Добавлено (Про шлюб та сім'ю) admin в 05-04-2008
Розділ III СІМ’Я

Глава 9 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 51. Підстави виникнення прав та обов’язків батьків і дітей
Взаємні права та обов’язки батьків і дітей грунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку.
Стаття 52. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі
Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.
Стаття 53. Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі
Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір’ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.
В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)
Стаття 54. Запис батьків, які перебувають у шлюбі між собою
Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.
Стаття 55. Запис батьків, які не перебувають у шлюбі між собою
Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька дитини провадиться за заявою батька.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім’я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 56. Оспорювання батьківства (материнства)
Особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.
Особа записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір’ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.
Чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений запис.
Дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою (донором), записується матір’ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,
від 28.01.91 р. N 660-XII;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 57. Права і обов’язки дітей, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду
Діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов’язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, які перебувають у шлюбі.
Стаття 58. Взаємність обов’язків батьків і дітей
Батьки і діти зобов’язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.
Стаття 59. Рівність прав і обов’язків батьків
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей.
Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.
Стаття 60. Обов’язки батьків по захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей
Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. В разі одруження неповнолітніх (стаття 16 цього Кодексу) вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно.
Стаття 61. Права і обов’язки батьків по вихованню дітей
Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Батьківські права не можуть здійснюватися в суперечності з інтересами дітей.
При неналежному виконанні батьками (одним з них) обов’язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки і піклування.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,
від 28.01.91 р. N 660-XII;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Глава 10 ОСОБИСТІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Стаття 62. Прізвище дітей
Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки і піклування.
Припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним не тягне за собою зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити зміну прізвища неповнолітнього.
У такому ж порядку вирішується питання про зміну прізвища неповнолітнього, в запис акту про народження якого відомості про батька було внесено відповідно до статті 55 цього Кодексу.
Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини і його думка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересів дитини.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 11.05.73 р. N 1677-VIII,
від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 63. Ім’я та по батькові дитини
Ім’я дитини визначається за згодою батьків, по батькові присвоюється за іменем батька, а у випадках, передбачених частиною другою статті 55 цього Кодексу, за іменем особи, яка записана як батько.
При відсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки і піклування.
Стаття 64. Здійснення батьками прав і виконання ними обов’язків по вихованню і навчанню дітей
Здійснення батьками прав і виконання ними обов’язків по вихованню і навчанню дітей провадиться відповідно до Закону України про освіту. Батьки вправі віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, засновані на різних формах власності, що не звільняє їх від виконання обов’язків по вихованню дітей (стаття 61 цього Кодексу).
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,
від 28.01.91 р. N 660-XII;
у редакції Закону України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 65. Порядок вирішення спорів між батьками з питань виховання дітей
Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.
Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов’язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той з батьків, при якому проживають діти, не вправі перешкоджати другому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їх вихованні.
Якщо батьки не можуть дійти згоди про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, то цей порядок визначається органами опіки і піклування з участю батьків, виходячи з інтересів дитини.
У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, останній, а також кожен з батьків вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
При невиконанні рішення суду щодо того з батьків, який є винним, застосовуються заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, вправі звернутися з позовом до суду про передачу йому дитини.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII;
Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III)
Стаття 651. Право діда і баби на спілкування з онуками
Дід і баба мають право спілкуватися з своїми неповнолітніми онуками. В разі відмови батьків від надання діду чи бабі можливості спілкуватися з онуками органи опіки і піклування можуть зобов’язати батьків надавати діду і бабі побачення з онуками в порядку, встановленому цими органами, якщо такі побачення не перешкоджають нормальному вихованні дитини.
У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, дід і баба вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
(Доповнено статтею 651 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 66. Допомога органів опіки і піклування батькам у вихованні дітей
Органи опіки і піклування подають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на батьків обов’язків по вихованню дітей. У необхідних випадках органи опіки і піклування вживають всіх заходів, що вимагаються обставинами, для подання допомоги дітям та для захисту їх від небезпеки, що загрожує їх фізичному чи духовному розвитку.
