Добавлено (Виправно-трудовий кодекс) admin в 26-03-2008

Розділ IV ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ЗАСЛАННЯ

( Розділ IV виключено на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )

Глава 14 Порядок і умови виконання покарання у вигляді заслання

Стаття 83. Місця відбування заслання

Засуджені до заслання відбувають покарання у визначеній для цієї мети місцевості. У межах адміністративного району, визначеного для проживання, засланець обирає місце проживання на свій розсуд.
В разі хвороби, а також при наявності інших виняткових обставин, що перешкоджають дальшому відбуванню заслання в даному місці, засуджений за мотивованою постановою начальника управління внутрішніх справ виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів може бути переведений в інше місце заслання.

    Стаття 84. Направлення на заслання

Засуджені до заслання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання направляються за рахунок держави до місця відбування покарання без конвою або під конвоєм.
Питання про направлення засудженого до заслання без конвою або під конвоєм вирішується судом:
- при призначенні заслання як основного покарання;
- при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі, коли заслання призначено як додаткове покарання;
- при заміні позбавлення волі засланням.
Вирішуючи питання про направлення засудженого до заслання без конвою або під конвоєм у зазначених вище випадках, суд бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і особу засудженого.
Засуджені, яким заслання призначено як додаткова міра покарання, після відбуття основного покарання у вигляді позбавлення волі або звільнення з місць позбавлення волі з інших встановлених законом підстав направляються до місця відбування заслання під конвоєм. В цих випадках особи, що направляються на заслання, забезпечуються виправно-трудовою установою одягом і взуттям по сезону і харчуванням на дорогу.
При направленні засуджених до місця відбування заслання без конвою органи, що відають виконанням цього виду покарання, вручають засудженому письмове розпорядження з зазначенням маршруту слідування і строку прибуття засудженого до місця відбування покарання, забезпечують його коштами на проїзд і харчуванням на дорогу, роз’яснюють засудженому його обов’язки і права, попереджають про відповідальність за втечу з місця заслання за статтею 184 Кримінального кодексу України ( 2002-05 ), про що відбирають у нього підписку. В разі ухилення засудженого від виїзду до місця заслання органи, що відають виконанням покарання, затримують засудженого і негайно надсилають матеріали до районного (міського) народного суду за місцезнаходженням засудженого для розгляду протягом не більш як трьох діб у порядку, передбаченому статтею 411 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ), питання про направлення засудженого до місця відбування заслання під конвоєм.
Час перебування під вартою після постановлення вироку і під конвоєм при направленні на заслання підлягає зарахуванню в строк покарання із розрахунку: один день перебування під вартою або під конвоєм за три дні заслання; час слідування до місця відбування заслання без конвою - один день перебування в дорозі за один день заслання.

    Стаття 85. Режим відбування заслання

Засланець зобов’язаний додержувати встановленого порядку відбування покарання. Після прибуття в район, визначений йому для проживання, засланець зобов’язаний у добовий строк зареєструватися у відділі внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, один раз на місяць з’являтися туди на реєстрацію, в триденний строк повідомляти про зміну місця проживання та роботи.
Засуджені до заслання перебувають під наглядом органів, що відають виконанням цього виду покарання, і без спеціального письмового дозволу цих органів не мають права залишати район, визначений їм для проживання.
Органи, що відають виконанням покарання у вигляді заслання, вправі перевіряти наявність засланця у місці його проживання, його поведінку за місцем роботи і проживання і викликати його для одержання необхідних пояснень. В разі неявки за викликом без поважних причин засланець може бути підданий приводу. У випадках порушення режиму заслання начальник органу, що відає виконанням цього виду покарання, з метою посилення контролю за поведінкою засланця може на строк до шести місяців зобов’язати його з’являтися на реєстрацію до 4 разів на місяць.
У період відбування покарання засланець проживає без паспорта, замість якого йому видається органом, що відає виконанням цього покарання, посвідчення особи.
( Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

