1996, N 25, ст.101 N 303/96-ВР від 10.07.96, ВВР, 1996, N 41, ст.192 N 483/96-ВР від 12.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст.302 }

{ В редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.97, ВВР, 1997, N 27, ст.181 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 535/97-ВР від 19.09.97, ВВР, 1997, N 47, ст.294 N 607/97-ВР від 04.11.97, ВВР, 1998, N 2, ст. 7 N 639/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 35 N 793/97-ВР від 30.12.97, ВВР, 1998, N 18, ст. 94 N 25/98-ВР від 15.01.98, ВВР, 1998, N 25, ст.147 N 98/98-ВР від 10.02.98, ВВР, 1998, N 26, ст.151 N 269-XIV ( 269-14 ) від 20.11.98, ВВР, 1999, N 1, ст.1 N 285-XIV ( 285-14 ) від 01.12.98, ВВР, 1999, N 2-3, ст.21 N 309-XIV ( 309-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст.33 N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст.35 N 317-XIV ( 317-14 ) від 16.12.98, ВВР, 1999, N 2-3, ст.22 N 320-XIV ( 320-14 ) від 17.12.98, ВВР, 1999, N 5-6, ст.39 N 371-XIV ( 371-14 ) від 29.12.98, ВВР, 1999, N 8, ст.55 N 393-XIV ( 393-14 ) від 14.01.99, ВВР, 1999, N 9-10, ст.66 N 403-XIV ( 403-14 ) від 15.01.99, ВВР, 1999, N 15, ст.83 N 484-XIV ( 484-14 ) від 16.03.99, ВВР, 1999, N 17, ст.114 N 515-XIV ( 515-14 ) від 18.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.140 N 568-XIV ( 568-14 ) від 06.04.99, ВВР, 1999, N 28, ст.229 N 722-XIV ( 722-14 ) від 03.06.99, ВВР, 1999, N 32, ст.264 N 934-XIV ( 934-14 ) від 14.07.99, ВВР, 1999, N 38, ст.338 - Закон діє до 01.01.2002 року N 971-XIV ( 971-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 38, ст.352 N 973-XIV ( 973-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 39, ст.356 N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 39, ст.357 N 1133-XIV ( 1133-14 ) від 07.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.418 N 1157-XIV ( 1157-14 ) від 19.10.99, ВВР, 1999, N 50, ст.435 N 1160-XIV ( 1160-14 ) від 19.10.99, ВВР, 1999, N 50, ст.437 N 1278-XIV ( 1278-14 ) від 03.12.99, ВВР, 2000, N 2, ст. 16 N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 1375-XIV ( 1375-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.78 N 1458-III ( 1458-14 ) від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 14-15-16, ст.121 N 1523-III ( 1523-14 ) від 02.03.2000, ВВР, 2000, N 20, ст.149 N 1559-III ( 1559-14 ) від 16.03.2000, ВВР, 2000, N 22, ст.172 N 1606-III ( 1606-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 25, ст.197 N 1608-III ( 1608-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 26, ст.209 N 1694-III ( 1694-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.254 N 1715-III ( 1715-14 ) від 11.05.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.260 N 1749-III ( 1749-14 ) від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.283 N 1805-III ( 1805-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 39, ст.333 N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318 N 1812-III ( 1812-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.319 N 1841-III ( 1841-14 ) від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.393 N 1926-III ( 1926-14 ) від 13.07.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.363 N 1953-III ( 1953-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.375 N 1954-III ( 1954-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.370 N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.377 N 1991-III ( 1991-14 ) від 21.09.2000 - набирає чинності з 01.01.2001, ВВР, 2000, N 48, ст.406 N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10 N 2136-III ( 2136-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 4, ст.17 N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 N 2199-III ( 2199-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 7, ст.36 N 2211-III ( 2211-14 ) від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.46 N 2323-III ( 2323-14 ) від 22.03.2001, ВВР, 2001, N 20, ст.96 N 2355-III ( 2355-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.114 N 2406-III ( 2406-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 32, ст.169 N 2410-III ( 2410-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 30, ст.143 N 2711-III ( 2711-14 ) від 20.09.2001, ВВР, 2002, N 2, ст.11 N 2712-III ( 2712-14 ) від 20.09.2001, ВВР, 2002, N 2, ст.12 - набуває чинності з 01.01.2002 року N 2744-III ( 2744-14 ) від 04.10.2001, ВВР, 2002, N 5, ст. 31 N 2779-III ( 2779-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 9, ст. 68 N 2831-III ( 2831-14 ) від 29.11.2001, ВВР, 2002, N 8, ст. 63 N 2866-III ( 2866-14 ) від 29.11.2001, ВВР, 2002, N 10, ст.78 - набуває чинності з 01.01.2002 року N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92 N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 N 2975-III ( 2975-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.122 N 3045-III ( 3045-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.192 N 3073-III ( 3073-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 31, ст.214 N 3118-III ( 3118-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.238 }