Стаття 67. Порядок вирішення спорів між батьками про місце проживання дітей
Якщо батьки не проживають разом, то від їх згоди залежить, при кому повинні проживати неповнолітні діти. При відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 68. Право батьків на відібрання дітей
Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка удержує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.
Стаття 69. Забезпечення інтересів дітей при розгляді спорів про них
При розгляді спорів про дітей у випадках, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з’ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов’язковим для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.
При розгляді позову батьків про відібрання дітей від осіб, які удержують дітей у себе без законних на те підстав, суд не зв’язаний правом батьків, коли визнає, що передача їм дитини суперечить інтересам останньої.
Якщо суд визнає, що ні батьки, ні треті особи не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування.
При розгляді спорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким із сторін повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні є обов’язковими.
Стаття 70. Позбавлення батьківських прав
Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дітей, у тому числі при відмові без поважних причин взяти дитину з родильного будинку (відділення) та інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних закладів, або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами.
Позбавлення батьківських прав провадиться тільки в судовому порядку.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 71. Порядок порушення справ про позбавлення батьківських прав
Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою державних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, а також за позовом прокурора.
При розгляді справ про позбавлення батьківських прав необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь у судовому засіданні представника цього органу і прокурора.
Стаття 72. Передача дитини на опікування органів опіки і піклування при позбавленні батьківських прав
При позбавленні батьківських прав обох з батьків дитина передається на опікування органів опіки і піклування.
Стаття 73. Побачення з дитиною батьків, позбавлених батьківських прав
Органи опіки і піклування можуть дозволити батькам, позбавленим батьківських прав, побачення з дитиною, якщо такі побачення не відбиваються шкідливо на дитині.
Рішення органів опіки і піклування може бути оскаржене батьками до суду.
Стаття 74. Наслідки позбавлення батьківських прав
Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що грунтуються на факті спорідненості з дитиною, відносно якої вони позбавлені прав, у тому числі права вимагати від неї в майбутньому надання їм утримання.
Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов’язку по утриманню дітей.
Стаття 75. Поновлення в батьківських правах
Поновлення в батьківських правах допускається, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені. Поновлення в батьківських правах провадиться тільки в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.
Суд постановляє рішення про поновлення в батьківських правах при наявності письмового висновку органів опіки і піклування та після того, як оцінить поведінку особи, позбавленої батьківських прав, і перевірить, наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав.
В усіх випадках суд зобов’язаний з’ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав) щодо можливості поновити позивача в батьківських правах.
Справи про поновлення в батьківських правах розглядаються з участю представників органів опіки і піклування та прокурора.
Стаття 76. Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав
Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її на опікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї.
У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров’ю дитини, орган опіки і піклування вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках орган опіки і піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора і в семиденний строк після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини.
Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
При розгляді в суді цих справ необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь у судовому засіданні представника цього органу і прокурора.
При задоволенні позову про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав суд обов’язково вирішує питання про стягнення з батьків коштів на утримання дітей.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Глава 11 ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО
Стаття 77. Роздільність майна батьків і дітей
За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей.
Права батьків і дітей на майно колгоспного двору регулюються Цивільним кодексом України.
Стаття 78. Управління майном дітей
Якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.
Стаття 79. Спільна власність батьків і дітей
У разі виникнення спільної власності батьків і дітей правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних підставах Цивільним кодексом України.
Глава 12 АЛІМЕНТНІ ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Стаття 80. Обов’язок батьків утримувати своїх дітей
Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.
Стаття 81. Обов’язки дітей щодо батьків
Діти зобов’язані піклуватися про батьків і подавати їм допомогу.
Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов’язком їх повнолітніх дітей.
Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.).
Діти можуть бути звільнені від обов’язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов’язків.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 82. Розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей
Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину, а з осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах, - не менше двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на кожну дитину.
Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов’язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому цією статтею розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин.
Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI;
законами України від 23.06.92 р. N 2488-XII,
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР,
від 19.10.2000 р. N 2056-III)
Стаття 83. Визначення розміру аліментів у випадках присудження їх за кількома рішеннями суду або постановами народного судді
Якщо з одного з батьків присуджені аліменти за кількома рішеннями суду або постановами народного судді на дітей від різних матерів, що перевищують в цілому розмір аліментів, передбачений статтею 82 цього Кодексу, платник аліментів може пред’явити позов до кожної особи, на користь якої винесено рішення суду або постанову народного судді про стягнення аліментів, про відповідне зниження аліментів за даним рішенням суду або постановою народного судді.