Стаття 86. Виїзд засланця за межі району, визначеному йому для проживання

Засланець вправі, з дозволу органу, що відає виконанням цього виду покарання, виїжджати за межі адміністративного району у випадках:
- заохочення за добру поведінку і чесне ставлення до праці - на час чергової відпустки;
- службового відрядження - на час відрядження, але не більше десяти діб;
- виклику навчального закладу на екзаменаційну сесію, державні екзамени, для захисту диплома - на строк, зазначений у виклику;
- лікування, при неможливості одержати відповідну медичну допомогу на місці, - на час перебування у лікувальних закладах;
- тяжкої хвороби або смерті близького родича; стихійного лиха, коли майну засудженого чи його сім’ї завдано значної шкоди, або інших виняткових обставин - на строк до десяти діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.
Час перебування за межами адміністративного району, визначеного для проживання, в цих випадках зараховується в строк відбування покарання.
Дозвіл на тимчасовий виїзд засланця надається за мотивованою постановою начальника органу, що відає виконанням цього виду покарання.
Засланець зобов’язаний зареєструватися у відділі внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем його тимчасового перебування.
Запізнення засланця без поважних причин з явкою до місця відбування покарання тягне відповідальність його відповідно до статті 89 цього Кодексу.
( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

     Стаття 87. Праця засланців та їх побутове влаштування

Виправлення і перевиховання осіб, які відбувають заслання, здійснюються на основі обов’язкового залучення їх до суспільно корисної праці, з врахуванням їх працездатності, і проведення з ними політико-виховної роботи.
Місце і вид роботи засланець обирає на свій розсуд у місцевості, призначеній для відбування заслання.
Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів не пізніше п’ятнадцяти днів з дня прибуття засланців до місця відбування покарання забезпечують їх роботою з урахуванням працездатності і, по можливості, спеціальності, а також житловою площею і подають їм в необхідних випадках матеріальну допомогу до влаштування на роботу.
Розпорядження виконавчих комітетів місцевих Рад народних детутатів про працевлаштування засланців обов’язкові для керівників підприємств, установ і організацій.
Якщо виконавчий комітет місцевої Ради народних детутатів не має можливості влаштувати засланця на роботу за фахом, орган, що відає виконанням цього виду покарання, може перевести засланця до іншого адміністративного району, де є можливість надати йому відповідну роботу, але в межах місцевості, визначеної для відбування заслання.
Праця осіб, які відбувають заслання, регулюються на загальних підставах законодавством про працю.
За ухилення від суспільно корисної праці засланці несуть відповідальність на загальних підставах.

     Стаття 88. Політико-виховна робота з особами, які відбувають заслання

Політико-виховна робота з особами, які відбувають заслання, проводиться трудовими колективами, громадськими організаціями підприємств, установ і організацій за місцем роботи і проживання засланців, а також органами, що відають виконанням цього виду покарання.
Політико-виховна робота спрямовується на виховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів і поваги до правил соціалістичного співжиття, бережливого ставлення до соціалістичної власності, на підвищення свідомості та культурного рівня засуджених.
Участь засуджених у політико-виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення і перевиховання.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

Стаття 89. Заходи заохочення і стягнення, застосовувані до засланців

За добру поведінку і чесне ставлення до праці орган, що відає виконанням покарання у вигляді заслання, може застосовувати до засланців такі заходи заохочення:
- оголошення подяки;
- дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
- дозвіл на виїзд за межі адміністративного району на час чергової відпустки.
У встановленому законом порядку особи, що відбувають заслання, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці, можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення або до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.
За порушення вимог режиму заслання орган, що відає виконанням цього виду покарання, може застосовувати до засланців заходи стягнення:
- попередження;

- догану;

- обмеження права пересування межами населеного пункту на строк до шести місяців.
Перед накладенням стягнення у засудженого витребується письмове пояснення, яке підлягає перевірці.
Стягнення не може бути накладено після закінчення місячного строку з дня виявлення проступку. Постанова про накладення стягнення може бути оскаржена вищестоящій службовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання стягнення.
Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.
Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем роботи засланця може застосовувати до нього заходи заохочення і стягнення відповідно до законодавства про працю.

Розділ V ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ВИСЛАННЯ

( Розділ V виключено на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )

Глава 15 Порядок і умови виконання покарання у вигляді вислання

Стаття 90. Порядок видалення засуджених до вислання з місця їх проживання

Засуджені до вислання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання видаляються з місця їх проживання.
Орган, що відає виконанням покарання у вигляді вислання, викликає засудженого до вислання і відбирає у нього письмове зобов’язання залишити в десятиденний строк місцевість, де йому заборонено проживати. При цьому особі, яка висилається, роз’яснюються її обов’язки та права, і вона попереджається про відповідальність за невиїзд з місцевості, з якої вона висилається, а також за самовільне повернення в місцевість, де їй заборонено проживати, відповідно до статті 185 Кримінального кодексу України ( 2002-05 ).
В разі неявки без поважних причин за викликом органу, що відає виконанням цього виду покарання, особа, яка висилається, може бути піддана приводу.
Засуджені до вислання виїжджають із місцевості, де їм заборонено проживати, за власний рахунок. У виняткових випадках органи, що відають виконанням покарання у вигляді вислання, надають особі, яка висилається, матеріальну допомогу для виїзду в іншу місцевість.