{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2002 ( v011p710-02 ) від 13.06.2002 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 40-IV ( 40-15 ) від 04.07.2002, ВВР, 2002, N 36, ст.266 N 43-IV ( 43-15 ) від 04.07.2002, ВВР, 2002, N 35, ст.259 N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, ВВР, 2003, N 12, ст.88 - додатково див. Закон N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86 N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст.87 N 440-IV ( 440-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.99 N 601-IV ( 601-15 ) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.162 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 N 777-IV ( 777-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.249 N 849-IV ( 849-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 33-34, ст.267 N 856-IV ( 856-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 36, ст.280 N 889-IV ( 889-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 37, ст.308 N 911-IV ( 911-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 39, ст.334 N 973-IV ( 973-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.363 N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 N 1158-IV ( 1158-15 ) від 15.10.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.67 N 1300-IV ( 1300-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 14, ст.195 N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 N 1624-IV ( 1624-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 26, ст.360 N 1701-IV ( 1701-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 35, ст.412 N 1702-IV ( 1702-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.393 N 1801-IV ( 1801-15 ) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 43-44, ст.493 N 1868-IV ( 1868-15 ) від 24.06.2004, ВВР, 2004, N 46, ст.511 N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, ВВР, 2004, N 52, ст.563 N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.103 N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.114 N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 N 2377-IV ( 2377-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 2642-IV ( 2642-15 ) від 03.06.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.363 N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427 N 2711-IV ( 2711-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.430 N 2771-IV ( 2771-15 ) від 07.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.441 N 2772-IV ( 2772-15 ) від 07.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.442 N 2960-IV ( 2960-15 ) від 06.10.2005, ВВР, 2006, N 2-3, ст.35 N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96 N 3317-IV ( 3317-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 18, ст.155 N 3333-IV ( 3333-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.182 N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006, ВВР, 2007, N 3, ст.31 N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66 N 760-V ( 760-16 ) від 16.03.2007, ВВР, 2007, N 23, ст.301 N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440 N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253 }

{ У тексті Закону слова "підприємницька діяльність", "виробнича діяльність", "основна діяльність" (крім слів "основна діяльність" у підпунктах 5.2.5, 5.3.1, 5.4.10, 12.2.3, у пунктах 5.4, 7.11 та статті 14) у всіх відмінках замінено словами "господарська діяльність" у відповідних відмінках згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 }

( Дію Закону зупинено для сільськогосподарських товаровиробників - учасників експерименту по запровадженню єдиного податку на території Глобинського району Полтавської області, Старобешівського району Донецької області та Ужгородського району Закарпатської області з питань оподаткування згідно із Законом N 25/98-ВР від 15.01.98 )

( Дію Закону зупинено для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку з питань оподаткування, за винятком пунктів 7.7, 7.8 і 13.1, 13.2, 13.6, 13.7 та 13.8 згідно із Законом N 320-XIV ( 320-14 ) від 17.12.98 )

( Зупинено на 2004 рік дію підвищених норм амортизації, встановлених Законом N 349-IV ( 349-15 ) від
24.12.2002 для основних фондів групи 1, 2, 3,
крім дії цих норм до амортизації витрат, здійснених платником
податку після 1 січня 2004 року у зв’язку з придбанням
(виготовленням) нових основних фондів групи 1, 2, 3, які
використовуються у виробничій діяльності платника податку та
які раніше не були в експлуатації, а також витрат на
поліпшення зазначених новопридбаних (виготовлених) основних
фондів, понесених платником податку після 1 січня 2004 року
згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 )


Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1.1. Матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

1.2. Нематеріальний актив - об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

1.3. Кошти - гривня або іноземна валюта.

1.4. Цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

1.5. Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.
До деривативів належать:
1.5.1. Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.
При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту такого форвардного контракту.
Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов’язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.
Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

1.5.2. Ф’ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.
При цьому будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

1.5.3. Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов’язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.
Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов’язань опціонного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту опціону.
Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

1.5.4. Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляються на:

а) фондовий дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів встановлюються державним органом, на який покладаються функції регулювання ринку цінних паперів;
б) валютний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів установлюються Національним банком України;
в) товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку.

1.6. Товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

1.7. Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку.

1.8. Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. ( Пункт 1.8 статті 1 в редакції Закону N 1523-III ( 1523-14 ) від 02.03.2000 )

1.9. Дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів. ( Абзац другий пункту 1.9 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 ) ( Пункт 1.9 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2831-III ( 2831-14 ) від 29.11.2001, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.10. Проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: ( Абзац перший пункту 1.10 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
платіж за використання коштів, залучених у депозит;
платіж за придбання товарів у розстрочку.