При розгляді такого позову суд, виходячи з встановленого в статті 82 цього Кодексу розміру аліментів, що підлягають виплаті за всіма рішеннями суду або постановами народного судді, визначає новий розмір аліментів за даним позовом у відповідній частці, що припадає на кожного з дітей, відносно яких є рішення суду або постанова народного судді.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X)
Стаття 84. Види заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів
Види заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.
(У редакції Закону України
від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 85. Стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі
У тих випадках, коли один з батьків, який зобов’язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, мінливий заробіток (доход) або коли частину заробітку (доходу) він одержує в натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частковому відношенні до заробітку (доходу) неможливе або утруднене, аліменти на прохання особи, яка їх вимагає, можуть бути визначені в твердій грошовій сумі, що має сплачуватися щомісяця.
В усіх випадках стягнення аліментів у твердій грошовій сумі розмір цієї суми визначається, виходячи з гаданого заробітку (доходу) одного з батьків стосовно до положень, викладених у статті 82 цього Кодексу.
Стаття 86. Участь батьків у додаткових витратах на утримання дітей
Батьки, які сплачують аліменти на неповнолітніх дітей, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво дитини та ін.).
Стаття 87. Кошти дітей, влаштованих у дитячі заклади
Кошти на утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади, можуть бути стягнені з їх батьків у розмірах, встановлених у статті 82 цього Кодексу.
Кошти, зазначені у частині першій цієї статті, для дітей, влаштованих у дитячі заклади, і призначені їм державні пенсії та допомога перераховуються на особисті рахунки цих дітей в ощадні банки.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)
Стаття 88. Час, з якого присуджуються аліменти на користь неповнолітніх дітей
Аліменти на користь неповнолітніх дітей присуджуються з дня подачі заяви до суду.
Аліменти за минулий час можуть бути стягнуті, коли позивач подасть суду докази, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати. В цьому разі з урахуванням обставин справи суд може присудити аліменти не більш як за три роки.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X)
Стаття 89. Розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей
При стягненні аліментів з батьків на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.
Розмір аліментів не може перевищувати на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків і не може бути меншим 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходу громадян на кожну дитину.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI;
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 90. Розмір аліментів на користь батьків
Аліменти на користь батьків стягуються з повнолітніх дітей у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища кожного з дітей і батьків, та з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного.
В разі, коли батьки мають кілька дітей, а позов пред’явлено до одного або кількох з них, суд при визначенні розміру аліментів повинен враховувати обов’язок й інших дітей утримувати батьків. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягають стягненню з повнолітніх дітей, не може бути меншим 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходу громадян.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно
із Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 91. Зміна розміру аліментів, стягуваних на користь повнолітніх дітей та батьків
У тих випадках, коли після визначення судом розміру аліментів, стягуваних на утримання повнолітніх дітей або батьків, змінилося матеріальне або сімейне становище особи, зобов’язаної надавати утримання, або особи, яка одержує аліменти, суд вправі за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів.
Стаття 92. Порядок сплати або стягнення аліментів
Аліменти сплачуються у добровільному порядку особисто особою, яка зобов’язана платити аліменти, або через власника або уповноважений ним орган за місцем її роботи чи одержання нею пенсії, стипендії.
Добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду.
Власник або уповноважений ним орган щомісяця відраховує аліменти з заробітної плати (пенсії, допомоги, стипендії та ін.) платника аліментів на підставі його письмової заяви і виплачує або переказує їх особі, вказаній у заяві, не пізніше триденного строку з дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії та інших сум. У той же строк виплачуються або переказуються аліменти, стягувані на підставі рішення суду або постанови народного судді.
При переході громадянина, з якого відраховуються аліменти за заявою, на іншу роботу або зміні ним місця проживання відрахування аліментів провадиться на підставі знову поданої ним заяви. Заборгованість за час несплати аліментів у цих випадках може бути відрахована з боржника за його заявою або стягнута в судовому порядку.