    Стаття 91. Умови відбування вислання

Вислані обирають місце роботи і місце проживання на свій розсуд, крім місцевостей, проживання в яких їм заборонено в силу вироку суду.
Після прибуття до обраного місця проживання висланий зобов’язаний не пізніше трьох діб повідомити про це відділ внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. В дальшому він зобов’язаний довести до відома відділу внутрішніх справ за місцем прибуття про влаштування на роботу, а також про зміну місця роботи і проживання. Відомості про місце проживання і роботи висланого повідомляються відділу внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем засудження.

Праця осіб, які відбувають вислання, регулюється на загальних
підставах законодавством про працю.  Виконавчі  комітети  місцевих
Рад   народних   депутатів    подають    висланим    допомогу    в
працевлаштуванні і одержанні житлової площі.
Трудові колективи та громадські організації  за  місцем  роботи  і
проживання висланих проводять з ними  політико-виховну  роботу.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  5082-10
від 15.04.83 )

    Стаття 92. Тимчасове перебування висланого в місцях, заборонених йому для проживання

Засудженому до вислання може бути дозволено тимчасове перебування в місцях, заборонених йому для проживання, у випадках:
- заохочення за добру поведінку і чесне ставлення до праці - на час чергової відпустки;
- службового відрядження - на час відрядження, але не більше десяти діб;
- виклику учбовим закладом на учбову сесію, державні екзамени, для захисту диплома - на строк, зазначений у виклику;
- необхідності спеціального лікування при неможливості одержати відповідну медичну допомогу за місцем проживання - на строк перебування в лікувальному закладі;
- тяжкої хвороби або смерті близького родича; стихійного лиха, коли майну засудженого чи його сім’ї завдано значної шкоди, або інших виняткових обставин - на строк до десяти діб.
Час перебування в місцях, заборонених для проживання, в цих випадках зараховується в строк відбування покарання.
Дозвіл на тимчасове перебування висланого в місцях, заборонених йому для проживання, надається за мотивованою постановою начальника органу внутрішніх справ за місцем перебування висланого.
Після прибуття до місця, забороненого для проживання, висланий зобов’язаний повідомити про це відділ внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем тимчасового перебування.
( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

    Стаття 93. Заходи заохочення, застосовувані до висланих

За добру поведінку і чесне ставлення до праці орган, який відає виконанням покарання у вигляді вислання, може дозволити висланому тимчасове перебування в місцях, заборонених йому для проживання, на час чергової відпустки.
У встановленому законом порядку особи, засуджені до вислання, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці, можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення або до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

Розділ VI ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ

Глава 16 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ

Стаття 94. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт

Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.

Вироки до виправних робіт приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз’яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі з засудженим; контролює поведінку засуджених; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням.

Засуджені зобов’язані: виконувати встановлені порядок та умови відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.

     Стаття 95. Умови відбування покарання у виді виправних робіт

Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обгрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Стаття 96. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин, і за ним, відповідно до закону, зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від покарання.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

     Стаття 97. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається:

щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої суми в доход держави;

додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених цим Кодексом;

своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;

щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин;

призначення працівника, який буде проводити з засудженим виховну роботу, контролювати виконання визначених для нього робіт та поведінку засудженого.

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні посадові особи притягуються до відповідальності згідно з законом.

     Стаття 98. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт

Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.

Відрахування провадяться із усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Стаття 99. Заходи заохочення і стягнення, які застосовуються стосовно осіб, засуджених до виправних робіт

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган стосовно засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:

подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом;

зарахування часу щорічної чергової відпустки у строк відбування покарання.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися стягнення у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:

невиконання встановлених обов’язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

більше двох разів протягом місяця допущення прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.

( Розділ VI із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83; Законом N 2857-12 від 15.12.92, в редакції Закону N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

Розділ VI-А ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ

Глава 17 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ

Стаття 100. Місця відбування покарання у виді арешту

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах.

Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.

Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

     Стаття 101. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Засудженим до арешту забороняється:

придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників;

одержання грошових переказів, а також посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім - до двох годин.