( Абзац п’ятий пункту 1.10 статті 1 виключено на підставі Закону N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99 )

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).
Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

1.11. Кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики: ( Пункт 1.11 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 285-XIV ( 285-14 ) від 01.12.98 )
1.11.1. Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства. ( Підпункт 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.11.2. Товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.
Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

1.11.3. Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:
кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. Правила емісії (випуску), продажу та погашення (викупу) зазначених цінних паперів, а також вимоги до їх емітентів встановлюються відповідним законодавством.
1.11.4. Інвестиційний податковий кредит - це відстрочка плати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм. ( Пункт 1.11 статті 1 доповнено підпунктом 1.11.4 згідно із Законом N 285-XIV ( 285-14 ) від 01.12.98 )

1.12. Торгівля у розстрочку - господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент.
Торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.
Правила торгівлі у розстрочку фізичним особам, які не є платниками цього податку, встановлюються Кабінетом Міністрів України. ( Абзац третій пункту 1.12 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.13. Депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.
До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов’язань однієї сторони договору перед іншою.
( Пункт 1.13 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.14. Ломбардна операція - операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу.
1.15. Резиденти - юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.
Дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

1.16. Нерезиденти - юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

1.17. Постійне представництво нерезидента в Україні (далі-постійне представництво) - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платники податку. ( Пункт 1.17 статті 1 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.18. Лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством. ( Абзац перший пункту 1.18 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.

1.18.1. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
( Підпункт 1.18.1 пункту 1.18 статті 1 в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.18.2. Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу;

якщо у лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об’єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Для цілей цього підпункту під терміном "строк фінансового лізингу" розуміється строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю) до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього лізингового платежу лізингоотримувачем, залежно від того, яка подія сталася раніше.

Незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього підпункту чи ні, сторони договору можуть визначити при укладенні договору таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. ( Абзац восьмий підпункту 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
( Підпункт 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.18.3. Зворотний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

1.18.4. Оренда землі - господарська операція, яка передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юридичній або фізичній особі на визначений строк, за цільовим призначенням та за орендну плату. Порядок здійснення оренди землі встановлюється відповідним законодавством.

1.18.5. Оренда жилих приміщень - господарська операція, яка передбачає надання жилого будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк, для цільового використання та за орендну плату. { Абзац перший підпункту 1.18.5 пункту 1.18 статті 1 із змінами, внесеними згідно із N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Максимальний розмір орендної плати, що сплачується фізичними особами за оренду жилого приміщення для його використання як місця постійного проживання, підлягає регулюванню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Величина орендної плати, що сплачується фізичними особами за оренду жилого приміщення для його використання в інших цілях, ніж як місце постійного проживання, а також величина орендної плати, яка сплачується юридичними особами, регулюванню не підлягають.
Порядок здійснення операцій з оренди жилих приміщень встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до положень Житлового кодексу України.
Лізинг (оренда) інших споруд і будівель здійснюється на умовах, що визначені договорами лізингу (оренди).

1.19. Бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

1.20. Звичайна ціна

1.20.1. Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

1.20.2. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

1.20.3. Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.

1.20.4. Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

1.20.5. У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

1.20.5-1. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом. ( Пункт 1.20 доповнено підпунктом 1.20.5-1 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.20.5-2. Центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює методику визначення звичайної ціни страхового тарифу. ( Пункт 1.20 доповнено підпунктом 1.20.5-2 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.20.6. У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

1.20.7. Звичайна процентна ставка за депозит - процентна ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору визначається для банківських установ Національним банком України, для небанківських фінансових установ - державним органом, визначеним законом. До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов’язань однією стороною договору перед іншою.

1.20.8. Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

1.20.9. Додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

1.20.10. Донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції. ( Абзац другий підпункту 1.20.10 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
( Пункт 1.20 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.21. Доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

1.22. Фінансова допомога - безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога.

1.22.1. Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

1.22.2. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.
( Пункт 1.22 статті 1 в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.23. Безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це:
товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;
роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;
товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

1.24. Відповідальне зберігання - господарська операція платника податку, що передбачає передання згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик.

1.25. Безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності;
прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; ( Абзац третій пункту 1.25 статті 1 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: ( Пункт 1.25 статті 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; ( Пункт 1.25 статті 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності); ( Пункт 1.25 статті 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
( Пункт 1.25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.26. Пов’язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);
посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.
Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім’ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї.

1.27. Емісійний дохід - сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів (при їх первинному розміщенні), або над ціною зворотного викупу при повторному розміщенні інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів. ( Пункт 1.27 статті 1 в редакції Закону N 2831-III ( 2831-14 ) від 29.11.2001 )

1.28. Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

1.28.1. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом.