Відрахування аліментів на підставі заяви особи, яка виявила бажання добровільно платити аліменти, може провадитись і у випадках, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви і виконавчих документів, перевищує половину належних боржникові заробітної плати і прирівняних до неї платежів та видач, а також коли з боржника стягуються за рішенням суду або постановою народного судді аліменти на дітей від іншої матері.
При виїзді громадянина, який зобов’язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X,
від 10.02.87 р. N 3546-XI;
законами України від 23.06.93 р. N 2488-XII,
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 93. Визначення заборгованості по аліментах
Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більш як за трирічний строк, що передував пред’явленню виконавчого листа до стягнення.
У тих випадках, коли за виконавчим листом, пред’явленим до стягнення, відрахування аліментів не провадилось у зв’язку з розшуком відповідача, або якщо відповідач працював за контрактом в іноземній державі, стягнення аліментів повинно провадитися за весь минулий період.
Заборгованість по аліментах визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного відповідачем за час, протягом якого не провадилося стягнення. Якщо відповідач у цей період не працював або якщо не будуть пред’явлені документи, які підтверджували б його заробіток (доход), заборгованість визначається, виходячи із заробітку (доходу), одержуваного на час стягнення заборгованості, а для осіб, які працювали за контрактом в іноземній державі, - виходячи з розміру ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на час проведення розрахунків.
Розмір заборгованості по аліментах обчислюється державним виконавцем, а при наявності спору питання про розмір заборгованості вирішується судом.
Стягнення заборгованості повинно провадитися незалежно від досягнення повноліття особою, на утримання якої були присуджені аліменти.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III)
Стаття 94. Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах
Суд вправі за позовом особи, яка сплачує аліменти, звільнити її повністю або частково від сплати заборгованості по аліментах, що утворилася, коли встановить, що несплата аліментів мала місце внаслідок хвороби цієї особи або з інших поважних причин і що її матеріальне та сімейне становище не дає можливості сплатити цю заборгованість.
Суд вправі також звільнити від сплати заборгованості, коли встановить, що вона утворилась внаслідок непред’явлення виконавчого листа до виконання з вини особи, на користь якої присуджені аліменти.
Глава 13 АЛІМЕНТНІ ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 95. Інші особи, які зобов’язані утримувати неповнолітніх дітей
Обов’язок по утриманню неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладений на інших родичів - діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини й на осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім’ї, подаючи їй систематичну матеріальну допомогу.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 96. Особи, які зобов’язані утримувати непрацездатних повнолітніх членів сім’ї
Обов’язок по утриманню непрацездатних повнолітніх членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або жінки, батьків або повнолітніх дітей, може бути покладений на онуків, пасинків і падчерок, а також на осіб, яких вони виховували і подавали їм систематичну матеріальну допомогу протягом не менш як п’яти років.
Стаття 97. Розмір аліментів, стягуваних з інших членів сім’ї та родичів. Порядок сплати аліментів
Розмір аліментів, стягуваних з інших членів сім’ї та родичів на утримання неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища осіб, з яких стягуються аліменти, і особи, яка їх одержує.
В разі, коли пред’являється позов не до всіх зобов’язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів, що належить стягувати, визначається стосовно до вимог, передбачених частиною другою статті 90 цього Кодексу, і не може перевищувати на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) осіб, які зобов’язані утримувати непрацездатних повнолітніх членів їх сім’ї.
Порядок сплати аліментів визначається за правилами, передбаченими в статті 92 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI;
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 98. Зміна розміру аліментів
У тих випадках, коли матеріальне або сімейне становище особи, зобов’язаної надавати утримання, або особи, що одержує аліменти, змінилося, суд вправі за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів.
Стаття 99. Звільнення від сплати аліментів
Якщо матеріальне становище особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, істотно погіршало, суд вправі звільнити її від сплати аліментів.
Суд вправі звільнити пасинка і падчерку від обов’язку утримувати вітчима і мачуху, якщо останні належним чином не виконували своїх обов’язків по вихованню неповнолітніх пасинка та падчерки або якщо вони виховували їх протягом нетривалого часу.