За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право телефонної розмови з близькими родичами.

     Стаття 102. Залучення осіб, які відбувають покарання у виді арешту, до праці

Адміністрація арештних домів має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування арештних домів без оплати їхньої праці.

Стаття 103. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування осіб, засуджених до арешту

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Забезпечення матеріально-побутовим та медичним обслуговуванням в арештних домах організовується органами місцевого самоврядування і органами виконання покарань.

     Стаття 104. Заходи заохочення та стягнення, які застосовуються до осіб, засуджених до арешту

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у вигляді догани чи поміщення в карцер строком до десяти діб.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.

     Стаття 105. Особливості відбування арешту військовослужбовцями

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

На гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України роздільно тримаються:

засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.

Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом, нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, а також правилами відбування кримінальних покарань засудженими військовослужбовцями.

Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я.

Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.

За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у вигляді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.

За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у вигляді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.

Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби, а так само застосування інших заходів заохочення і стягнення користується відповідний начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
( Стаття 105 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 ) ( Кодекс доповнено розділом VI-А згідно із Законом N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

Розділ VI-Б ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ

Глава 18 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ

Стаття 106. Місця відбування покарання у виді обмеження волі

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправних центрах), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Особи, яким обмеження волі призначено відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), можуть відбувати покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

     Стаття 107. Направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Якщо особи, засуджені до обмеження волі, знаходяться під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засудженим припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), направляються виправно-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча інспекція направляє затриманого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

     Стаття 107-1. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вартою з виправно-трудової колонії до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника виправного центру не зараховується час самовільної відсутності на роботі або за місцем проживання понад одну добу.

    Стаття 107-2. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Засуджені до обмеження волі мають право:

носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування;

для складання іспитів у навчальному закладі;

за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання;

для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов’язані:

виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту;

проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ ( z0395-00 ). У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у доход держави. Про це посадовою особою виправного центру складається протокол;

вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім’ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім’ї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім’ями.

Ці особи зобов’язані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

Особи, зазначені в частині сьомій цієї статті, можуть проживати із своїми сім’ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

Організація виконання покарання у виді обмеження волі і нагляд за засудженими визначаються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

     Стаття 107-3. Умови праці осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт з благоустрою гуртожитків і прилеглих до них територій. Ці роботи засуджені виконують, як правило, в порядку черговості у неробочий час тривалістю не більше двох годин на тиждень.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п’ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

     Стаття 107-4. Обов’язки адміністрації виправного центру

Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається цим Кодексом, а також Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

     Стаття 107-5. Обов’язки власника підприємства або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов’язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров’я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.

Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України ( 2341-14 );

переведення засудженого на роботу на інше підприємство або для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру;

набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;

неможливість виконання даної роботи за станом здоров’я.

     Стаття 107-6. Медичне обслуговування засуджених до обмеження волі

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я органами охорони здоров’я.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров’я.

     Стаття 107-7. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами за нормами, встановленими Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ ( z0395-00 ), харчування і речове майно придбавають за готівку. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою як чотири квадратних метри. Житлово-комунальні та інші послуги оплачуються ними за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами і розцінками.

Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров’я, забезпечуються всіма видами довольства на загальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

     Стаття 107-8. Виховна робота із засудженими до обмеження волі

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

     Стаття 107-9. Участь осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, в самодіяльних організаціях

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.

     Стаття 107-10. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі

За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

оголошення подяки;

нагородження похвальною грамотою;

грошова премія;

нагородження подарунком;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні;

дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

  Стаття 107-11. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території;

заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.

     Стаття 107-12. Порядок застосування до засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, заходів заохочення і стягнення

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванадцяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються позитивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з власником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком провадилася перевірка, - то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

одержання медичної допомоги;

придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

відвідання лазні, пральні або перукарні;

одержання поштових відправлень;

відвідання державних установ і організацій, навчальних закладів.

Стаття 107-13. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, обсяг їх повноважень

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 107-10 і 107-11 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі начальники. Заходи заохочення у вигляді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани можуть застосовувати заступники начальника виправного центру.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани.
( Кодекс доповнено розділом VI-Б згідно із Законом N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

Розділ VII ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ; ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЗВІЛЬНЕНИМ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ; НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Глава 20 Підстави і порядок звільнення від відбування покарання

Стаття 108. Підстави звільнення від відбування покарання

Засуджені звільняються від покарання за таких підстав:
- після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду;
- в силу акту амністії;
- у зв’язку з помилуванням;
- у зв’язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і за іншими підставами, встановленими законом.