1.28.2. Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). ( Абзац третій підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.28.3. Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

1.29. Податок, оподаткування, платник податку - відповідно податок на прибуток підприємств, оподаткування прибутку підприємств, платник податку на прибуток підприємств. Визначені у цьому Законі: податки, визначені статтею 13 цього Закону, а також податок на виплату виграшів, доходи від страхової діяльності, інші податки, які утримуються при виплаті доходів (прибутків), є видами податку на прибуток і не вважаються нововведеними податками. ( Пункт 1.29 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.30. Роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України. ( Пункт 1.30 статті 1 в редакції Закону N 1523-III ( 1523-14 ) від 02.03.2000 )

1.31. Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об’єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
( Статтю 1 доповнено пунктом 1.31 згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.32. Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.32 згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

1.33. Лотерея - господарська операція, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність, у разі визнання такого гравця переможцем.
Призовий фонд - сукупність призів, які підлягають виплаті переможцям лотереї відповідно до оприлюднених умов її проведення. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.33 згідно із Законом N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000 )

1.34. Інститути спільного інвестування (ІСІ) - інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, що створені відповідно до законодавства.
( Статтю 1 доповнено пунктом 1.34 згідно із Законом N 2831-III ( 2831-14 ) від 29.11.2001 )

1.35. Фрахт

1.35.1. Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей:

перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
( Підпункт 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.35.2. Доходи нерезидентів, отримані як фрахт, оподатковуються за правилами, визначеними пунктом 13.5 статті 13 цього Закону.

1.35.3. Для цілей цього Закону під терміном "базова ставка фрахту" розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.
( Статтю 1 доповнено пунктом 1.35 згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.36. Інжиніринг - надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об’єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов’язані з такими послугами (роботами).
( Статтю 1 доповнено пунктом 1.36 згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

1.37. Договір довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій). ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.37 згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.38. Сертифікат фонду операцій з нерухомістю - інвестиційний сертифікат, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю відповідно до закону. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.38 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.39. Іпотечний сертифікат (у тому числі іпотечний сертифікат участі та іпотечний сертифікат з фіксованою дохідністю) - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками відповідно до закону. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.39 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.40. Консолідований іпотечний борг - зобов’язання за договорами про іпотечний кредит, реформовані кредитодавцем відповідно до закону. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.40 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.41. Фонд банківського управління - кошти учасників фондів банківського управління та інші активи, що знаходяться у довірчому управлінні уповноваженого банку відповідно до закону. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.41 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.42. Недержавне пенсійне забезпечення - пенсійне забезпечення, яке здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банками відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 ). ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.42 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

1.43. Інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів. ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.43 згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Стаття 2. Платники податку

2.1. Платниками податку є:
2.1.1. З числа резидентів - суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2.1.2. З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

2.1.3. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі - філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.
Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.
Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту. ( Абзац четвертий підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 в редакції Закону N 1523-III ( 1523-14 ) від 02.03.2000 )
Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.
( Підпункт 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

2.1.4. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

2.2. Платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

2.2.1. Доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залізничного транспорту, визначаються у межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

2.2.2. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

2.3. Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року. У разі перевищення за підсумками року затверджених видатків Національного банку України над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок Державного бюджету України.

2.4. Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань виконання покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом України з питань виконання покарань. ( Пункт 2.4 статті 2 із змінами, внесеним згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, N 2377-IV ( 2377-15 ) від 20.01.2005 )

2.5. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік в податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування. ( Пункт 2.5 статті 2 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

Стаття 3. Об’єкт оподаткування

3.1. Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:
суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Стаття 4. Валовий доход

4.1. Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валовий доход включає:

4.1.1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). ( Підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

4.1.2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами.

4.1.3. Доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

4.1.4. Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

4.1.5. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

4.1.6. Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу" ( 911-15 ); ( Абзац другий підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 911-IV ( 911-15 ) від 05.06.2003 )

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону;

сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону;

сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; ( Абзац десятий підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 849-IV ( 849-15 ) від 22.05.2003 )

доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);

сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку. ( Підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 ) ( Підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

4.2. Не включаються до складу валового доходу: ( Абзац перший пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

4.2.1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість. ( Підпункт 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

4.2.2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством.

4.2.3. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів. ( Підпункт 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

4.2.4. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат. ( Підпункт 4.2.4 пункту 4.2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

4.2.5. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

4.2.6. Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів.

4.2.7. Суми коштів у вигляді внесків, які:

а) надходять до платників податку, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону, від вкладників пенсійних фондів, вкладників пенсійних депозитних рахунків, а також осіб, що уклали договори страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 );

б) надходять до страховиків, що здійснюють довгострокове страхування життя, від страхувальників;

в) накопичуються за пенсійними вкладами, рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону;

суми надходжень до неприбуткових установ і організацій згідно з вимогами пункту 7.11 цього Закону.
( Підпункт 4.2.7 пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

4.2.8. Кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від здійснення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону. ( Підпункт 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 в редакції Законів N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, N 2831-III ( 2831-14 ) від 29.11.2001, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

( Підпункт 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 виключено на підставі Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

4.2.9. Суми одержаного платником податку емісійного доходу. { У пункт 4.2 статті 4 включено підпункт 4.2.9 згідно із Законом N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 }

4.2.10. Номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім’я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

4.2.11. Доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому пунктами 7.7 та 7.8 цього Закону.