Стаття 100. Визначення заборгованості по аліментах, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів. Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах
Визначення заборгованості по аліментах, стягуваних з інших членів сім’ї та родичів, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадиться стосовно до правил, передбачених статтями 93 і 94 цього Кодексу.
Глава 14 УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ)
Стаття 101. Поняття усиновлення (удочеріння)
Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
(У редакції Закону України
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1011 . Особи, які можуть бути усиновлені
Усиновлення допускається щодо дітей та виключно в їх інтересах.
Діти, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку, можуть бути усиновлені за наявності письмової згоди батьків на усиновлення після досягнення ними двомісячного віку.
(Доповнено статтею 1011 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 102. Органи, що приймають рішення про усиновлення
Усиновлення дітей провадиться за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, у судовому порядку.
Присутність усиновителів при прийнятті рішення про усиновлення є обов’язковою.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
у редакції законів України
від 23.06.92 р. N 2488-XII,
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1021. Централізований облік дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків
Керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов’язані в тижневий термін з дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню.
Відділи та управління районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських або районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню, у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України надсилають дані про них до Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у місячний термін з дня надходження інформації та в разі неможливості усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України на території даної або будь-якої іншої області України зобов’язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.
За невиконання вимог, передбачених частинами першою, другою і третьою цієї статті, надання недостовірних даних, а також за дії, пов’язані з приховуванням дитини від усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України, керівники закладів, в яких перебувають, утримуються або виховуються діти, посадові особи відповідних органів державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
(Доповнено статтею 1021 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1022. Облік дітей, які можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають усиновити дитину
Облік дітей, які можуть бути усиновлені, а також облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій,а також Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Облік іноземних громадян, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
(Доповнено статтею 1022 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1023. Недопустимість посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку(піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України або громадян інших держав забороняється.
(Доповнено статтею 1023 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 103. Усиновителі
Усиновителем може бути кожний повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями і усиновленими до уваги не береться.
Не можуть бути усиновителями:
1) особи, позбавлені батьківських прав;
2) особи, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення;
3) особи, які бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди;
4) особи, які були усиновителями, якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним;
5) особи, які перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах;
6) особи, які на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом видів доходу.
(У редакції Закону України
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1031. Особи, які мають переважне право на усиновлення
За наявності кількох осіб, які бажають усиновити одну й ту ж дитину, переважне право надається:
1) родичам незалежно від місця їх проживання;
2) громадянам України;
3) особам, у сім’ї яких проживає дитина, яка усиновлюється;
4) особам, які усиновлюють двох або більше дітей (сестер, братів), не розриваючи родинних зв’язків.
(Доповнено статтею 1031 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 104. Згода дитини на усиновлення
Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, якщо він досяг десятирічного віку.
Коли до подачі заяви про усиновлення дитина проживала в сім’ї усиновителя і вважає усиновителя своїм батьком (матір’ю), усиновлення, як виняток, може бути проведене без одержання згоди усиновлюваного.
Стаття 105. Згода батьків на усиновлення їх дітей
Для усиновлення дитини необхідна письмова згода батьків. Згода батьків повинна бути свідомою, непримусовою, без отримання будь-якої винагороди, засвідчена державним нотаріусом або адміністрацією державного дитячого закладу, в якому перебуває, утримується чи виховується дитина.
Батьки можуть дати згоду на усиновлення лише після народження дитини.
(У редакції Закону України
від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 106. Усиновлення без згоди батьків
Усиновлення може бути проведено без згоди батьків, якщо:
1) батьки невідомі;
2) батьків позбавлено батьківських прав;
3) батьків визнано недієздатними або безвісно відсутніми;
4) батьки понад 6 місяців не проживають разом з дитиною і без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII;
у редакції Закону України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 107. Згода другого з подружжя на усиновлення
При усиновленні дитини особою, яка перебуває в шлюбі, якщо дитина не усиновлюється обома з подружжя, потрібна письмова згода другого з подружжя на усиновлення.
Стаття 108. Усиновлення без згоди другого з подружжя
Усиновлення може бути проведене, як виняток, без згоди другого з подружжя у випадках, якщо останнього визнано недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства чи визнано безвісно відсутнім.