Стаття 109. Звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу

Засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає дальшому відбуванню покарання, можуть бути звільнені судом від дальшого відбування покарання в порядку, встановленому статтею 408 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ).
При наявності висновку лікарської комісії про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку з хворобою начальник органу, що відає виконанням покарання, подає цей висновок разом з особистою справою засудженого на розгляд суду.
В разі, коли начальник органу, що відає виконанням покарання, заперечує проти звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку з хворобою, він передає на розгляд суду матеріали, зазначені в частині другій цієї статті, разом з своїм мотивованим запереченням.
( Стаття 109 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 109-1. Звільнення від відбування покарання осіб, умовно засуджених та умовно звільнених, у зв’язку з їх інвалідністю

Особа, умовно засуджена до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці чи умовно звільнена з місця позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, в разі визнання її в установленому порядку інвалідом першої або другої групи, якщо інвалідність вона дістала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, достроково звільняється судом від дальшого відбування покарання в порядку, встановленому статтею 408-1 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ).
Якщо інвалідність першої або другої групи дістала особа, зазначена в частині першій цієї статті, з причин, не зв’язаних з її виробничою діяльністю, суд може у згаданому вище порядку або достроково звільнити таку особу від дальшого відбування покарання, або направити її для відбування позбавлення волі.
( Доповнено статтею 109-1 згідно з Указом ПВР N 1850-09 від 23.03.77; із змінами, внесеними згідно із Законами N 2857-12 від 15.12.92; N 137/94-ВР від 27.07.94 )

Стаття 109-2. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Засуджені до обмеження волі або до позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути звільнені від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснює кримінально-виконавча інспекція за місцем проживання засудженої відповідно до статей 114-1 - 114-4 цього Кодексу.

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від покарання або заміну покарання більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного вироком.
( Доповнено статтею 109-2 згідно із Законом N 137/94-ВР від 27.07.94, в редакції Закону N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

Стаття 110. Представлення до умовно-дострокового звільнення від покарання і до заміни покарання більш м’яким та до умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці

Відносно засудженого, до якого відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, або умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, орган, який відає виконанням покарання, вносить спільно з органами і громадськими організаціями в суд подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або про заміну йому невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, або про умовне звільнення засудженого з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням його до праці.
У поданні мають міститися дані, які характеризують поведінку засудженого, його ставлення до праці та навчання за весь час відбування покарання. Одночасно з поданням до суду направляється особиста справа засудженого.
Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці провадиться тільки при наявності зобов’язання засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести своє виправлення. Таке зобов’язання дається засудженим адміністрації виправно-трудової установи і спостережній комісії в письмовій формі і разом з іншими документами подається у встановленому порядку до суду для вирішення про умовне звільнення засудженого з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці.
Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання чи заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням або в умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці, повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п’яти років, може бути внесено не раніш як через один рік з дня винесення ухвали про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніш як через шість місяців.
Осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, направлених для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, у випадках, передбачених законом, може бути представлено до умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці не раніш як через один рік з дня винесення ухвали про направлення в місця позбавлення волі.
( Назва і текст статті 110 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1850-09 від 23.03.77, N 5082-10 від 15.04.83, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

Стаття 111. Порядок звільнення з місць позбавлення волі

Звільнення засуджених з місць позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного за вироком суду, провадиться в першій половині останнього дня строку. Якщо строк покарання у вигляді позбавлення волі закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа, - в останній день цього місяця.
Документи про звільнення засуджених за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, одержані адміністрацією виправно-трудової установи до закінчення робочого дня, виконуються негайно, а одержані після закінчення робочого дня - в першій половині наступного дня.
Із звільнюваним провадиться повний розрахунок, йому видаються гроші, що зберігалися на його особовому рахунку, повертаються особисті документи, належні йому цінності та речі. Звільнюваному видаються відповідні документи про освіту і виробничу кваліфікацію, набуті у виправно-трудовій установі, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави його звільнення. На прохання звільнюваного йому видається характеристика.
За три місяці до закінчення строку покарання адміністрація виправно-трудової установи в необхідних випадках з’ясовує можливість працевлаштування звільнюваного і завчасно вживає заходів до влаштування його на роботу після звільнення.
Начальник виправно-трудової установи або його заступник зобов’язані особисто провести бесіду зі звільнюваним і роз’яснити його права та обов’язки у зв’язку із звільненням з місця позбавлення волі.
В разі заміни судом невідбутого строку покарання виправними роботами без позбавлення волі від звільнюваного відбирається підписка про явку до органу, що відає виконанням цього виду покарання, за місцем проживання.
Звільнені, що потребують за станом свого здоров’я стороннього догляду, направляються до місця проживання у супроводі працівника виправно-трудової установи або родичів звільнених (при наявності їх згоди).