4.2.12. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

4.2.13. Кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод, що набрали чинності у встановленому законодавством порядку.

( Підпункт 4.2.14 пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону N 40-IV ( 40-15 ) від 04.07.2002 виключено на підставі Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 ) 4.2.14. Кошти, що надаються платнику податку - суб’єктові інноваційної діяльності спеціалізованими державними і комунальними інноваційними фінансово-кредитними установами відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" ( 40-15 ) та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. ( Підпункт 4.2.14 пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону N 40-IV ( 40-15 ) від 04.07.2002 - дію зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002; дію зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003; дію зупинено на 2005 рік згідно із Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004 )

4.2.15. Вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством:
якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади;
у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;
у разі отримання підприємствами комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури, зазначених у підпункті 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 цього Закону, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.
Основні фонди, що отримуються у випадках, передбачених цим підпунктом, приймаються на баланс за ринковою (оціночною) вартістю і з метою оподаткування не підлягають амортизації. { Абзац п’ятий підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 }
Порядок безоплатної передачі таких основних фондів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
( Пункт 4.2 статті 4 доповнено підпунктом 4.2.15 згідно із Законом N 793/97-ВР від 30.12.97 )

4.2.16. Кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги громадським організаціям інвалідів та підприємствам і організаціям, що визначені пунктом 7.12 статті 7 цього Закону. ( Пункт 4.2 статті 4 доповнено підпунктом 4.2.16 згідно із Законом N 1926-III ( 1926-14 ) від 13.07.2000 )

4.2.17. Інші надходження, прямо визначені нормами цього Закону.

4.2.18. До 1 січня 2003 року кошти, що надходять з окремого спеціального рахунку Державного казначейства України підприємствам гірничо-металургійного комплексу на реалізацію інвестиційних проектів, у тому числі для проведення реструктуризації, виведення надлишкових та неефективних потужностей, відповідно до статті 3 Закону України "Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу" ( 2975-14 ). ( Пункт 4.2. статті 4 доповнено підпунктом 4.2.18 згідно із Законом N 2975-III ( 2975-14 ) від 17.01.2002 )

4.2.19. Суми коштів або вартість майна, одержаних засновником третейського суду як третейський збір чи на покриття інших витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону. ( Пункт 4.2. статті 4 доповнено підпунктом 4.2.19 згідно із Законом N 1701-IV ( 1701-15 ) від 11.05.2004 )

{ Підпункт 4.2.20 пункту 4.2 статті 4 виключено на підставі Закону N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008 }

4.3. Скоригований валовий доход - валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1 цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї статті. ( Пункт 4.3 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

Стаття 5. Валові витрати

5.1. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

5.2. До складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. ( Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.2.2. Суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком внесків, передбачених підпунктом 5.6.2 пункту 5.6 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту. ( Абзац перший підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

( Абзац другий підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 виключено на підставі Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

( Підпункт 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1701-IV ( 1701-15 ) від 11.05.2004 )

5.2.3. Сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об’єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду. ( Підпункт 5.2.3 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.2.4. Суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

5.2.5. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті. ( Абзац перший підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, N 849-IV ( 849-15 ) від 22.05.2003 )
Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

5.2.6. Суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

5.2.7. Суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання.

5.2.8. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону. ( Підпункт 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.2.9. Суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.

5.2.10. Суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону. ( Підпункт 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.2.11. Суми витрат, пов’язаних з безоплатним наданням працівникам вугільної промисловості, непрацюючим пенсіонерам, які мають стаж роботи на підприємствах галузі не менш як 10 років на підземних роботах або не менш як 20 років на поверхні, інвалідам з числа осіб, що під час роботи на цих підприємствах отримали каліцтво або професійні захворювання, а також сім’ям працівників вугільної промисловості, що загинули на виробництві, які отримують пенсію в разі втрати годувальника, вугілля на побутові потреби за нормами, що встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. ( Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.11 згідно із Законом N 1133-XIV ( 1133-14 ) від 07.10.99 )

5.2.12. Суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування коштів пенсійного фонду банківського управління відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд" ( 3044-14 ). ( Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.12 згідно із Законом N 1694-III ( 1694-14 ) від 20.04.2000, в редакції Закону N 3045-III ( 3045-14 ) від 07.02.2002 )

5.2.13. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду. ( Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.13 згідно із Законом N 1805-III ( 1805-14 ) від 08.06.2000 - набирає чинності з 1 січня 2001 року, із змінами, внесеними згідно із Законами N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

( Підпункт 5.2.14 пункту 5.2 статті 5 виключено на підставі Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.2.15. Суми витрат, пов’язаних з підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності" ( 2406-14 ). ( Статтю 5 доповнено підпунктом 5.2.15 згідно із Законом N 2406-III ( 2406-14 ) від 17.05.2001 )