Стаття 109. Усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в державних дитячих закладах
Для усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в державних дитячих закладах (будинку дитини, дитячому будинку та інших дитячих закладах), при відсутності батьків необхідна згода адміністрації цього дитячого закладу.
Адміністрація дитячого закладу, приймаючи дитину, вправі з’ясувати, чи згодні батьки на усиновлення в майбутньому їх дитини без зазначення особи усиновителя. До прийняття рішення про усиновлення батьки мають право в будь-який час анулювати дану раніше згоду.
Стаття 110. Усиновлення неповнолітнього, який перебуває під опікою (піклуванням)
Для усиновлення неповнолітнього, який перебуває під опікою (піклуванням), необхідна засвідчена державним нотаріусом письмова згода опікуна (піклувальника) на усиновлення, а також батьків дитини, за винятком випадків, передбачених статтею 106 цього Кодексу.
При відмові опікуна (піклувальника) дати згоду питання про усиновлення вирішується органами опіки і піклування.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 111. Подача заяви про усиновлення
Заява про усиновлення громадянами України, а також іноземними громадянами, які перебувають у шлюбі з громадянами України, подається за місцем проживання особи, яка бажає усиновити дитину, або за місцем проживання усиновлюваного.
Заява про усиновлення дітей-сиріт, які проживають на території України, іноземними громадянами подається до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 112. Забезпечення таємниці усиновлення
Таємниця усиновлення охороняється законом.
Для забезпечення таємниці усиновлення на прохання усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини, а також у виняткових випадках дату її народження, але не більш як на шість місяців. Про зміну місця і дати народження повинно бути зазначено в рішенні про усиновлення.
Забороняється без згоди усиновителів, а в разі їх смерті без згоди органів опіки і піклування повідомляти будь-які відомості про усиновлення, а також видавати виписки з книг актів громадянського стану, з яких було б видно, що усиновителі не є кровними батьками усиновленого.
Особи, які розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнуті до встановленої законом відповідальності.
Таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземними громадянами.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 14.05.71 р. N 3625-VII;
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 113. Час виникнення усиновлення
Усиновлення виникає з часу набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII,
у редакції Закону України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 1131. Порядок передачі дітей на усиновлення та здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання
Порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім’ях усиновителів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
(Доповнено статтею 1131 згідно із
Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 114. Право усиновителя визначати прізвище, ім’я та по батькові усиновлюваного
На прохання усиновителя в рішенні про усиновлення повинно бути зазначено, що усиновлюваному присвоюється прізвище усиновителя і по батькові за його іменем. При усиновленні жінкою по батькові присвоюється за її вказівкою. На бажання усиновителя може бути також змінено й ім’я усиновлюваної дитини.
Стаття 115. Запис усиновителів батьками усиновленого
На прохання усиновителів вони можуть бути записані в книгах записів народжень як батьки усиновленого. Такий запис робиться відділом реєстрації актів громадянського стану на підставі рішення про усиновлення.
У разі присвоєння усиновленому прізвища усиновителя, імені і по батькові за іменем усиновителя або ж запису усиновителя як батька усиновленого відділ реєстрації актів громадянського стану вносить до актового запису про народження усиновленого відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження усиновленого відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження з урахуванням зроблених змін. Раніше видане свідоцтво про народження анулюється.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)
Стаття 116. Згода усиновлюваного на зміну прізвища, імені та по батькові
Присвоєння усиновлюваному, який досяг десяти років, прізвища та по батькові за іменем усиновителя, зміна імені, а також запис усиновителів як батьків усиновлюваного може бути проведено тільки за згодою усиновлюваного, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 104 цього Кодексу.
Стаття 117. Права і обов’язки усиновителів, усиновлених та їх родичів
Усиновлені та їх потомство у відношенні до усиновителів та їх родичів, а усиновителі та їх родичі у відношенні до усиновлених та їх потомства прирівнюються в особистих і майнових правах та обов’язках до родичів за походженням. Усиновлені втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов’язків щодо своїх батьків та їх родичів. При усиновленні дитини однією особою ці права і обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновитель чоловік, або батька, якщо усиновитель жінка.