     Стаття 112. Особливості порядку звільнення неповнолітніх з виховно-трудових колоній

Звільнені з виховно-трудових колоній до досягнення ними вісімнадцятирічного віку направляються до батьків або осіб, які їх замінюють. В разі, якщо направлення звільненого неповнолітнього до батьків або осіб, які їх замінюють, неможливе у зв’язку з відсутністю вказаних осіб, комісія в справах неповнолітніх за місцем проживання звільненого на подання адміністрації колонії вживає заходів до влаштування звільненого на роботу відповідно до набутого ним фаху або на навчання, а також до забезпечення його житловою площею.
У виняткових випадках, коли направлення неповнолітнього з колонії до попереднього місця проживання є недоцільним з міркувань виховного характеру, його влаштування в інших місцях за поданням адміністрації колонії, з врахуванням бажання звільненого, здійснює комісія в справах неповнолітніх за новим місцем проживання.
Звільнені неповнолітні віком до шістнадцяти років направляються до місця проживання у супроводі працівника виправно-трудової колонії або родичів неповнолітніх (при наявності їх згоди).
Адміністрація колонії організовує перевірку прибуття звільнених до місця проживання, а також подає їм допомогу у влаштуванні на роботу або навчання через виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, комісії в справах неповнолітніх, органи внутрішніх справ та інші організації.

    Стаття 113. ( Виключена на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 ) Порядок звільнення від відбування заслання і вислання

Засуджені до заслання і вислання звільняються від покарання в день закінчення строку покарання, а звільнені від заслання і вислання за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, - в день одержання відповідних документів про звільнення. Органи, що відають виконанням цих видів покарань, зобов’язані довести до відома звільненого про скасування щодо нього обмежень, пов’язаних з відбуванням покарання.
В разі заміни заслання або вислання виправними роботами без позбавлення волі від звільнюваного відбирається підписка про явку до органу, що відає виконанням цього виду покарання, за місцем проживання.
Звільненим видається довідка встановленого зразка, де зазначається підстава звільнення; звільненому від відбування заслання повертається паспорт.

     Стаття 114. Порядок звільнення від відбування виправних робіт без позбавлення волі

В день закінчення строку відбування виправних робіт без позбавлення волі, вирахуваного відповідно до статті 97 цього Кодексу, а при звільненні від відбування покарання за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, - з дня прийняття рішення про звільнення відрахування із заробітної плати засудженого припиняються, і всі обмеження щодо нього, пов’язані з відбуванням покарання, скасовуються. Орган, що відає виконанням цього виду покарання, зобов’язаний в день закінчення строку покарання, а при звільненні від відбування покарання за іншими підставами - не пізніше доби з моменту одержання документів про звільнення довести до відома звільненого і одночасно адміністрації підприємства, установи чи організації за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов’язаних з відбуванням покарання.
Звільненому видається довідка встановленого зразка, де зазначається підстава звільнення.

Глава 20-А ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
З ВИПРОБУВАННЯМ

Стаття 114-1. Органи, що здійснюють контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання випробуванням

Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а стосовно військовослужбовців - командирами військових частин.

Згідно з порядком, передбаченим законодавством та відомчими нормативними актами, до здійснення контролю за звільненими від відбування покарання з випробуванням та проведення з ними індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання залучаються працівники міліції, інших державних органів та відповідні громадські формування.

     Стаття 114-2. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених протягом іспитового строку, спільно з працівниками міліції та відповідними громадськими формуваннями проводить індивідуально-профілактичну роботу з засудженими та контролює додержання ними громадського порядку і виконання обов’язків, покладених на них судом; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення.

У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату направляється копія вироку, а в необхідних випадках до неї додаються інші документи, які необхідні для здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.

Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов’язані: звітувати перед кримінально-виконавчою інспекцією про свою поведінку; виконувати обов’язки, які покладені на них судом; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин до засудженого може бути застосовано привід, який виконується органом внутрішніх справ.

     Стаття 114-3. Обчислення іспитового строку

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку (ухвали) суду.