5.2.16. Суми витрат, пов’язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки

нафтових  та  газових  родовищ, а також інших витрат, пов’язаних з
придбанням   (виготовленням)   основних   фондів,  які  підлягають
амортизації на умовах статті 8 цього Закону). ( Пункт 5.2 статті 5
доповнено   підпунктом   5.2.16   згідно  із  Законом  N  2712-III
( 2712-14 ) від 20.09.2001 - набуває чинності з 01.01.2002 року, в
редакції Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

5.2.17. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об’єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік. ( Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.17 згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.2.18. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів на користь резидентів, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього податкового періоду. { Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.18 згідно із Законом N 3317-IV ( 3317-15 ) від 12.01.2006; в редакції Закону N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 }

{ Підпункт 5.2.19 пункту 5.2 статті 5 виключено на підставі Закону N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 }

5.3. Не включаються до складу валових витрат витрати на:

5.3.1. Потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
придбання лотерей, участь в азартних іграх;
фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

5.3.2. Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону. ( Підпункт 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.3.3. Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.
Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належать до валових витрат такого платника податку.
У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
( Підпункт 5.3.3 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.3.4. Сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов’язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом 16.3 цього Закону.

5.3.5. Сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду. ( Підпункт 5.3.5 пункту 5.3 статті із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.3.6. Утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання холдінгових компаній, які є окремими юридичними особами.
Під терміном "холдингові компанії" слід розуміти юридичних осіб, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов’язані особи, відповідно до пункту 1.26 цього Закону. ( Підпункт 5.3.6 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

( Підпункт 5.3.7 пункту 5.3 статті 5 виключено на підставі Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.3.7. Виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав. { У пункт 5.3 статті 5 включено підпункт 5.3.7 згідно із Законом N 398-V ( 398-16 ) від 30.11.2006 }

5.3.8. Виплату дивідендів.

5.3.9. Виплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.
У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов’язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов’язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.
Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.
( Підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.4. Особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку
До валових витрат включаються:
5.4.1. Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5.4.2. Витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.
Витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку. ( Абзац другий підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )
Витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Зазначені витрати включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду. ( Абзац третій підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 в редакції Закону N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004 )

( Абзац четвертий підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 виключено на підставі Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

Обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.
У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.
Оскарження рішень податкових органів, прийнятих на підставі експертних висновків Міністерства України у справах науки і технологій, провадиться платниками податку в загальному порядку.

5.4.3. Будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування. ( Абзац перший підпункту 5.4.3 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.
Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.
Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.
Під терміном "оприлюднення" слід розуміти розповсюджене в змісті реклами, технічної документації, договору або іншого документа зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування.

5.4.4. Витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік. ( Абзац другий підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.4.5. Будь-які витрати платника податку, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно із нормами статей 8 і 9 цього Закону), які перебувають у його власності, витрати із самостійного зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від господарської діяльності платника податку сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку.
У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.

5.4.6. Будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. ( Абзац перший підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов’язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік. ( Підпункт 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; із змінами, внесеними згідно із Законами N 2642-IV ( 2642-15 ) від 03.06.2005, N 2771-IV ( 2771-15 ) від 07.07.2005 )

5.4.7. Будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення основної діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових патентів, установлених Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ). Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг. ( Підпункт 5.4.7 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.4.8. Витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов’язаних з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат. ( Абзац перший підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов’язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.
Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи.
Додатково до витрат, визначених абзацом першим цього підпункту, відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв’язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від’їзду та приїзду.
Зазначені граничні норми встановлюються в гривнях:
в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни відрядження та статусу населених пунктів;
в єдиній сумі для відряджень у межах України незалежно від статусу населених пунктів.
Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відряджених членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) або суми, що направляються на харчування таких членів екіпажів замість добових, у разі, якщо такі судна (інші транспортні засоби): ( Підпункт 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
здійснюють комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіального моря (вод) України; ( Підпункт 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом дев’ятим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
виконують міжнародні рейси для здійснення навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордонів України; ( Підпункт 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом десятим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
використовуються для аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіального моря (вод) України. ( Підпункт 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
Сума добових визначається:
у разі відрядження у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, - згідно з відмітками відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним податковим органом;
у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - згідно з відмітками органів прикордонного контролю у паспорті або документі, що його замінює.
За відсутності зазначених відміток сума добових не включається до валових витрат платника податку.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв’язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.
За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України ( 663-99-п ). Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом другим цього підпункту для інших відряджених осіб. Власник або уповноважена ним особа може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження.