Стаття 118. Право неповнолітнього усиновленого на пенсію або допомогу у зв’язку з втратою годувальника
Неповнолітні, які мають на момент усиновлення право на пенсію або допомогу від державних чи громадських організацій у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право також і при їх усиновленні.
Стаття 119. Порядок визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення
Визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення допускаються тільки в судовому порядку.
При розгляді таких справ необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь в судовому засіданні представника цього органу і прокурора.
Стаття 120. Підстави визнання усиновлення недійсним
Усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, або без наміру породити відносини, встановлені для батьків і дітей (фіктивне усиновлення), або особою, яка не може бути усиновителем.
Стаття 121. Особи, які мають право вимагати визнання усиновлення недійсним
Усиновлення може бути визнано недійсним лише за заявою особи, права якої були порушені усиновленням, а також за заявою органів опіки і піклування та прокурора.
Стаття 122. Наслідки визнання усиновлення недійсним
Усиновлення, визнане недійсним, вважається таким з моменту прийняття рішення про усиновлення. В цьому разі щодо усиновителя і його родичів та усиновленого ніяких прав і обов’язків, що випливають з усиновлення, не виникає. Дитина за рішенням суду передається батькам, а якщо це суперечить її інтересам, - на опікування органів опіки і піклування.
Стаття 123. Підстави до скасування усиновлення
Усиновлення скасовується, якщо воно суперечить інтересам дитини.
Усиновлення може бути скасоване, якщо воно було проведено без згоди батьків усиновленого, самого усиновленого, другого з подружжя усиновителя, коли згода їх на усиновлення необхідна за законом ( частина перша статті 104, статті 105 і 107 цього Кодексу), при умові, що скасування усиновлення не суперечить інтересам дитини.
При скасуванні усиновлення має бути враховано бажання усиновленого, якщо він досяг десятирічного віку.
Стаття 124. Скасування усиновлення після досягнення усиновленим повноліття
Скасування усиновлення не допускається, якщо до моменту пред’явлення вимоги про його скасування усиновлений досяг повноліття.
Скасування усиновлення після досягнення усиновленим повноліття допускається, якщо діяння усиновленого (усиновителя) загрожують життю або здоров’ю усиновителя (усиновленого), другому з подружжя або їх дітям.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно
із Законом України від 30.01.96 р. N 11/96-ВР)
Стаття 125. Особи, які мають право вимагати скасування усиновлення
Усиновлення без згоди батьків усиновленого може бути скасовано за позовом батьків, якщо повернення їм дитини відповідає інтересам останньої.
Скасування усиновлення з інших підстав, передбачених статтею 123 цього Кодексу, може бути проведено тільки на вимогу органів опіки і піклування або прокурора. Інші державні та громадські організації і окремі особи звертаються в цих випадках до органів опіки і піклування, від яких залежить вирішення питання про дальше направлення матеріалів про скасування усиновлення до суду.
Стаття 126. Наслідки скасування усиновлення
При скасуванні усиновлення останнє припиняється з часу набрання рішенням суду про його скасування законної сили. З цього ж моменту відповідно поновлюються всі права і обов’язки між дитиною і її батьками та родичами за походженням. Дитина за рішенням суду передається батькам, а якщо це суперечить її інтересам - на опікування органів опіки і піклування. За дитиною зберігається право одержувати утримання від колишнього усиновителя, якщо усиновлення було скасовано внаслідок неналежного виконання усиновителем своїх обов’язків, а у дитини немає батьків або останні не мають можливості її утримувати.
Стаття 127. Порядок поновлення актового запису про народження в разі визнання усиновлення недійсним або його скасування
При скасуванні усиновлення або визнанні його недійсним суд зобов’язаний надіслати копію рішення до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем реєстрації народження дитини для внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
При визнанні усиновлення недійсним або його скасуванні в актовому записі про народження усиновленого поновлюються всі дані, записані до усиновлення. Раніше видане усиновителю свідоцтво про народження анулюється.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;
у редакції Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Ищите оригинальные и не скучные поздравления со старым новым годом 13 января друзей и близких вам людей. Все поздравления на сайте ya-camaya.ru