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою припиняється і засуджений знімається з обліку кримінально-виконавчої інспекції.

     Стаття 114-4. Відповідальність осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

У разі ухилення засудженого від виконання обов’язків, які покладені на нього судом, або порушення громадського порядку, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, кримінально-виконавча інспекція виносить засудженому письмове попередження про можливість відміни покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, а також якщо засуджений не з’явився без поважної причини до кримінально-виконавчої інспекції або зник з метою ухилення від відбування покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про відміну покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Невиконанням обов’язків вважається таке, коли засуджений не виконав хоча б один з обов’язків, які було покладено на нього судом.

Систематичним невиконанням обов’язків вважається вчинення засудженим трьох і більше правопорушень, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, розшук якої оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, може бути затримана органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.
( Кодекс доповнено главою 20-А згідно із Законом N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )


Глава 21 Допомога особам, звільненим від покарання, і їх працевлаштування

Стаття 115. Подання матеріальної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі

Особи, які звільняються з місць позбавлення волі, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи, а також продуктами харчування або грішми на дорогу за встановленими нормами.
При відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання звільнювані забезпечуються одягом і взуттям безплатно. Їм може бути видана одноразова допомога із спеціального фонду.
Оплату проїзду осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, забезпечення їх харчуванням, одягом і взуттям, а також видачу одноразової грошової допомоги провадять виправно-трудові установи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. ( Стаття 115 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 116. Трудове і побутове влаштування осіб, звільнених від покарання

Особи, звільнені від покарання, повинні бути забезпечені роботою, по можливості з урахуванням їх спеціальності, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів не пізніше п’ятнадцятиденного строку з дня звернення по допомогу в працевлаштуванні. У необхідних випадках особам, звільненим від покарання, надається житлова площа.
Розпорядження виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про працевлаштування осіб, звільнених від покарання, обов’язкові для підприємств, установ і організацій.
Інваліди та особи похилого віку на їх прохання підлягають влаштуванню до будинків інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які не мають батьків, у необхідних випадках направляються комісіями в справах неповнолітніх в інтернати або передаються на піклування.
Особи, засуджені за злочини, вчинені у віці до вісімнадцяти років, після звільнення з виправно-трудових установ мають бути прописані без обмеження за місцем проживання батьків або осіб, які їх замінюють, а при їх відсутності - за місцем проживання близьких родичів.
Щодо інших осіб, звільнених з виправно-трудових установ, начальник виправно-трудової установи за погодженням з спостережною комісією може порушити клопотання про прописку цих осіб без обмеження за обраним ними місцем проживання, яке підлягає розгляду виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів за місцем прописки.
( Стаття 116 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 9280-11 від 14.05.90 )

Глава 22 Нагляд за особами звільненими від відбування покарання

Стаття 117. Нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів, і з цими особами провадиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення, а також залучення їх до чесного трудового життя.
( Стаття 117 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

Стаття 118. Порядок нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

Нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організується виконавчими комітетами місцевих Рад народних детутатів і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.
Спостережні комісії, комісії в справах неповнолітніх, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників і доручати їм за їх згодою систематичне проведення виховної роботи і нагляд за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.
Громадські організації і трудові колективи періодично заслуховують на своїх зборах і засіданнях звіти умовно-достроково звільнених про їх роботу, участь у громадському житті і поведінку в побуті.
Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким доручено проводити з умовно-достроково звільненими виховну роботу, контролюють їх ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, подають їм необхідну допомогу.
( Стаття 118 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5082-10 від 15.04.83 )

Стаття 119. Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання

До осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, які ухиляються від громадського нагляду, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у вигляді громадського попередження.
У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала позбавлення волі за тяжкий злочин або була засуджена два рази до позбавлення волі за умисні злочини і умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив чи громадська організація можуть порушити клопотання перед органами внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.
( Стаття 119 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5082-10 від 15.04.83, N 6030-10 від 31.10.83; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 120. Встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у пунктах "а" і "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" ( 264/94-ВР ) за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 цього ж Закону.
(Стаття 120 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5082-10 від 15.04.83, N 6030-10 від 31.10.83; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 265/94-ВР від 01.12.94 )

Стаття 121. Виконання постанови судді про встановлення та припинення адміністративного нагляду

Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду надсилається судом для виконання начальнику районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено або припинено адміністративний нагляд, а у випадках, передбачених, пунктами "а" і "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", - начальнику виправно-трудової установи.
Адміністрація виправно-трудової установи надсилає постанову судді для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз’яснюються обов’язки піднаглядного, сповіщається про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо них обмеження, передбачені статтями 9, 10 і 11 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі".
(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5082-10 від 15.04.83, N 6030-10 від 31.10.83; Законом N 265/94-ВР від 01.12.94 )

Розділ VIII УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І ПЕРЕВИХОВАННІ ЗАСУДЖЕНИХ

Глава 23 Участь громадськості у виправленні і перевихованні засуджених

Стаття 122. Участь спостережних комісій у виправленні і перевихованні засуджених

У виправленні і перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, беруть участь спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу і Положення про спостережні комісії, затверджуваного Президією Верховної Ради України.
( Стаття 122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2175-12 від 06.03.92 )

Стаття 123. Участь комісій в справах неповнолітніх у виправленні і перевихованні засуджених

У виправленні і перевихованні засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі у виховно-трудових колоніях, і неповнолітніх, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до цих видів покарань, беруть участь комісії в справах неповнолітніх, які дають на підставі цього Кодексу і Положення про комісії в справах неповнолітніх, затверджуваного Президією Верховної Ради України.

     Стаття 124. Участь рад громадськості у виправленні і перевихованні засуджених

Для організації в кожній виховно-трудовій колонії шефської роботи створюється рада громадськості, яка діє на підставі цього Кодексу і Положення про ради громадськості, затверджуваного Президією Верховної Ради України.

Стаття 125. Шефство трудових колективів і громадських організацій над виправно-трудовими установами

З метою сприяння адміністрації виправно-трудових установ у виправленні і перевихованні засуджених над виправно-трудовими установами здійснюється шефство колективів промислових підприємств, радгоспів, колгоспів, культурно-виховних і учбових закладів, а також інших державних і громадських організацій.
Трудові колективи і громадські організації, які здійснюють шефство над виправно-трудовими установами, подають допомогу в трудовому вихованні засуджених, проведенні політико-виховної роботи з ними, організації їх професійно-технічного і загальноосвітнього навчання, а також в трудовому і побутовому влаштуванні осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

     Стаття 126. Інші форми участі громадськості у виправленні і перевихованні засуджених

У виправленні і перевихованні засуджених громадськість може брати участь і в інших формах, які не передбачені цим Кодексом, але відповідають загальним положенням і принципам виконання кримінального покарання, встановленим виправно-трудовим законодавством України.
( Стаття 126 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Розділ IX ПЕРСОНАЛ УСТАНОВ І ОРГАНІВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Глава 24 Персонал установ і органів виконання покарань

Стаття 127. Вимоги до персоналу

До персоналу установ і органів виконання покарань належать особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, а також працівники за трудовим договором.
Особи, які працюють із засудженими, повинні відповідати вимогам, установленим законодавством України для працівників кримінально-виконавчої системи.
Персонал зобов’язаний неухильно виконувати закони України, дотримуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених. Несумісними з роботою в органах виконання покарань є жорстокі, нелюдяні або принижуючі людську гідність дії.
( Стаття 127 із змінами, внесеними згідно із Законом N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98 )

Стаття 128. Відповідальність працівників виправно-трудових установ

Працівники виправно-трудових установ, які виявили жорстоке ставлення до засуджених або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, несуть дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
У разі накладення на працівника виправно-трудової установи протягом року повторного дисциплінарного стягнення за дії, що зазначені в частині першій цієї статті, він підлягає звільненню. ( Стаття 128 із змінами, внесеними згідно із Законом N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98 )

     Стаття 129. Правове становище персоналу

Працівники установ і органів виконання покарань, а також члени їх сімей перебувають під захистом держави. Недоторканність, честь і гідність персоналу охороняються законом. Дії службових осіб і громадян, що перешкоджають виконанню персоналом своїх обов’язків, тягнуть за собою відповідальність за законом.

     Стаття 130. Соціальний захист персоналу

На працівників рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ), а також порядок і умови проходження служби, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На спеціалістів кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань, поширюється дія закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, які працюють у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, установлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених - один місяць служби за півтора місяці за переліком посад і на умовах, затверджуваних Державним департаментом України з питань виконання покарань.
( Стаття 130 із змінами, внесеними згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, N 2636-III ( 2636-14 ) від 11.07.2001 )

( Кодекс доповнено розділом IX згідно із Законом N 137/94-ВР від 27.07.94 )