5.4.9. До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації): ( Абзац перший підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

дитячих ясел або садків;
закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;
дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю;
закладів охорони здоров’я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам;
спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів);
приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;
багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;
дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності. ( Підпункт 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом дев’ятим згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.4.10. До валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): ( Абзац перший підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )
пунктів медичного огляду найманих працівників, наявність яких зумовлена законодавством або колективними договорами, укладеними згідно із законом; ( Підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )
приміщень житлового фонду, які належать юридичним особам, основною діяльністю яких є надання платних послуг з туристичного обслуговування сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім громадянам або організаціям у порядку, визначеному цим Законом;
легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя. ( Абзац підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )
Не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов’язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку таких витрат з його господарською діяльністю. ( Абзац підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 в редакції Закону N 639/97-ВР від 18.11.97; із змінами, внесеними згідно із Законами N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )
Обмеження, встановлені цим підпунктом, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є надання послуг з утримання та експлуатації приміщень житлового фонду, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, які належать іншим особам, за замовленням та за рахунок таких інших осіб.

5.5. Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями

5.5.1. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку. ( Підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99 )

5.5.2. Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів. ( Підпункт 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 639/97-ВР від 18.11.97, N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.5.3. До нерезидентів, визначених у підпункті 5.5.2, прирівнюються з метою оподаткування також юридичні особи, звільнені від сплати цього податку згідно з положеннями пунктів 7.11-7.13, 7.19 статті 7 цього Закону, чи ті, що відповідно до законодавства сплачують цей податок за ставками іншими, ніж встановлені у пункті 7.2 статті 7 або статті 10 цього Закону. ( Підпункт 5.5.3 пункту 5.5 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 977-XIV ( 977-14 ) від 15.07.99, N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.5.4. Для цілей підпункту 5.5.2 оподатковуваний прибуток без врахування процентів визначається як скоригований валовий доход звітного періоду без урахування доходу звітного періоду, отриманого у вигляді процентів, зменшений на суму валових витрат звітного періоду, за винятком валових витрат звітного періоду, пов’язаних із виплатою процентів.

5.5.5. Витрати на сплату процентів, які відповідають вимогам підпункту 5.5.1, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями підпункту 5.5.2 протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 5.5.2.

5.6. Особливості визначення складу витрат на оплату праці
5.6.1. З урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян). ( Підпункт 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.6.2. Додатково до виплат, передбачених підпунктом 5.6.1 цієї статті, до складу валових витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту.

Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку сплачує за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, яка сукупно не перевищує 15 відсотків від заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) протягом такого податкового періоду.
( Підпункт 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

( Підпункт 5.6.3 пункту 5.6 статті 5 виключено на підставі Закону N 639/97-ВР від 18.11.97 )

5.7. Особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи
5.7.1. До складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом. ( Підпункт 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 в редакції Закону N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

5.7.2. Якщо наймана особа доручає працедавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу валових витрат платника податку відповідно до підпункту 5.6.1 пункту 5.6 цієї статті, або на пенсійний вклад відповідно до пункту 22.25 цього Закону, то такий працедавець не включає суму таких внесків до складу своїх валових витрат та до бази для нарахування суми внесків на пенсійне та інші види державного (соціального) обов’язкового страхування. ( Підпункт 5.7.2 пункту 5.7 статті 5 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

( Пункт 5.8 статті 5 виключено на підставі Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

5.9. Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.
Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.
Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. ( Абзац шостий пункту 5.9 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )
Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням таких запасів.
З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ( Абзац восьмий пункту 5.9 статті 5 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

середньозваженої вартості однорідних запасів; ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

нормативних затрат; ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком ( 472-2005-п ), визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку. ( Пункт 5.9 статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, в редакції Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )
( Пункт 5.9 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.10. У разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.
Цей пункт не регулює правила визначення та коригування валових витрат та валових доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 12 цього Закону.
( Статтю 5 доповнено пунктом 5.10 згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

5.11. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Стаття 6. Порядок врахування від’ємного значення об’єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів

6.1. Якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від’ємне значення об’єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від’ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

6.2. Податковий орган не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення.

6.3. У разі коли від’ємне значення об’єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, податковий орган має право провести позачергову перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування. В інших випадках наявність від’ємного значення об’єкта оподаткування не є достатньою підставою для проведення такої позачергової перевірки.
( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

Стаття 7. Оподаткування операцій особливого виду

7.1. Оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій
7.1.1. Доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. ( Підпункт 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

( Підпункт 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 виключено на підставі Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.2. Оподаткування страхової діяльності

7.2.1. Дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: ( Абзац перший підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; ( Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. ( Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом. ( Абзац четвертий підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

7.2.2. Страховик здійснює окремий податковий облік операцій, що відповідно до підпункту 7.2.1 цього пункту оподатковуються за різними ставками за правилами, встановленими у порядку, визначеному законом для встановлення форми відповідної податкової декларації (розрахунку). ( Підпункт 7.2.2 пункту 7.2 статті 7 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

7.2.3. Якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов’язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування). ( Абзац перший підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного (нарахованого) від розміщення коштів резервів із страхування життя, та сумою витрат страховика на ведення справи, які не можуть перевищувати 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу.

Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85 відсотків суми інвестиційного доходу, який належить страховику.

Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (в межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою, визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.

7.2.4. У разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, встановлених пунктом 1.37 цього Закону, або договору недержавного пенсійного забезпечення, укладеного відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 ), в тому числі їх дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3 відсотки у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму податкового боргу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика згідно із цим підпунктом. ( Абзац перший підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 в редакції Законів N 889-IV ( 889-15 ) від 22.05.2003, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення розривається з будь-яких причин до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Законом або іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми або повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку, то платник податку, який збільшив валові витрати згідно з нормами підпункту 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 цього Закону, зобов’язаний включити до складу своїх валових доходів відповідного звітного періоду суму таких попередньо сплачених платежів (внесків, премій), збільшену на суму пені, нараховану на суму податкового боргу, яка розраховується з початку податкового періоду, наступного за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив валові витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу валових доходів такого платника податку. ( Абзац другий підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Штрафні санкції за заниження об’єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.
( Пункт 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97, в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.3. Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті
7.3.1. Доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв’язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у абзаці першому цього підпункту.

7.3.2. Витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв’язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

7.3.3. Балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються:

основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу);

сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

вартість (непогашена частина вартості) об’єкта фінансового лізингу;

платежі за такий об’єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.
( Підпункт 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.3.4. У разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв’язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.
У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.

7.3.5. У разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

7.3.6. Платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. ( Підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 в редакції Законів N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

( Абзац підпункту 7.3.6 статті 7 втратив чинність на підставі Закону N 934-XIV ( 934-14 ) від 14.07.99, у зв’язку із закінченням строку його дії )

7.3.7. До валових витрат платників податку - суб’єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов’язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.

7.3.8. Банки здійснюють відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою. ( Абзац перший підпункту 7.3.8 пункту 7.3 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
Облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів таких банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел.
При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв’язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв’язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду. ( Абзац третій підпункту 7.3.8 пункту 7.3 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )
При здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відноситься кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду.
Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв’язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.
У розрахунки фінансового результату обмінних (конверсійних) операцій не беруться суми комісійних (брокерських) або інших подібних винагород, сплачених або отриманих (нарахованих) банком у зв’язку із здійсненням таких обмінних (конверсійних) операцій, які відносяться до складу валових доходів або валових витрат банку у загальному порядку.

( Абзац підпункту 7.3.8 пункту 7.3 статті 7 виключено на підставі Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.4. Оподаткування операцій з пов’язаними особами
З метою оподаткування:
7.4.1. Доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. ( Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 639/97-ВР від 18.11.97 )

7.4.2. Витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

7.4.3. Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. ( Підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

7.4.4. Витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах, пов’язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).

7.5. До валового доходу платника податку включається прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації, визначений згідно із статтею 8 цього Закону.

7.6. Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами ( Абзац перший пункту 7.6 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.6.1. Платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. ( Абзац перший підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від’ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від’ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об’єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.
( Підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.6.2. Норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

Те саме стосується обліку операцій таких платників податку з придбання або продажу корпоративних прав, відмінних від акцій.
( Підпункт 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 в редакції Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.6.3. Під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.
До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв’язку з таким придбанням.

7.6.4. Під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням. ( Абзац перший підпункту 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )
До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

7.6.5. Норми цього пункту поширюються також на визначення балансових збитків або прибутків, отриманих платником податку від операцій з корпоративними правами, що виражені в інших, ніж цінні папери, формах.

( Підпункт 7.6.6 пункту 7.6 статті 7 виключено на підставі Закону N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.7. Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи
7.7.1. Спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

7.7.2. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

7.7.3. Виплата (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, особою, уповноваженою вести облік результатів спільної діяльності до або під час такої виплати. ( Підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002, в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

7.7.4. У разі коли прибуток від спільної діяльності не розподіляється протягом звітного періоду з метою оподаткування, він вважається розподіленим між учасниками згідно з умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду і підлягає оподаткуванню згідно з підпунктом 7.7.3 цієї статті. ( Підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 в редакції Закону N 1957-IV ( 1957-15 ) від 01.07.2004 )

7.7.5. У разі коли протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку в зв’язку із проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону.

7.7.6. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

7.7.7. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.

7.8. Оподаткування дивідендів
7.8.1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні. ( Підпункт 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 349-IV ( 349-15 ) від 24.12.2002 )

7.8.2. Крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

Якщо згідно із законодавством цей податок є складовою частиною єдиного податку (спеціального торгового патенту), то особа - платник такого єдиного податку (спеціального торгового патенту) зобов’язана при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету, до якого зараховується такий єдиний податок (вартість спеціального торгового патенту) внесок за правилами, встановленими цим підпунктом для сплати авансового в